Держава і Країна

За помилки державних діячів розплачується нація.
Ніколай Бердяєв, російський філософ

У падінні легітимності (поваги, сили, права і можливості щось робити) різних державних гілок поширюються думки про те, що Україна як держава не відбулася. Інтонації різні - від зневаги до злості, від показної байдужості до розпачу.

А от подумаймо - що, якби у нас зараз не було своєї держави?

Минуле

Згадаймо тих, хто зробив все, щоб України не існувало - теоретиків Малопольщі і Малоросії, російських імператорів, німецьких воєначальників і польських королів.

Згадаймо наших зрадників - зрадливих бояр, котрі труїли наших князів, зрадливу козацьку старшину, котра за чужі привілеї віддавала свої свободи, зрадників УПА і кагебістських андроповських сексотів.

Згадаймо пиху і чванство, сварки і амбіції еліт того часу- так було і в Київській Русі, і в козацькій державі, і в Українській народній республіці. Щоразу це закінчувалося втратою держави - і неволею для людей.

Згадаймо тих, хто постраждав через те, що у нас не було своєї держави - у турецькій неволі, в польському, російському, румунському, угорському, радянському кріпацтві; тих, кого позбавили церкви і розкулачили на Сибір, тих, кого заморили голодом і насильно вивезли з рідних хат в повоєнні роки, тих, кому забороняли розмовляти рідною мовою і здобувати бажану освіту; тих, кого відправили в ГУЛАГ за бажання молитися чи за прагнення вільного слова.

Згадаймо тих, хто так і не зміг реалізувати себе в рідному краї.

 Тих, чиї таланти або знищила рабська буденність, або служили вони чужим державам - наприклад, половину великої російської культури створили українці.

Згадаймо також мільйони українських трудових емігрантів по всьому світі - тому, що в своєму краї українець міг бути тільки убогим.

Згадаймо тих, хто загинув для того, щоб наша держава існувала - русичів, полеглих в боротьбі з монголами, козаків, що боронили українські села і міста від тиску з півдня, а потім із заходу, гайдамаків, що хотіли свободи, вояків УНР і Січових Стрільців, воїнів УПА, політв'язнів ГУЛАГУ.

Згадаймо тих, хто зараз марно прагне створити свою державу в світі - наприклад, курдів. Згадаймо, яку ціну заплатили турецькі вірмени за свою бездержавність на початку минулого століття.

Згадаймо безборонні африканські чи американські племена, котрі впали перед окупантом тому, що у них не було держави.

Теперішнє

"Без своєї держави - як без своєї сорочки", знову і знову каже мені моя бабуся. Її виселили з рідного дому на Лемківщині в 1947-му, і не було тієї своєї держави, котра б захистила її сім"ю. "Не буває добрих окупантів", каже вона.

Бездержавні нації завжди піддаються визиску і погрому. Їх нацьковують одна на одну, задають їм хибні цілі, женуть їх, мов отару овець, знищуючи і перекуповуючи їхніх пастирів, розколюючи їх зсередини. Історія знає тисячі таких прикладів.

Бездержавність для України - зло. Двомовність - наслідок нашої бездержавності. Скажіть, на милість, чому Франція чи Польща не є двомовною? Чотирицерков'я - політична спадщина колоніалізму. Людська інертність - наслідок багаторічного рабства у чужих режимах.

Кожна нація для свого виживання потребує держави, як людина потребує житла - для того, щоб бути господарем в ньому і самому вершити свою долю.

Україна - не синонім держави. Держава - це надбудова над Країною. І наша Країна все ще повинна витворити якість тої Держави.

Держава - це захист кордонів і самостійності, це - підтримання грошової системи, це - опіка над слабкими всередині і визначення пріоритетів на міждержавному рівні, це - захист "своїх" за кордоном. Держава - це тіло, Країна - це душа.

Незважаючи на страшну ганьбу, котру переживаємо зараз, бачачи продажність і хамство влади, зажраність і безкарність місцевих царьків, флюгерність суддів, ми повинні пам"ятати - у нас повинна бути своя держава.

Ця інституція ніколи не буде бездоганною, але вона завжди краща за будь-яку чужу опіку. В чужому концтаборі оптимальний порядок, але він - чужий концтабір.

Майбутнє

Ми не маємо права говорити з зневагою і ганьбою про Україну. Бо тоді ми говоримо: ганьба вам, козаки і січові стрільці, ви погинули даремно - ваша Україна, буцімто, не відбулася. Це - плювок в їхні могили, це - однаково, що відрікатися від своїх батьків.

То ж в моменти сумніву згадаймо їх, тих хто тоді безнадійно клав за неї голови - за те, щоб ми сьогодні і завжди самі вирішували свою долю. І ганьбімо себе за те, що, отримавши Україну в спадок, так неякісно з нею поводимося зараз.

У нас є кордони, є територія, є грошова система, є система міжнародних представництв, є участь в міжнародних структурах.

Є владні інститути, є територіальний поділ. Є населення, 78% якого визнають себе українцями, що складають серцевинну пан-національну спільноту Країни.

Словом, держава як механізм, існує - потребує ремонту тільки її керуючий механізм, влада. І цей ремонт відбудеться, бо цього хочемо ми, громадяни.

Україна - не вигадка чиновників, не "проект", не бюрократія і навіть не економіка. Україна - наша Батьківщина. І, незважаючи на кризи, Вона існує і існуватиме й надалі.

 

Остап Кривдик, політолог, активіст