Досягнення легітимності

Дострокові вибори в організаційному розпалі. Безробітний парламент приглушив ненависть політичних опонентів, а, оскільки період агітації ще не розпочався, всі: і коаліція, і опозиція, спокійно займаються організацією виборів.

Тож дострокові вибори, всупереч переконанням лідерів Партії регіонів, до катастрофи не призвели. Настав час подумати над іншим питанням: чи призведуть вони до вирішення весняної кризи і чи не буде в нас осінньої?

Активність політичних сил свідчить, що всі роблять ставку на результат голосування, як єдиний спосіб отримати перемогу. У цьому не було б нічого дивного, якби не одне “але”: як зробити цю перемогу легітимною?

Як досягнути легітимності в умовах, коли інші політичні сили визнають результати голосування тільки у випадку своєї перемоги, а всіх інших звинувачують у фальсифікаціях? Досвід парламентської кампанії 2006-го показав, що переможцями стають не за результатами голосування, а за результатами політичних домовленостей.

Під цими домовленостями не слід розуміти виключно процес формування більшості, тобто домовленість між партнерами по коаліції. Для того, щоб така більшість змогла сформувати нову владу, окрім голосів виборців, вона має отримати визнання всіх впливових політичних сил в парламенті, зокрема опозиції.

Без цього події можуть розгортатися по вже відомому сценарію – чергова криза та чергові вибори. Саме досягнення легітимності в очах інших політичних сил, на авторову думку, і має стати питанням номер один для всіх учасників передвиборчих змагань.

Легітимність майбутніх переможців залежить від наявності системних правових та політичних передумов для цього. В умовах дискредитованої Конституції та правового нігілізму, існує висока ймовірність дискредитації Верховної Ради як інституту влади в Україні та ідеї парламентаризму.

Виходить, що вирішення таких системних питань, як нова Конституція, розподіл повноважень між гілками влади, реформа судів тощо, вигідні всім потенційним переможцям позачергових виборів.

І що ще важливіше, всім без винятку вигідно погодити шляхи вирішення цих проблемних питань до виборів, оскільки, як свідчать соціологічні опитування, ніхто не може бути однозначно впевнений у своїй перемозі. Тож, що ми маємо і що потребуємо для вирішення системних проблем та досягнення легітимності?

Криза легітимності

Аналітики та експерти називають безліч причин весняної політичної кризи. Серед головних: невдала політреформа, політичні амбіції, безвідповідальність політиків, корупція тощо. Без сумніву, кожна з цих причин мала своє місце в подіях квітня-травня 2006 року. Проте ці проблеми є універсальними і притаманні кожній без виключення політичній системі.

Утім, очевидно, що політична криза була наслідком кризи легітимності влади. Важко бути прем’єром із напівпустим парламентом. Проте ще важче бути опозицією, з думкою якої не рахуються. Свавілля та узурпація влади завжди супроводжуються втратою легітимності. В Україні постійним джерелом для цього була і залишається недемократична процедура прийняття рішень.

Якщо відтворити весь хід кризи, видно, що саме авторитарне прийняття рішень лежало в її основі. Більшість політичних рішень української влади відбивають волю та бажання однієї або невеликої групи споріднених (часто компетентних) осіб.

Недемократичні процедури прийняття рішень вказують на слабкість політичних інститутів перед політичними силами. В той час як багато було зроблено для свободи слова та демократичних виборів, демократизація оминула головні політичні установи.

Внаслідок цього більшість політичних рішень розробляються та приймаються на політрадах партій або офісах великих підприємств, і впроваджуються через відповідних представників у виконавчій владі. Таким чином, влада стає залежною від політичних інтересів, які в ній домінують.

Загалом, політична боротьба в самій владі є поширеним явищем у будь-якій демократії. Проте, структура політичного інституту обмежує вплив політичного інтересу на прийняття рішень. Тобто внутрішня організація процесів вироблення, прийняття та імплементації рішення відповідають завданням суспільства, а не окремої політичної сили.

Наприклад, в США інститут президента настільки сильний, що система зберігає стабільність незалежно від того, хто стане президентом. Ще більш яскравий приклад залежності можливого рішення від самого інституту дає ЄС, де виконавчий орган – Комісію, обслуговує понад 1200 експертних груп. Можна тільки уявити наскільки компетентними є рішення в таких умовах.

Інший приклад, який особливо вдало розкриває роль експертів – Венеціанська комісія. Головним завданням її діяльності є об’єктивна якісна експертиза в сфері конституційного права та прав людини. Замовниками цієї експертизи виступають країни члени Ради Європи. Для проведення дослідження Венеціанська комісія залучає видних експертів із різних країн, які спільно розробляють висновки та рекомендації.

Процедура підбору експертів унеможливлює прийняття замовного рішення, а отже, висновки Венеціанської комісії найбільше відповідають демократії та інтересам народу. Цей факт варто врахувати, зважаючи на майбутні дискусії про нові зміни до Конституції.

В Україні ж навпаки, процес вироблення рішення та процедура його втілення залежить часто від однієї особи. У таких обставинах влада виступає об’єктом бажання і страху водночас, тому нормальне функціонування коаліції та опозиції неможливе.

Перші намагаються наростити повноваження та надійніше закріпитися, другі – вижити і не допустити свавілля перших. На цьому рівні виникає парадокс, коли легітимні, тобто підтримані суспільством, політичні сили не визнають легітимності один одного при владі. Відмова від визнання легітимності конкретної політичної сили дає можливість не визнавати її рішення у владі.

Отже досягнення легітимності тісно пов’язане з вирішенням проблеми недемократичного ухвалення рішень.

У пошуках виходу

Розв’язання проблеми прийняття рішень особливо актуальне в контексті позачергових парламентських виборів. Мабуть, для більшості суспільства факт руйнування правової системи держави став очевидним, особливо після маніпуляцій в Конституційному Суді.

Тому вибори, які покликані поставити крапку в політичній кризі, а не продовжувати її, мають дати відповідь на ряд системних проблем, зокрема, створити передумови для взаємовизнання серед тих політичних сил, які пройдуть у парламент.

Такими передумовами може стати формування сильних політичних інститутів та демократичного процесу прийняття рішень. Саме ці два пункти мають формувати фундамент майбутніх змін до Конституції.

Водночас, що мається на увазі під демократичним процесом прийняття рішень та сильним політичним інститутом? Останнім часом серед експертів можна спостерігати жваву дискусію з цих питань.

Особливо популярною стає теза про формування ефективної вертикалі влади. Без сумніву, ефективна вертикаль влади і визначає силу політичного інституту. Однак, як досягнути цього? Якими механізмами? Саме демократична процедура прийняття рішення та його якісна імплементація і є такими механізмами. Тому складовими створення ефективної вертикалі влади мають стати наступні кроки:

• Формування експертного середовища. Експерти сприяють виробленню якісного проекту рішення. Водночас, експертне середовище інституту має складатись з громадських експертних організацій та внутрішніх експертів. Дуже важливо залучати саме громадських експертів до вироблення проекту рішення, оскільки вони діють в інтересах громадян і сприяють об’єктивності. Кожен інститут влади має сформувати своє експертне середовище.

• Формування ефективної організаційної структури. Рішення мають втілюватись швидко та ефективно. Демократія та інформаційний поступ вимагають перенавчання кадрової структури політичних інститутів та запровадження нових систем комунікацій. Це сприятиме прискоренню процесів взаємодій всередині влади і досягненню швидких прогресивних результатів.

• Формування ефективного громадського контролю. Держава має сприяти розвитку громадянського контролю за виконанням рішень на місцях. Одним із можливих шляхів для цього є залучення громадських представників до діяльності державних контрольних комісій.

Побудова владної вертикалі за цими кроками надасть політичному інституту важелі для протистояння конкретним політичним інтересам та виконання поставлених завдань. У свою чергу, сильні політичні інститути формують стабільність у державі. Політичні сили зможуть без проблем досягати легітимності між собою за підсумками виборів, оскільки не боятимуться можливої узурпації влади.

Демократичний процес сприятиме прийняттю компетентніших та ефективніших рішень. Система влади стане прогнозованою, що сприятиме зростанню економіки та позитивного іміджу України.

На жаль, на перешкоді цьому стоїть політична воля та надмірна заангажованість учасників передвиборчої боротьби. Бажання перемогти і отримати все простежуються в більшості виступів лідерів політичних сил.

Політики не розуміють, що весняна криза була наслідком глибоких системних проблем, а не особистих стосунків президента та прем’єра. Забувають вони і про те, що першочерговими питаннями після виборів будуть Конституція та реформа влади. На цьому тлі заангажованість виборчим результатом важко не назвати короткозорістю. Результати голосування не сприятимуть досягненню легітимності при владі.

Політичні сили продемонстрували волю до пошуку виходу з кризи, наслідком якої стало рішення про позачергові вибори. Тепер слід продемонструвати політичну волю до створення нової системи. Перспективи для цього цілком сприятливі: в інтересах усіх політичних сил запобігти можливій кризі легітимності після виборів.

Ілля Шевляк, для УП