"Санкції на Росію накладали за агресію, а не за можливість побалакати. Тому прив'язувати зняття санкцій ми можемо тільки до того, що йде закінчення війни. Бо в тристоронньому форматі (переговорів – УП), ви можете залишитись в моменті, коли нічого не зрозуміло, а санкції вже зняті".
Такими доволі агресивними формулюваннями характеризував президент України Володимир Зеленський нову політичну реальність у відносинах зі Сполученими Штатами Америки в інтерв'ю ТСН 25 жовтня.
Щоб український лідер вдався до таких різких заяв трохи більш як за тиждень до ключових проміжних виборів до американського Конгресу, мали бути дуже вагомі підстави.
І вони були. На той момент чинна адміністрація в Білому домі здійснила різкий крен у бік задобрювання Володимира Путіна й активізації переговорного процесу, який дедалі менше нагадував дипломатію і дедалі більше – примус України до капітуляції.
В ніч на 4 листопада партія Трампа розгромно програла обидві палати Конгресу, тож Україна отримала шанс на те, що американська політика стане принаймні більш збалансованою.
Однак сама спроба різко розвернути Білий дім, повністю ігноруючи інтереси України, поставила руба питання: на кого Київ може в довгостроковій перспективі розраховувати як на надійного союзника?
Ще 28 лютого 2022 року, на четвертий день великої війни, Зеленський разом із тодішнім прем'єром Денисом Шмигалем і спікером парламенту Русланом Стефанчуком підписали заявку на вступ України в Євросоюз.
І, власне, від самого початку повномасштабного вторгнення європейська інтеграція була головним дороговказом української держави.
Проте впродовж останнього року дії української влади дедалі частіше суперечили проголошеним нею ж стратегічним цілям.
З одного боку, українська влада продовжувала домовлятися з європейцями про просування на шляху до ЄС, відкриття переговорних кластерів та інші кроки євроінтеграції.
З іншого – всередині країни відбувався буквально саботаж рішень, без яких неможливо ані реалізувати повноцінну європейську інтеграцію, ані отримати значну частину західної фінансової допомоги.
Тож тут питання не в тому, чи у своїх заявах влада продовжує постулювати шлях у Європу. Головне – чи готові українські еліти поступитися заради європейської інтеграції монопольним політичним контролем над силовими органами та іншими чутливими "активами"?
Знайти відповідь можна, проаналізувавши дії України на двох паралельних треках: як влада виконує вимоги для вступу в ЄС та що реально робить для отримання західних грошей. Тому саме із цими питаннями і спробувала розібратися "Українська правда".
Європейський вступ: між реформами та мирною угодою
Хоч як парадоксально, але на тлі внутрішніх проблем у владі загалом і парламенті зокрема Україна восени 2026 року опинилася за крок від одного з найбільших формальних проривів на своєму євроінтеграційному шляху.
Частину переговорних кластерів щодо вступу в ЄС вдалося вже відкрити; частину, як переконують співрозмовники УП в дипломатичних колах, вдасться відкрити в близькому майбутньому.
Та що й казати, якщо Києву вдалося знайти порозуміння з оновленою після Орбана Угорщиною, яка за останні роки стала синонімом блокування переговорів України та ЄС.
Спікер Ради Стефанчук провів через парламент першу в світі постанову із засудженням репресій проти угорців, які проводила Москва після Другої світової. Зеленський і прем'єр Угорщини Петер Мадяр нарешті провели особисту зустріч, той же Стефанчук завітав до угорської колеги Аґнеші Форштгоффер – і двосторонні стосунки перейшли на новий рівень.
"У нас наче розблокувалися стосунки з Угорщиною. Але зараз загострилися відносини з Польщею. Наші в уряді вважають, що ці речі можна буде вирішити. Там більше про гонор. Мовляв, Угорщина поблокувала, а Польща – ні. Тепер Польща поблокує", – посміхаючись, розповідає УП один зі співрозмовників у керівництві "Слуги народу".
Втім, навіть якщо ці дипломатичні перепони вдасться подолати і Євросоюз нарешті відкриє переговорні кластери, святкувати остаточну перемогу буде зарано.
"Усі чекають, коли відкриються всі кластери переговорів. Але від того моменту почнеться найскладніший період. Тому що далі все залежатиме тільки від нас. Закриття розділів, а тим паче цілих переговорних кластерів залежатиме виключно від того, як ми виконуватимемо взяті на себе вимоги", – пояснює співрозмовник УП в керівництві Ради.
А з цим в української владної команди справжні проблеми.
У Євросоюзі дедалі менше схильні розділяти європейську інтеграцію України, виконання внутрішніх реформ і надання Києву фінансової допомоги.
Брюссель синхронізував із Міжнародним валютним фондом значну частину вимог до української влади. Тож тепер ті самі реформи й законодавчі зміни одночасно фігурують у програмах фінансової підтримки та серед умов просування переговорів про членство в ЄС.
А це означає, що українська влада поступово втрачає можливість відкладати неприємні рішення на невизначене майбутнє.
"Ми можемо виконувати якісь базові вимоги у кластерах, голосувати якісь прості закони, та й навіть непрості, як оці були посилки. Але все одно без виконання того, що називається "планом Качки-Кос", фінального результату не буде. А хто його зможе провести через Раду? Питання без відповіді", – розводить руками співрозмовник УП серед топів "СН".
У згаданому плані із 10 пунктів, який формально не є частиною процедури вступу до ЄС, але неформально є головним тестом на готовність України проводити реформи, йдеться передусім про зміну процедур призначення керівників силових органів, посилення незалежності антикорупційних структур тощо.
І якщо в питаннях, наприклад, конкурсного відбору генпрокурора влада ще бачить певний простір для маневру, то в інших пунктах його просто не існує.
"Взагалі-то ми не можемо обмежувати президента роботою якоїсь комісії, це прямо суперечить Конституції. Якщо там написано, що він вносить кандидатуру і призначає, то він це робить. Будь-яка комісія з відбору не може за нього ухвалювати це рішення. Максимум – можна при ОП чи десь зробити дорадчу групу, яка надасть певний список із кількох кандидатів", – пояснює не під запис позицію команди Зеленського один із її топів.
Тобто про запровадження процедури за зразком конкурсу на директора НАБУ, де вирішальний вплив на результат мають міжнародні експерти, не йдеться. Врешті новий віцепрем'єр з євроінтеграції Всеволод Ченцов в інтерв'ю "Європейській правді" відкрито заявив, що в умовах ЄС чітко не написано, що має бути саме конкурсна комісія в ОГП, і що така, як при відборі керівників НАБУ чи БЕБ.
Однак інші пункти, як відміна "правок Лозового", дозвіл починати провадження проти депутатів без підпису генпрокурора тощо не дають і такого простору для різних інтерпретацій.
"Є маса питань, у яких ніякої гри в принципі бути не може. Тому що якщо написано, що треба надати НАБУ право на власну незалежну експертизу, то ти тут уже ніяк не викрутишся", – розводить руками один із лідерів президентської партії.
Як наслідок влада вдається до тихого саботажу, який бачать у Брюсселі. Саме тому в свіжому звіті Єврокомісії щодо просування держав-кандидатів на вступ Україну обігнала навіть скромна Молдова, а той поступ, який зафіксований у таких сферах, як антикорупція, відбувся всупереч діям влади, а не завдяки їм.
В ЄС так само бачать, що поки НАБУ/САП викривають топкорупцію, Рада вкотре не може проголосувати навіть абсолютно беззубу антикорупційну стратегію.
Паралельно з цим у певних колах владної верхівки досі є сподівання, що Україні вдасться вступити в ЄС не звичайним треком, а напряму – в рамках мирного процесу після завершення російсько-української війни.
В пошуках формули майбутнього миру і справді кілька разів обговорювалась можливість внести членство України в Євросоюзі до ширшого пакета домовленостей про припинення війни та гарантії безпеки.
"Це міг би бути зовсім інший механізм. Його поки не існує, але його можна прописати. Це могло б бути щось схоже на те, що обговорювалося в попередніх ітераціях. Певний тип авансового вступу, коли політичне рішення вже ухвалене, вам дають прапор, якісь місця в Європарламенті, представництво серед єврокомісарів тощо. Але єдиний ринок для вас відкривається поступово, в міру того, як ви виконуєте вимоги й закриваєте переговорні кластери", – описує можливу конструкцію співрозмовник УП в команді Зеленського.
Американці не проти обговорювати членство України в ЄС як один з елементів майбутньої мирної конструкції. За даними УП від людей, дотичних до переговорів, це питання порушувалось не раз.
Але сам Євросоюз поки не був готовий не те що реалізувати таку ідею, а навіть предметно її обговорювати за столом переговорів. Частково тому, що досі не має свого уповноваженого представника хоч із якимось мандатом. Частково тому, що не існує такої юридичної моделі, яка б дозволила реалізувати цей задум.
"Наші європартнери з інтересом дивляться на ці останні переговори з американцями, але поки намагаються так трошки збоку стояти. Бо коли їм кажуть: "Ну от давайте гарантії безпеки, усе пропишемо, і вступ у Євросоюз", – то з цих переговорів, на які вони не мають мандату, вони швидко зникають", – описував у розмові з УП один із дотичних до перемовин член команди Зеленського.
Тому, хоч якою привабливою для частини українських еліт видається ідея авансового вступу до ЄС у межах мирної угоди, розраховувати на неї як на гарантовану альтернативу звичайному євроінтеграційному процесу не варто.
А це означає, що в найближчій перспективі головним і цілком реальним шляхом до ЄС залишається старий, складний і політично неприємний маршрут – виконання взятих на себе зобов'язань, ухвалення необхідних законів і проведення реформ.
Саме тих, довкола яких українська влада не може знайти порозуміння навіть усередині власної парламентської монобільшості.
Саботаж і страх: чому європейські гроші зависли в Раді
На тлі зовнішньополітичної активності влади, спроб розблокувати переговори про вступ у ЄС, активізації міжпарламентської дипломатії, замирення з угорцями тощо всередині самої України розгортається прямо протилежний процес.
Українська влада, яка назовні демонструє готовність якнайшвидше інтегруватися в Європейський Союз, вдається до системного саботажу взятих на себе перед тією ж Європою зобов'язань.
І річ тут у тім, що відкриття переговорних кластерів, перспективи членства в Євросоюзі, масштабні дискусії про європейську архітектуру безпеки чи навіть можливість "зворотного" вступу України до ЄС у межах майбутньої мирної угоди – це все досить абстрактні розмови про стратегічне майбутнє.
Вони не потребують негайних політичних жертв. Але щойно справа доходить до виконання конкретних політичних та економічних вимог Євросоюзу, абстрактне майбутнє раптом перетворюється на цілком конкретні закони, рішення та неприємні реформи.
Від обмеження політичного впливу на правоохоронні органи до змін у податковій системі й тарифній політиці. Усі ці кроки можуть коштувати нинішнім можновладцям частини їхнього впливу, а партіям, які вони представляють, – підтримки виборців.
Тому в українському парламенті розгортаються справжні політичні драми. Найпоказовішою з яких залишається зрив європейської програми фіндопомоги Ukraine Facility.
Цей механізм підтримки України передбачає отримання коштів в обмін на виконання погодженого з Євросоюзом переліку реформ. Однак значна частина рішень, які Київ зобов'язався ухвалити, застрягла у Раді.
Поки що Україна гроші за цією програмою не втратила, просто платежі переносять на наступні періоди. Але час, коли ці рішення можна відкладати, закінчується.
По Ukraine Facility другий квартал 2027 року – це останній термін, коли можна буде виставити платіжку, тобто подати запит на виплату коштів. Якщо передбачені програмою закони не набудуть чинності до червня 2027 року, то все – гроші просто згорять, і їх уже ніяк не можна буде отримати.
Парадоксальним чином Брюссель опинився в ситуації, коли він сам, щоб надати життєво необхідну допомогу Україні, змушений щоразу шукати компромісні механізми й робити поблажки.
Така ситуація виглядає особливо абсурдною на тлі нових запитів від України щодо розширеного фінансування на наступний рік. Зеленський у своєму інтерв'ю розповідав, що розмір цього додаткового (!) запиту на наступний рік – 70 мільярдів євро.
"Нам зараз треба спробувати домовитись з європейцями про додаткові "піастри" (фіндопомогу – УП). І бажано це зробити наперед, бо наступного року в них починаються вибори по Європі в ключових країнах. І там дуже непрогнозована ситуація може для України скластися. Але треба віддати належне нашим європейським друзям. Вони кажуть, що 70 мільярдів – це багато, але частину готові закрити", – розповідає співрозмовник УП в керівництві "Слуги народу".
"Ми зараз працюємо, щоб вписати наше фінансування у європейські трирічні бюджети, де тільки можемо. Щоб ключові парламенти зараз у свої довгострокові плани включили наші потреби, щоб потім це важко було скасувати, навіть якщо зміняться правлячі сили", – додає інший співрозмовник серед топів Ради.
***
Попри саботаж і небажання влади голосувати за потенційно небезпечні для неї рішення, саме життя і дедалі складніша економічна ситуація змушують депутатів таки робити свою роботу.
Показовою стала "спецоперація" уряду з блокуванням регіональних платежів, яка поставила депутатів перед вибором голосувати за непопулярні закони і принести країні гроші або їхати в регіони і пояснювати, чому в них заблоковані всі платежі.
Не менш промовистим було й голосування за бюджет у першому читанні.
"Ми дивимось, що якось уже і менше вимог, і менше політичних істерик. Життя навколо таке, що у депутатів більше смирення та прийняття обставин", – напівіронічно резюмує один із впливових депутатів більшості.
Схоже, поступово до народних обранців приходить усвідомлення, що простору для політичних торгів не залишилось, і відкладати неприємні рішення на "чорний день" не вийде – бо от він, уже настав.
І хоч європейські вимоги часто болючі для суспільства, а ще частіше – для самої влади, треба чітко усвідомлювати: питання вже не в тому, чи буде Україна в Євросоюзі, але ж чи зможе вона взагалі вистояти, якщо залишиться без нього.
Роман Романюк, УП