Примара народолюбства

Середа, 10 жовтня 2007, 13:18

Як довго триватиме цей політичний балаган, залежить від нас.

Мудрі кажуть: ще ніколи так не було, щоб так було, аби якось та не було. І головний акцент тут робиться на тому, що з будь-якої ситуації існує вихід.

Більше того, цей вихід ніколи не співпадає з тим, який собі хтось вигадав. Чи про який хтось мріє. Бо ніколи так не буває добре чи погано, як ми собі про те думаємо.

Тож не залежно від того, як домовляться чи, навпаки, не зуміють домовитися між собою політики, кінець світу не наступить. Життя триватиме.

Україна також залишиться цілісною і більш-менш суверенною. Адже в глобалізованому світі подальше існування України не є винятково справою і інтересом самих українців або ж їх ненависників.

Проблеми в нашій державі, що вийдуть за межі дозволеного люфту, з неминучістю вплинуть на загальну картину світу, аж до її радикальної трансформації, починаючи з геополітичної ситуації в Євразії.

Витребеньки політиків також мало вплинуть на становище пересічного українця в найближчій перспективі. Приміром, якось же жилося галичанам за прем’єрування Януковича і "верхорадування" Антикризової коаліції?

Та й російськомовні громадяни України аж до переконаних українофобів не вимирали чи емігрували десятками тисяч тільки тому, що президентом обрали Ющенка і якийсь час урядувала Тимошенко. А потім Єхануров.

Виходить, що як не крути, а питання про те, хто і які плоди пожне після позачергових виборів, лежить далеко за межами буденних або й політико- чи соціально-прагматичних турбот. Хто б не прийшов до влади, жоден з політиків не створить чуда і не нагодує всіх "спраглих і стражденних" надто бідним бюджетом України, навіть, якщо почистити всі "засіки" олігархів та вивівши в один чудовий день всю економіку з тіні.

(В чому, між іншим, не зацікавлені не лише крупні та середні підприємці, але й більшість тих, хто звикся з "конвертованими" грошима, попри ніби-то усвідомлення потреби в переході на легальну оплату.)

Знову-таки, хто б не прийшов до влади, ось так от запросто наплювати на українську мову і самобутню культуру теж не зможе, просуваючи російську "братську" в усі шпарини буденного життя. Інакше це б уже давно було зроблено за повторного президентства Кучми, і не треба було б чекати в невизначеній ситуації на Спасителя Януковича.

В сухому залишку, боротьба, що точиться між політиками нині, і її наслідки знайдуть найповніше своє відображення, по-перше, в середній і довгостроковій перспективах, якщо мова йде про зовнішньополітичний курс держави та специфіку політичного режиму.

Економічна та соціальна сфера зазнають лише часткових змін, які можуть виявитися малозначимими в порівнянні з тим, в якій атмосфері існування опиниться сам громадянин України або й українець.

Тож, по-друге, наслідки теперішньої боротьби неодмінно відобразять теперішню суспільну атмосферу і відобразяться на становищі кожного без винятку українця. Мова йде про те, наскільки українці готові до змін, найперше на рівні власного світогляду і ціннісних орієнтирів.

А з іншого боку, чи опиняться з часом українці в атмосфері тотального панування ідолопоклонства, в обличчі політичних лідерів або в вигляді нав’язливої ідеї, як це сталося з левовою часткою росіян, якщо мова йде про Путіна чи ідею богоносності. Або ж відкриють в собі чисте джерело свободи, найперше від всіх соціальних стереотипів і міфів. Тобто відбудуться як індивідуальності, раз і назавжди поклавши край будь-яким спробам зробити з них соціальних болванчиків.

Природно, що сучасне суспільство не терпить людей вільних і послуговується принципом: серед вовків жити – по-вовчи вити. Але неодмінно такій ситуації є альтернатива.

Необхідно лише, щоб набралася критична маса тих, хто мислить по-іншому, хто не ідентифікує себе рабом чого б то чи кого б то не було: грошей, земляків, роботодавців...

Ця критична маса необхідна, щоб здолати інерцію звичного стилю життя, який наче "прикипів" до людського "Я".

Тож нинішня політична боротьба є тестом для суспільства на те, чи набирається критична маса тих, хто уже нині плекає нове майбутнє вільної людини. Водночас вона є тестом для політиків на предмет того, чи є серед них гідні згуртувати навколо себе і очолити тих, хто прагне справжніх змін, а не кілограма гречки в подарунок на свято. Чи додаткової десятки до пенсії або зарплатні.

В іншому випадку, прагне попри будь-яку людяність і сумління досягти власних часто несуттєвих або й незрозумілих амбіцій у вигляді неприєднання до ЄС чи НАТО і таке інше.

Поки що ж ми є свідками політичного лукавства, коли кожен політик носиться з власною правдою як істиною в останній інстанції, всіляко плюндруючи правду іншого.

При цьому постійно підкреслюючи власну релігійність, безбожно бреше про те, що дбає про народ. Адже, якби політики дійсно дбали про інших, а не про свої гаманці і інтереси, та не слідували сліпо власним амбіціям, всі вони б як один кинулися поступатися місцем іншому та відразу бралися б допомагати йому будувати краще життя українського народу.

Насправді ж ми маємо до смішного прикру ситуацію.

Формальний переможець виборів – ПР не має змоги створити бажаної коаліції, бо в неї разом з комуністами і навіть Блоком Литвина не вистачає необхідних голосів.

Але амбіції Януковича та його поплічників, його економічні борги і векселя, а також можливі передвиборні обіцянки Ющенка представникам ПР, не дозволяють ось так от просто піти в конструктивну опозицію до уряду, сформованого на основі БЮТ і НУ-НС.

В свою чергу не стільки НУ-НС, скільки Ющенко і його сірі кардинали ніяк не можуть змиритися з тим, що вийшло не по їхньому, і посада Ющенка більше не принесе бажаних і щедрих дивідендів, наприклад, від скандального РосУкрЕнерго, яке очевидно виникло не без мовчазного благословення нашого "гаранта".

Тож під будь-яким виглядом і в силу надуманих аргументів Ющенко вимагає підпорядкування всіх силових відомств йому. Питається, з якого доброго дива він вимагає, і чому саме йому, якщо передбачається, що уряд буде сформований помаранчевою коаліцією, якої так не хоче Ющенко?

Якби БЮТ дбав винятково про Україну, то в ситуації, що склалася, блок мав би автоматично перейти в опозицію, надавши можливість сформувати НУ-НС і ПР таку жадану широку коаліцію в купі з КПУ і Блоком Литвина.

Однак ситуація в БЮТ надто хитка, аби дозволити собі зайвий раз оступитися.

Зрештою, нині ми маємо щось схоже на ситуацію "Трьох в човні, не рахуючи комуністів і Блок Литвина". Враження таке, що кожен з трьох учасників про людське око вимушений посміхатися своїм суперникам або хоча б тримати себе в руках, а насправді, бажають якомога швидше випхати один одного з човна.

А тут ще й комуністи постійно "крутяться під ногами" та весь час можуть дошкульно "укусити", а Блок Литвина пропонує свої ідеї в обмін на просторе місце у владі, відволікаючи увагу від основної боротьби.

Тому іноді виникає бажання, щоб цей човен занесло далеко в море і більше ніколи не повертало до берега. Однак це неможливо, бо човен цей змайстрований з наших облудливих надій і сподівань. А також з небажання брати відповідальність за своє існування на самих себе, а не перекладати її на облудливих політиків водночас лаючи їх і мирячись з їхньою облудою.

Тому, спостерігаючи за всією цією катавасією з коаліціадою, мусимо пам’ятати одну просту річ: народ заслуговує на тих політиків, які представляють його і керують ним.

Тож чи довго ми ще будемо свідками подібних шоу? Чи вже дозріли вдихнути на повні груди?

А якщо дозріли, то відповідь, що з цим всім політичним театром робити, віднайдеться сама по собі. Теперішні політичні актори, принаймні, підуть на тривалий і безповоротний відпочинок, а їм на зміну прийдуть нові, незаангажовані минулим і не зобов’язані перед кредиторами.

Автор Калуга Володимир, політолог, доцент кафедри політології, Національний аграрний університет



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!