Порівняльна орнітологія
Інформація щодо лікування прем'єр-міністром Віктором Януковичем свого меніска (колінного суглоба) наштовхнула на цікаві асоціації з політичною історією Російської Федерації у 1999 році.
Ви теж це пам'ятаєте: парламентські вибори, Сергій Доренко, ОРТ, максимально велика картинка меніска в Лужкова та стегна в Примакова – на той час головних ворогів єльцинської команди. Крупний план політиків, які почали фізично загрожувати Кремлю…
1999 рік для Росії став роком війни між олігархами та "червоними директорами". Перших уособлювали Гусинський та Березовський, які фактично керували Тетяною Дяченко (дочка Бориса Єльцина) та Валентином Юмашевим (на той час екс-голова адміністрації), а через них і самим президентом.
На своїх телеканалах вони "мочили" супротивників усіма можливими методами, створили партію "Єдність", яка й перемогла завдяки зусиллям Глеба Павловського, що розкрив свій потенціал саме на цих виборах.
Проти олігархів, які "скупили країну", виступили об'єднаним фронтом мер Москви Лужков та прем'єр-міністр Примаков, які, втім, теж не були церковними мишами - той самий Лужков, а точніше, його дружина входять в десятку найбагатших людей РФ.
Вони неодноразово обіцяли фізично знищити олігархів, а заодно всіх політиків, що порушили конституцію – натякаючи, в тому числі на президента та "молодих реформаторів".
Однак піар-технології виявилися сильнішими, та й програма у цього тандему виявилася відверто провальною, тому після поразки обидва політики надовго сховалися в свої вотчини.
А потім була відставка Єльцина, розгром Кремлем друзів-олігархів, поява нових людей (Роман Абрамович), які й створили нинішнього Путіна.
В усій цій історії нас має зацікавити два моменти. Перший – це роль "не-олігархів" в Кремлі. Зокрема, можна згадати слова тодішнього керівника президентської адміністрації Олександра Волошина, про те, що Примаков і Лужков виступили, головним чином, проти влади. А влада – це серйозна сила, і вона подолає будь-кого, хто стане на її шляху.
І справді, чиновники адміністрації водночас згрупувалися і з політичного болота перетворилися на партію яструбів, яка змогла правильно спрямувати свою силу. А ресурси Березовського і Гусинського лише надали цій силі медійного значення.
Другий момент – це протистояння гілок влади, яке на пострадянському просторі набуло ознак ресурсної боротьби. Справа в тому, що реально противниками були президент Єльцин і прем'єр-міністр Примаков - принаймні частину 1999 року.
Кожен з них уособлював значну частину великої російської буржуазії, і війна велася навіть не за ідеологію, а за доступ до ресурсів. В цьому протистоянні перемогли медіа, які породили Путіна, і потім були ним знищені.
Не можна не помітити, що в Україні сьогодні відбуваються подібні процеси - врешті-решт, вся політика зводиться до декількох типових сценаріїв. Одні олігархи борються з іншими за ресурси.
Тільки одна сторона, президентська, потужно позиціонує себе сьогодні як влада – влада сильна, легітимна і зобов'язальна.
Цьому сприяє те, що, попри збереження певного впливу "любих друзів" та появу нових "гаманців", на політику президента все ж найбільше впливає партія яструбів-чиновників: Балоги, Васюника, Безсмертного.
Та й сам Віктор Ющенко, очевидно, зрозумів: він є владою, і ніхто не має права просто так переломити його через коліно.
Друга сторона, хоча також є владою, більше асоціює себе з промисловою буржуазією: недаремно Партія регіонів є відверто партією Східної України, а імена донорів цієї структури стабільні багато років, і навіть вже особливо не замовчуються.
По суті, це є аналог "червоних директорів" Росії, які також апелювали до прав регіонів. І також виступали проти "кліки хворого президента".
Необхідно погодитися: з урядового боку вже лунали заклики змістити президента, який не може виконувати свої обов'язки внаслідок хвороби – так, як це звучало і в адресу Єльцина.
Існують й інші алюзії. Болото, в якому існував президент останні два роки, дозволило довести країну до нинішньої ситуації: реваншу проросійських сил, зниженню політичної активності в населення, відтворення корупційних схем під час продажу державної власності.
Через пасивність президента, постійні сварки в його оточенні, як ніколи стала сильною Партія регіонів.
В Росії ситуація була аналогічна: поки Березовський, Чубайс, Нємцов, Гусинський билися один з одним під боком у хворого президента, "стара гвардія" набирала очки. І так само забирала права у президента: Примаков навіть дозволив собі розвернутися над океаном, коли НАТО розпочав війну в Югославії.
Позиція Віктора Януковича при дійсному президенті України з питань міжнародної політики не менш промовиста. "Господарники" прийшли і готові взяти всю повноту влади в руки.
Неправильно, що поведінка Ющенка дивує всіх навколо. Аналіз ситуації в Росії показує, що після певного переломного моменту - а ним став масовий перехід депутатів Кінаха - оточення президента почало боятися вже за своє фізичне існування.
І агресивні, навіть рейдерські дії президента – це не його власна ініціатива, це ініціатива влади, системи. Можна це назвати командою чиновників, які зрозуміли, що ще трохи, і на їхніх кар'єрних амбіціях можна буде ставити хрест.
І якщо не буде симетричних відповідей, то зникне не Ющенко, зникне інститут президентства. Об'єднання команди відбулося навколо жорсткого сценарію "боротьби бульдогів під килимом".
Адміністрація президента сьогодні не уособлює олігархів (або уособлює набагато менше, ніж Кабмін, навіть із Гайдуком в РНБОУ), але явно захищає олігархічні цінності: вільний ринок, лібералізм, орієнтація на Захід.
Не виключено, що Ринату Ахметову дуже незручно в одній упряжці с КПУ та СПУ – він теж орієнтований на ці цінності, однак вимушений підтримувати загалом консервативні заклики соратників.
Консервативні в смислі: відмінити свободу слова і преси, заборонити приватизацію, проводити тільки непрозорі конкурси на приватизацію і т.д. Однак на війні як на війні. Яструби проти яструбів.
Однозначно сплутує карти той факт, що Ющенко – далеко не хворий та керований Борис Єльцин, і в своєму миролюбному характері може в якийсь час зупинитися на досягнутих здобутках.
Сьогодні він звільнює конституційних суддів, але завтра зупиниться на гарантіях української мови в Криму. І він реально зможе це зробити, оскільки також має вплив на своїх яструбів.
Інакше ми б могли отримати досить цікаве продовження історії. Очевидно, перемога знаходиться в полі медіа – і команда президента сьогодні в змозі контролювати значний кусень телебачення: "Інтер" Хорошковського, "Плюси" Роднянського, 5-й канал, УТ-1.
Звичайно, за певні бонуси. Отримавши доступ до ЗМІ, команда Балоги змогла б вщент рознести супротивників: хороші приклади існують. Можна було б навіть не міняти кадри меніска та голодних жителів російської провінції.
Однак це може відбутися тільки за одних умов – якщо президент готовий віддати значну роль в команді яструбів Юлії Тимошенко.
Вона – український Березовський, і може піти на серйозні і кардинальні кроки, в тому числі в медіа-просторі. Ющенко міг би знову стати над ситуацією (він і так не буде брати участь у виборах), і дозволити місцевим Шойгу, Івановим і Медведєвим під керівництвом "динамічних" менеджерів розбити супротивників.
Яструби потребують президента лише для легітимації рішень, однак самостійно можуть реалізувати план перемоги.
І тільки після цього президент знову знадобиться для управління країною. Або не знадобиться, як це сталося в Росії…
Як писав багато років тому Ніколо Макіавелі, політики бувають двох типів: леви і лиси. Сьогодні в президенті України розбудили його сплячого лева (як це прекрасно описав колега Скрипін).
У нього нарешті є стратегія, і це стратегія боротьби. І здається, єдиний шлях для Партії регіонів сьогодні – це стати на дорогу лисів, тобто розпочати серію асиметричних відповідей на поведінку президента.
В тому числі на повторення варіанту 2005: програш у битві, але перемога у війні.
Врешті-решт, через рік в таборі націонал-демократів знову всі пересваряться, з'являться нові "любі друзі", і можна буде заново отримати повну владу в країні. Головне, щоб дефолту не було…
 |
Автор Артем Біденко
