Розкішна четвірка
Як краще пробиратися до заповітної мети – однією великою згуртованою групою, або ж попередньо розсіявшись? Питання не з легких.
В роки другої світової союзникам попсувала чимало крові проблема транспортних перевезень через Атлантику, котра кишіла німецькими підлодками. Пошлеш декілька великих караванів – імовірність зіткнення з ворожими субмаринами буде меншою, але зате різко зростуть втрати, якщо фатальна зустріч таки відбудеться.
Пошлеш чимале число дрібніших караванів – усе буде з точністю до навпаки. Зрештою, змучені адмірали викликали на допомогу професійних математиків, фахівців з теорії імовірності: нехай вони виводять оптимальну цифру!
Мудре рішення української опозиції йти на дострокові вибори двома великими і двома малими колонами, вочевидь, було прийняте без попередніх консультацій зі світилами науки. Помаранчевій еліті виявилося цілком достатньо власних амбіцій.
Звичайно, красномовна пані Тимошенко здатна за дві секунди розтлумачити електоратові очевидні переваги паралельного походу на вибори. Цитувати Юлію Володимирівну потреби немає – її тези загальновідомі.
Однак є підозра, що при соціологічному розкладі, котрий не загрожує БЮТу першим місцем серед помаранчевих, прекрасна дама з легкістю довела б зворотнє: лише єдиний мегаблок демократичних сил здатний мобілізувати виборців Майдану і взяти гору над біло-блакитною реакцією.
Помаранчева четвірка, що у всій красі постала перед українським електоратом, поневолі викликає негарні асоціації з 2006 роком. Дійсно, якщо не брати до уваги двоєдушну СПУ, на минулих виборах 3%-ий бар'єр також намагалися штурмувати чотири політсили з Майдану...
Нас, щоправда, запевняють, що цього разу усе буде по-іншому. Що опозиційні політики більше не стануть шкодити один одному, зливаючи тонни смердючого компромату.
Запевняють, що помилки минулого враховані; що помаранчеві побратими продемонструють взаємну підтримку, навіть виступаючи декількома колонами.
Але, схоже, цей словесний оптимізм - те саме, що запевняння старого алкоголіка: усе, із завтрашнього дня – ні краплі!
Так, зараз бютівці та нашоукраїнці в єдиному пориві відмовляються від кровних мандатів, викривають заангажованість Конституційного суду і дружньо таврують ненависну коаліцію.
Але якщо ціль опозиціонерів буде досягнута, і дострокові парламентські вибори стануть медичним фактом, зворушлива ідилія ризикує негайно розлетітися вщент.
Чому мирне співіснування декількох помаранчевих блоків уявляється сумнівним?
Так хоча б через їхню регіональну неповноцінність; очевидне безсилля збільшити електоральний потенціал за рахунок східних і південних областей України.
Не дуже давно опозиція сміливо зараховувала у свій актив широкі маси трудящих з південного сходу: адже лідер регіоналів обіцяв цим бідолахам негайне поліпшення соціальних стандартів, і обіцянки своєї не стримав!
Що ж, логічно. Узагалі, кожен український політик схильний уявляти свій власний електорат збіговиськом несамовитих фанатів, але в той же час приписувати виборцям конкурента холодний розум, залізну логіку й абсолютний раціоналізм.
Сьогодні, однак, ілюзій не залишилося ні в кого: опозиційним діячам заказаний шлях на електоральне поле Партії регіонів.
Шанувальники Віктора Федоровича демонструють завидну ідейну стійкість; готові цілувати руки вождеві ПР і проголошувати його Богом. А якщо хтось з них і розчарувався в Януковичі-прем`єрі, то не настільки, щоб переметнутися на сторону помаранчевих.
Усе-таки боєць, що опустив гвинтівку, і боєць, що відкрив вогонь по своєму командиру, – це різні речі.
Отже, у випадку нових виборів помаранчевим партіям судилося розробляти електоральні ресурси Правобережжя. Здавалося б, потенційних виборців тут чимало, але для чотирьох – явно недостатньо.
Пропозиція набагато перевищить попит, а тому неминуча безжалісна конкурентна боротьба із застосуванням чорного піару та інших недостойних методів.
Отут уже нічого не поробиш – звірині закони ринку. Публічна джентльменська угода навряд чи допоможе, тому що до цього моменту ні джентльмени, ні леді у вітчизняній політиці помічені не були.
Блискавичного переходу до твердої конфронтації не варто очікувати. Усе почнеться з необразливих шпильок, з ледь помітних шпилькових уколів, але поступово тональність взаємних нападок буде підвищуватися і дуже скоро справа дійде до повномасштабної війни.
Помаранчеві лідери почнуть обмінюватися по-більшовицьки суворими питаннями "що ти робив до 2 квітня 2007 року?" І відповідями в стилі "Сам дурень!"
Ви підписували Універсал! А ви приймали закон про Кабмін!! Ви провели в парламент групу Кінаха!!! А ви – Ковтуненка, Надошу та інших зрадників!!!!
Зрозуміло, викладений сценарій – усього лише теорія (як, утім, і самі позачергові вибори), але, на жаль, виглядає він досить правдоподібно.
У принципі, міжусобної ворожнечі в опозиційному таборі можна було б уникнути, якби реальні ідеологічні відмінності дозволили партіям Майдану розмежувати сфери впливу.
На жаль, розподіл опозиції на лівих і правих залишається, м'яко кажучи, умовним. Виразних партійних програм нам не пропонують і цього разу. Основна ставка знову зроблена на яскраві персоналії на чолі виборчих списків.
З усіх опозиційних рухів без героїв обходиться тільки БЮТ – тут їхню функцію виконує незрівнянна Героїня. На тлі Юлії Володимирівни губиться будь-який індивідуум чоловічої статі, що поповнив волею долі список блоку її імені.
Повну неспроможність "Народної Самооборони" і її худосочних сателітів без прославленого імені Луценка ніхто навіть і не приховує. Юрій Віталійович – безсумнівно, герой.
Правда, його діяльність із відправлення бандитів до в'язниць виявилася малорезультативною, але зате Луценку повезло з недавнім обшуком і харківською обструкцією – щедрим подарунком мера Добкіна. Гнаних борців за народне щастя у нас люблять!
Сили, що відносять себе до правого крила, вже не будуть мучити електорат нудними роликами, у яких Костенко розхвалював Плюща, а Плющ – Костенка.
На чолі виборчого списку став пан Тарасюк, котрий як не можна краще підходить на роль націонал-демократичного супермена.
Будучи міністром, не давав спуску Білокам`яній. За його спиною – досвід підпільної роботи на благо Батьківщини у прокремлівському уряді Януковича, а також спроба силового прориву крізь щільні ряди московських прислужників.
Особливо гостро проблема героїв стоїть перед НСНУ. Спеціалізація цього політичного проекту – антигерої. Добре хоч великий перелік останніх став на одне прізвище коротшим!
Ганебне вигнання Івченка свідчить про боязкі потуги нашоукраїнців налагодити зворотній зв'язок з виборцем. Видно, цим же зумовлена і розумна відмова НСНУ від подальшого використання баби Параски як партійного бренду.
Перспективний Юрій Луценко пішов у вільне плавання. Платонічного зв'язку з президентом Ющенком явно недостатньо для багатого електорального врожаю.
У цій ситуації погляди нашоукраїнців виявилися спрямовані у бік Анатолія Гриценка. Міністр оборони відноситься до новітньої генерації безстрашних героїв.
Слава прийшла до нього 3 квітня, коли на засіданні Кабміну полковник запасу практично одноосібно прийняв нерівний бій з цілим батальйоном лютих яничар.
На додаток Анатолій Степанович – власник бездоганної репутації, і серед потенційних товаришів по виборчому списку виглядає Матір'ю Терезою в кварталі червоних ліхтарів...
Що ж, настав час підвести підсумки вищесказаного.
Висновок напрошується невтішний: опозиційні лідери так і не винесли належних уроків з торішньої парламентської кампанії. Помаранчеві виступають у своєму звичному амплуа.
А виходить, очевидно, нам варто готуватися не тільки до дострокових виборів, але і до Великої Коаліціади 2007-2008 років?
Михайло Дубинянський, для УП
