Ліпосакція не допоможе – потрібна вівісекція

Лідери, які не бажають або не здатні змінити стан справ у відповідь на критику, схильні скаржитись на поганий імідж країни та необхідність його покращити.

Здається, саме за такою логікою діє президент Ющенко, який першого вересня оприлюднив наміри запросити міжнародні компанії для покращення іміджу України "на всіх континентах".

Бюджети тендерів (та й планів їх проведення) оголошено не було, але даю кінцівку на відсіч – є простіший, корисніший і дешевший спосіб покращити імідж. І державний, і особистий.

Якщо Віктор Ющенко справді переймається іміджем України та своїм місцем в історії, він має оприлюднити всі домовленості 2004 року та взяті на себе зобов'язання. Адже тоді люди не вповноважували його на переговори, телевізійної трансляції не було й про їхній перебіг - на відміну, скажімо, від Польщі часів "Солідарності" - а також про кулуарні домовленості – достеменно відомо не було. Те ж саме міг би зробити й Віктор Янукович.

Але, здається, політичні лідери й досі вірять, що люди вийшли на майдан винятково завдяки їх, політиків, чеснотам, або, в крайньому випадку, – завдяки технологічним вправам своїх консультантів.

Тому й зараз, коли їм стало очевидно, що з іміджем проблеми, шукають старих "надійних" рецептів і намагаються підрихтувати зовнішній вигляд країни. Хоча сторони протистояння 2004-го отримали від громадян чудовий шанс "не словом, а ділом покращити життя вже сьогодні". І імідж також.

Натомість, про зміст домовленостей 2004-го ми можемо лише здогадуватись за історією призначень (чи, власне, – відновлень) генпрокурорів, які в результаті використовують посади не стільки для нагляду за законністю, скільки для забезпечення безкарності.

Гарантії безпеки, які зокрема завдяки цим призначенням отримали чільники попереднього режиму, унеможливили люстрацію, без якої реформи та й узагалі будь-яке мінімальне розставання з минулим складно уявити.

Ці гарантії й сьогодні визначають не тільки зміст політики, а й правила її відтворення. Тобто не тільки політичне меню, пропоноване виборцю сьогодні, а й можливість його зміни завтра, не кажучи вже про покращення якості страв.

Почати зміни можна зі справи Гонгадзе. Якщо ж рішучість президента – одноразового використання й знов зникне одразу після виборів так само фантастично, як бюджет попереднього тендеру на покращення іміджу України в нетрях МЗС часів другого пришестя Бориса Тарасюка – підказую ну зовсім простий та максимально економний спосіб покращення іміджу: почати відповідати на листи.

Ще 16 травня 2006 року 365 українських інтелектуалів заявили: "Вимагаємо від Вас, пане Президенте, засвідчити солідарність із жертвами політичних репресій у Білорусі й не словом, а ділом наблизитись до ЄС, насамперед заборонивши білоруським порушникам прав людини в'їзд в Україну і пересування її територією…".

На відповідь автори чекають і досі. Можливо, президент та його секретаріат – інтелектофоби?

Не кажучи про те, що білоруські чиновники, які в ЄС визнані персонами нон-грата через причетність до зникнення людей та фальсифікацію виборів, досі можуть спокійно відпочивати в Криму.

Очевидно, прапор совкової Білорусі не випадково став обгорткою "Соціальних ініціатив" президента України. Чи й змістом?

Але ж хіба не Віктор Андрійович ще нещодавно говорив про регіональне лідерство України в "Спільноті демократичного вибору". Чи таки демагогічного?

Врешті-решт, кому як не президенту усвідомлювати, що незнання минулого робить неможливим майбутнє. Незнання українцями нещодавнього минулого загрожує не тільки репутації Віктора Ющенка на пенсії, а й достойному майбутньому України.

Адже не тільки історія визначає майбутнє. Людина може змінити історію, і сьогодні цією людиною має бути саме президент.

У 2004-му Віктор Ющенко пішов на переговори, які стали можливими завдяки активній громадянській позиції сотень тисяч українців. Переговори допомогли зберегти громадянський мир та майбутнє української політичної нації. Це був крок, достойний діяча державного рівня.

Думаю, Віктор Ющенко ще має шанс увійти в історію мудрим державним діячем, а не просто найбільшим розчаруванням України та перехідним президентом, якому випало багато, але здебільшого – безглуздо страждати заради України.

Однак це вимагає від Віктора Андрійовича розуміння, що на цій стадії ліпосакція іміджу не допоможе. Потрібна вівісекція.