У пошуках правового поля
"Як учив колись Ленін, слід аналізувати, робити уроки, а не святкувати. Я б у День Конституції зробив серйозне зібрання... ".
Микола Томенко, БЮТ
Не всі українці знають яке свято ми святкуємо 28 червня. День Незалежності? День Суверенітету чи може День Соборності?
Виявляється, це - День Конституції. Цікава новина. Особливо в цьому році. За всіма ознаками він був Роком Конституції в Україні.
Фальсифікаціям – ні! Олігархам – ні! Станік – так? Пшеничному – ні! Чи може - "так"?
Зовсім заплуталися. Треба негайно відшукати правове поле і повернутися до нього. Інакше можна потрапити на "поле чудес".
Нічна робота в Раді
28 червня 1996 року все було дуже ефектно. Депутат Сирота витирав сльози. Лунав гімн. Вранці народ дізнався про перемогу конституційного права в українській політиці.
Виборці тоді не дуже розуміли, що відбулося. Потім це назвуть "Конституцією однієї ночі". І куди вони так поспішали?
...Перемога лівих на парламентських виборах 1994 року та Кучми на виборах президентських поставили питання про розподіл владних повноважень.
Схожа проблема спіткала тоді всі пострадянські країни. Вони по-різному її вирішували. Прибалти відновили основні закони міжвоєнного періоду, а Єльцин розстріляв Білий Дім.
Україні у перші два роки незалежності, на тлі економічної кризи та загальної невизначеності, було якось не до цього. До того ж війна за Конституцію була унеможливлена тим, що голова ВР Плющ не кидав виклик президенту Кравчуку, а був скоріше його "заступником".
Мороз, навпаки, зробив Верховну Раду бастіоном боротьби проти президента.
Йому навряд чи марилися лаври Руслана Хасбулатова, однак логіка політичного процесу вимагала саме таких кроків. В 1995 році Кучма і Мороз підписали офіційну угоду про розподіл сфер впливу ("мала Конституція"), однак Кучма пішов далі і почав ставити питання про референдум.
Реалізовуючи єльцинську схему, він планував винести на затвердження народу проект, що перетворював Україну на президентську республіку. Мороз відчував, що може програти і форсував події. Було прийнято компромісний варіант.
Мабуть, що Кучма все ж таки тоді переміг. Компроміс був потрібен Морозу, однак після прийняття Конституції влада все більше концентрувалася в руках президента.
У 2000 році, на початку свого другого терміну, Кучма спробував посилити і без того потужні власні повноваження. Референдум проходив в умовах повного контролю над телебаченням та ЦВК і його результати були передбачуваними.
Однак, імплементувати їх не вдалося. Завадила "Україна без Кучми", що потім переросла у народження нації на Майдані. Що було далі відомо.
Печерське право та "бєспрєдєл"
На жаль, є кілька проблем, що затьмарюють конституційне свято. І мова не тільки про КС. На загал, український політикум виявляється не готовим до дотримання правових норм.
От, приміром, чемпіон у цьому змаганні правових "ляпів" - явище "політреформи". Воно потребує окремої статті та ще очікує на свого незаангажованого дослідника. Конституційні зміни від 8 грудня 2004 року приймались так само похапцем, як і сама Конституція.
Завдяки цьому ми й досі не знаємо, в якій республіці живемо: парламентсько-президентській, парламентській чи бандитсько-олігархічній? Але ж політична система змушена функціонувати якраз в умовах такої невизначеності.
Тиск на КС, що відбувся майже за місяць до свята, безперечно, займає друге, якщо не перше місце в нашому рейтингу. Оточення будівлі маніфестантами, звільнення з роботи суддів, дискредитація судді-доповідача.
І як після цього людям на ці мантії дивитися? Яким чином регулювати квоту президента та парламента в цьому органі влади? І де там народна квота?
А от і третій призер нашого змагання - Печерський районний суд. Став автором терміну "печерське право". Приймає будь-які рішення потрібні "сильным мира сего". Ні, йому ще далеко до Басманного суду Москви, але ж як казали класики: "Україна – не Росія". То ж є з кого брати приклад.
Цей рейтинг морально-правових порушень можна продовжувати, але ж справа не в цьому. Гірше те, що політики навіть ніякої відповідальності за це не відчувають. Вони лише звинувачують один одного.
Представник Партії регіонів Сівкович таким чином оцінює дії президента щодо КС: "Для него (Ющенка – Авт.) Конституция – это крепостной, которого можно погнать в поле и сделать с ним что угодно".
А от бютівець Вінський бачить, що все було зовсім інакше: "Я ще раз говорю: рішення Конституційного Суду ніхто не виконує, бо рішення КС — дати висновок про відповідність акту Конституції, і це не є рішення, яке має виконувати хтось із нас. ...Президент видав указ з інших мотивів".
А хіба для Януковича, на відміну від Ющенка Основний Закон – це святиня? І як розуміти "інші мотиви", про які каже Вінський? Що відтепер КС не всі правові питання може пояснювати а лише окремі, ті, що не мають відношення до "інших"?
І на тлі всього цього країна змушена готуватися до дострокових виборів. Не кажучи вже про пропозиції провести 30 вересня референдум з проекту нової Конституції. Цікаво, як це буде виглядати?
Звичайний вихідний
Але, може не треба так турбуватися? У Британії та Ізраїлі взагалі немає формальної Конституції, але політичні структури працюють там у звичайному режимі.
Але, біда не в цьому. Прикро, що 28 червня, так само, як і 24 серпня чи 22 січня, зовсім не стали загальнонаціональними святами. Власне, що святкувати в цей день? Питання залишається відкритим.
Група новітніх українських свят так і не стала близькою та зрозумілою для простих людей. Можливо, це нормальна річ. Має пройти час. Громадяни мають осягнути в якій країні вони живуть, а країна має зробити щось корисне для власних громадян.
...Втім, для зморених літньою спекою трудящих сама можливість отримати чотири вихідні дні поспіль є корисною та приємною. Будемо вважати, що саме це і є перемогою громадянського суспільства на даному етапі.
Юрій Корогодський, для УП
