Лягли и просють

Про роль вітчизняного ТВ у політичній кризі-2007

У прямому вітчизняному телеефірі трьох днів – з 24 по 26 травня, що стали апогеєм політичної кризи в Україні, коли країна стояла в двох кроках від пролиття крові - йшов свій "останній і рішучий бій".

От 24 травня в шоу Ганни Безулик "Я так думаю" ("1+1") зведені Григорій Немиря (БЮТ) і Михайло Чечетов (Партія регіонів).

Аргументи обох сторін непереконливі, до того ж, з переходом на особистості.

Чечетов: "То есть, получается, грубейше подставили президента, выставили на весь мир бездарность команды президента. Я думаю, что в этой ситуации, что нужно сделать? Я просто строю предложение. Ну, прежде всего, уволить. Шаповал и еще прочих и нарицательных я беру юристов. Я их называю шаповалами всех юристов администрации президента. Уволить немедленно, кто этот указ готовил. Поскольку подмочена репутация не столько президента, а всей страны".

"Сам дурень" від Немирі: "я радий, що в цій студії нема "Беркуту". Це вже добре. По-друге, мені здається, що пан Чечетов дуже хоче попрацювати в Секретаріаті президента. Він постійно говорить, що президента підставили і таке інше. Він дуже фахова людина. Ми знаємо, як він керував Фондом держмайна. Я думаю, в нього є шанси для цього. Але не зараз. І питання. Де ми зараз? Ви погоджуєтесь, що зараз ми в кризі знаходимось? Що зараз є політична криза, пане Чечетов, ви погоджуєтесь?.."

За допомогою так званих "незалежних" експертів, насправді також, прямо або опосередковано, що представляють ту або іншу політичні сили, Немиря і Чечетов сперечаються до хрипоти на заявлену ведучою Безулик тему програми:"Найпопулярніші слова дня сьогоднішнього – державний переворот. Опозиція обвинувачує в цьому коаліцію, а парламентська більшість – президента України. у Конституційному суді немає кворума. У Генеральній прокуратурі ламають двері. Екстрені засідання тривають у президента, у Кабміні та у Верховній раді України. Отже, чи відкриють зламані двері Генеральної прокуратури, шлях до силового зіткнення в Україні – якраз це ми і спробуємо сьогодні з'ясувати".

А от 25-го в прямому ефірі 5-го каналу йде марафон "Зберегти мир". У студії змінюють один одного новопризначений замсекретаря РНБО АлександрТурчинов і глава департаменту у зв'язках із громадськістю МВС Константин Стогній.

Під час прямого включення журналістки Христины Бондаренко від Генеральної прокуратури їй посміхається неймовірна журналістська удача: прямо під час включення з будинку прокуратури виходить Святослав Піскун і повідомляє про те, що він – рішенням столичного Солом`янського райсуду - знову повноважний генпрокурор країни…

Маленька перепалка між Піскуном і мужньою Христиною ("ну не так сталося, як ви того хотіли, Христино…"),та й ще під скандуючі крики юрби рекрутів Партії регіонів, лише підкреслює впливовість четвертої влади: з нами рахуються, з нами…

А у "Свободі слова" у Савика Шустера на ICTV того ж 25-го травня "регіонал" Сивкович заявляє про пересування внутрішніх військ убік Києва, міністр оборони Гриценко це заперечує, редактори програми організовують пряме телефонне включення з Харкова Кернеса й Авакова, кожний з яких, відповідно, підтверджує і спростовує факт висування внутрішніх військ Харківського гарнізону…

Далі Стогній у ході перепалки з Ксенією Ляпіною наче знехотя, але, мовляв, доводиться про це говорити в ім'я інтересів країни, розповідає, чому Янукович не вийшов 2-го травня до мітингуючих,котрі його чекали: виявляється, співробітники МВД виявили на дахах найближчих будинків снайперів…" Страшні речі ми дізнаємося", - констатує Савик Шустер…

А от 26-го травня Єгор Соболєв на 5 каналі в прямому ж ефірі з'ясовує, що внутрішні війська зупинені ДАІ та йдуть до Києва пішки.

І заявляє – не як журналіст, а як громадянин країни, що вважає накази міністра внутрішніх справ злочинними.(Хоча – помітимо - робити це можна тільки за рішенням суду. Незрозуміло, щоправда, якого)...

Ситуація в країні – а ще більше, здається, у телевізорі – напружена до межі.

І от, нарешті, уночі 27-го травня – повідомлення: вони, тобто - президент, прем'єр, спікер і лідери парламентської опозиції - домовилися, криза вирішена, дострокові вибори – 30 вересня... "Мир зберегли".

Здавалося б, ми всі стали свідками тріумфу вітчизняної журналістики. Ми, ЗМІ, виступаємо посередниками між протиборчими силами, через нас вони привселюдно з'ясовують відносини, вихлюпуючи на глядача іноді навіть таємну, кулуарну інформацію.

Прямо в ефірі звучать не тільки важливі заяви, але і здійснюються важливі події... І дійсно: політику робимо ми, ура, ура, ура!....

Усе, здавалося б, так і є. Але...

Переконала мене в обґрунтованості моїх тривог про роль ЗМІ, і насамперед ТВ у нашій нинішній політичній кризі, бесіда з одним з високопоставлених американських чиновників, що відбулася саме в дні українського політичного "апогею".

На традиційне вже наше звертання одне до одного "як вам усе що відбувається?" мій американський візаві зненацька відповів: я зараз постійно думаю про те, чи можуть недемократичні методи сприяти ствердженню демократії? Чи можна недемократичними методами затверджувати демократію?..

Зненацька: тому що держпосадовець іншої країни уголос вимовив те, про що напевно думали багато хто з журналістів, політологів, учених, учителів, лікарів – коротше, усі ті, хто ще не розучився думати під валом нескінченного телеінфотеймента – і що жодного разу ПРИВСЕЛЮДНО не було вимовлено ніде в телеефірі.

Що в кращому випадку залишалося тільки предметом важких роздумів у персональних блогах, у статтях на маловідвідуваних інтелектуальних сайтах та у статтях "Зеркала недели", теж не найтиражнішої з газет, хоч і найвпливовішої.

Як написала в своїй останній статті Юлія Мостова: "Нет, дорогие мои, не стоит себя тешить иллюзией, что в верхах идет война за ценности, языки и мовы, за разное видение государственных перспектив и за улучшение жизни уже сегодня. Если мы это поймем, им некуда будет выплеснуться со своей безответственностью и враждебным настроем. Если не поймем, то станем бензином для высекаемых искр".

Вашому авторові практично нічого додати до цього – що стосується оцінки того, що відбувається в країні і тієї глобальної небезпеки, що нависла і невідомо, "відвисне" чи, як говориться, при нашому житті – над не географічною одиницею "Україна", а над Україною як державою і суспільством з чітко сформульованими національними інтересами, котрі поділяються більшістю.

Тому що в тому і трагедія населення сьогоднішньої України, що КОМУСЬ йому, котрий щодня оболванюється нескінченними скандальними політтелешоу, допомогти зрозуміти те, від розуміння чого залежить ДОЛЯ його і його нащадків у десятих поколіннях.

Чому так сталося, чому українська журналістика, що зіграла, узагалі ж, не останню і безумовно позитивну роль у подіях 2004-го, нині стала фактично співучасницею НЕСПРАВЕДЛИВОЇ війни політиків за інтереси, що не тільки не мають НІЧОГО спільного з потребами держави, народу, кожного з нас, але і – у цілому ряді випадків цим потребам суперечать?

У вже згаданій своїй попередній статті ваш автор писала про безвідповідальність нашої журналістики – як однієї з таких причин. Але здається, настав час сказати і про роль ЛОЖНО ЗРОЗУМІЛОЮ нашою журналістикою ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Що відбувається в нашій журналистиці зараз? Головне: на жаль, і в 2007-му наша демократична і начебто відповідальна, чесна журналістика живе в координатах 2004-го.

Координатах, котрі тоді визначав головний факт суспільно-політичного життя країни: режим Леоніда Кучми віджив своє, став не тільки гальмом на шляху розвитку країни, але і становив небезпеку для її державності, оскільки за підтримкою був змушений звертатися ні до кого іншого, як до колишньої імперії – Росії.

Спроби штучного продовження режиму – не залежно, чи то через третій термін самого Леоніда Даниловича, чи то через прихід до влади його ставленика – були однозначно небезпечні для України.

Немаловажливим фактором, що визначав стратегію демократичних медіа в 2004-му, було й існування тотальної цензури "темників", підтримуваної на ДЕРЖАВНОМУ рівні, фактично через ДЕРЖАВНІ органи, нехай і опосередковано.

Таким чином, навіть - чого гріха таїти – явні перекоси, насамперед під час уже самої "помаранчевої" революції, з боку і 5 каналу, та й усіх незалежних ЗМІ, включаючи "Телекритику", у цивільну риторику, у відкриту підтримку визначених політичних сил, відмова від позиції "над сутичкою" - були виправдані з точки зору моральної.

"Зло" і "добро" на той момент були не тільки суспільно достиглими й історично дозрілими, але і прийнятими більшістю народу, і артикульовані ним же, а не тільки самими політиками.

Чи є подібна ситуація в країні зараз? Думаю, навряд чи хтось ствердно відповість на це питання.

Тим часом, наша демократична журналістика продовжує залишатися в полоні стереотипів 2004-го: "свій - чужий", "помаранчевий - біло-блакитний", "наші – ваші", і, нарешті, що найнебезпечніше: "сучий син – але наш, свій сучий син"...

Це пояснюється й об'єктивними обставинами: на жаль, практично за кожним нашим демократичним ЗМІ стоять їхні власники, з інтересами яких волею-неволею доводиться вважатися.

Але є і суб'єктивні причини: по-перше, просто елементарна особистісна, а нерідко і професійна слабкість деяких наших "демократів від журналістики", у результаті якої вони не змогли протистояти напорові поганих піарщиків від секретаріату президента і "Нашої України", що діють методами, стопроцентноподібними тим, котрі використовують і їх, нібито, ідеологічні вороги – тобто, "джинсою", "заказухами", тиском, "інформаційними хвилями" та "інформаційними війнами", а контентно – напівправдою й замовчуванням.

По-друге - схоже, хтось з нас, той же, скажімо, як я можу припустити, улюблений мною Єгор Соболєв, як і раніше щиро вважає, що "сучині сини" від ПР усе-таки гірші "сучиних синів" від, скажімо, БЮТ або "Нашої України".

Звідси – і стільки придиху в "цивільній позиції", трансльованій в ефірі 5-го каналу. Придиху, що нині, у 2007-му, на відміну від 2004-го, просто було б смішно, якби не було так сумно. Тому що "придих" цей продовжує підживлювати настрої тих, хто дотепер ще вірить, що уособленням справедливості, за яку треба боротися – є БЮТ, а "Наша Україна" і Президент вкусили "озверину" винятково тому, що не можуть пробачити регіоналам перекручування результатів усенародного волевиявлення в 2006-му.

І настрої тих, кого призиває на Майдани так звана "народна" самооборона – цікаво, скільки ж "народу" вона приведе в майбутній парламент, і від чого ж вона реально захистить громадян, що заробляють чесною і тяжкою працею копійки на тлі безсоромного бєспрєдєла в збагаченні кліки "бізнесу і влади"?

Тим часом питання, на які і повинна була б намагатися шукати відповіді вітчизняна демократична журналістика, виводячи при цьому на авансцену НОВІ особи і нові ідеї – як і раніше залишаються не тільки без відповіді, але і взагалі не задаються!

Чи ведуть несправедливі засоби до праведних цілей? Адже сказано класиками – ваші засоби і є ваша мета. Чи всяке право є ПРАВОМ? А якщо ні – то що, де вихід?

Дух і буква Конституції – це що, дві паралельні субстанції, що не пересікаються?

А також питання більш конкретне: скільки нових осіб у передвиборних списках партій?

Що пропонують нам політичні партії та блоки, крім абстрактної боротьби зі "злом" і "зрадниками"?

Що пропонують нам БЮТ і НСНУ, "Народна самооборона" для реальної модернізації країни, для її розвитку до стандартів Євросоюзу?

Що реально пропонує Партія регіонів своїм виборцям для вступу до ЄЕП, і за які наслідки цього кроку готова нести відповідальність? І так далі, тощо.

Чому питання, що ставилися під час нинішньої політичної кризи тільки в інтернет-аналітиці і доповідях аналітичних центрів – про "перезапуск" держави, про можливе прийняття Установчого договору, про нову Конституцію, про необхідність діалогу Сходу/Півдня і Заходу/Центру - так і не стали предметом повноцінних дискусій на нашому ТВ?

Чому їх найчастіше заміняють так звані "дискусії" однієї неправди з іншою неправдою у виконанні політиків, котрі повністю дискредитували себе?

Чому так і не стали затребуваними нашими телеканалами представники цивільного суспільства – які аж ніяк не вичерпуються політологами і політтехнологами?

У країні, між іншим, є і філософи, і економісти, і фінансисти, і математики – у яких, принаймні, з логікою усе в порядку. Вони – на кухнях, а в телеку – політбомонд демонструє, на кому сьогодні "бріоні", і ....., і кому політтехнологи заготовили більш хльосткий "відлуп" ворогам.

Ну що ж, можна усіх нас поздоровити, "джинсовики" усіх мастей уже потирають руки: чергові – дострокові! – вибори знову обіцяють чималі прирости в нерухомості, землях, банківських рахунках...

Свобода слова, як повелося з 2005-го, знову буде на марші. Свобода ЇХНЬОГО слова, тих, хто в Бріоні і бронежилеті.

Народ – і той, хто продає, і той, хто купує на київській Петрівці і тисячах їй подібних по всій країні – слухає. Які висновки робить? Схоже, це мало кого цікавить: головне, щоб прийшов на виборчі дільниці і вибрав з гіршого найкраще.

Але це вже – винятково справа техніки. У виконанні політтехнологів.

Медіа – уже лягли і просють. Причому деякі – що найсумніше – із самих начебто чистих і чесних спонукань.

Автор Наталія Лигачова, Телекритика