Політичні партії сучасної України: між клановою системою та феодальним утворенням

804 перегляди
Петро Олещук, для УП
Середа, 10 жовтня 2007, 15:55

Що таке політичні партії і навіщо вони створюються? Більш просте і більш складне питання важко придумати.

Простота його полягає у тому, що будь-яка партія створюється, насамперед, для завоювання та утримання влади.

Складність цього ж питання зумовлюється необхідністю пояснити, для чого потрібна складна структура, фіксоване членство, значні капіталовкладення, якщо основне завдання може бути вирішене і без усіх цих атрибутів.

Не варто забувати, що партія виконує одну важливу соціальну функцію – вона забезпечує легітимність претензій на владу тих чи інших суспільних кіл.

Будь-яке організаційно-оформлене у формі партії "угрупування" - це вже не просто збіговисько сумнівних елементів, а, насамперед, претенденти на "вираження" інтересів тих чи інших соціальних груп, на основі підтримки яких і вирішується основне завдання – можливість прийти до влади і якомога довше там утриматися.

Тому ще недавно партії плодилися в Україні у нескінченній кількості. Зараз цей процес дещо затримався, що зумовлено, насамперед, переходом держави до виборів за пропорційною системою, однак навіть непарламентські партії не поспішають згортати свою діяльність.

На це є ряд причин, що полягають у самій сутності українського партійного будівництва.

Якщо спробувати пояснити, що таке політична партія в Україні, то, мабуть, найвдалішою та найоптимальнішою аналогією можна було б запропонувати феодальну державу.

Як і будь-яке феодальне суспільство українська партія – це жорстко поділене на "стани" утворення. Існують "касти" представників еліти і "звичайного народу", перехід між якими, звичайно, не виключений повністю, але зведений до мінімуму. Безперечно, що за певних умов спритний "холоп" може стати "паном", але це украй рідкісний виняток.

Здебільшого ж партійна еліта – це закрита система. Причому, набагато поширенішим є перехід із складу одної партійної еліти до іншої, ніж кар’єрний ріст в межах однієї партії.

Досить згадати численні приклади "розколів", "об’єднань", "переходів" політиків із однієї партії до іншої. Значна частина вітчизняних політичних діячів встигла за роки незалежності побувати у найрізноманітніших політичних утвореннях.

Причому, в разі переходу "бонзи" з однієї партії до іншої йому часто гарантоване високе положення у відповідній ієрархії. Сумлінна ж робота на низових рівнях не гарантує не те що положення, а взагалі будь-якого просування по щаблям внутрішньопартійного росту.

Причина цього у жорсткій майновій диференціації всередині українських партій. Могутність партійної еліти базується, насамперед, на її фінансово-економічній потужності.

Так само як середньовічні феодали контролювали основне багатство – землю, що і зумовлювало їх високий статус, то сьогоднішні українські партійні "бонзи" контролюють фінансові потоки, за рахунок яких і існують політичні партії.

Відповідно, за таких умов партійний статус вимірюється розміром гаманця, а той, хто платить за музику – той і диригує оркестром.

Виступити проти них – значить обірвати джерела існування партії. Тому, зрештою, за формальної наявності внутрішньопартійної демократії, реально все вирішують грошові мішки.

За таких умов ідеологія – це елементарна форма самообману і обману виборців, оскільки і "ліберали", і "консерватори", і "соціал-демократи" мають однакову соціальну структуру, розшарування і керують задоволенням своїх власних бізнес-інтересів.

На наступному після "магнатів" щаблі партійного керівництва знаходиться "дрібне дворянство" а також "особисті холопи" вищих магнатів.

Вони не є фінансово незалежними, а тому не можуть відігравати більш-менш самостійної ролі. Однак доступ до еліти дозволяє їм певним чином впливати на процес, якщо не прямо, то, принаймні, опосередковано.

Якщо "холоп" буде вправно служити, то він може розраховувати на "дворянство", тобто на місця у центральному апараті або у якомусь органі місцевого самоврядування. Однак, якщо у нього немає впливового покровителя або власних матеріальних ресурсів, то він ніколи не перейде певної межі, ніколи не стане більш-менш впливовим діячем.

Інколи украй вправні та віддані "холопи" опиняються на досить впливових посадах, якщо їх "керівництву" вигідно тримати там несамостійну фігуру, однак це, знову ж таки, виключення, що лише підтверджують правила.

Нарешті, на найнижньому щаблі "народ", тобто рядові члени партії. Як феодалам потрібні залежні селяни, що забезпечують їх усім необхідним, так і будь-якій українській партії потрібна максимальна кількість членів, що і перетворюють її, власне, на партію.

Як у феодальному суспільстві залежні селяни не вирішують нічого, так і в партії, членами якої вони є, рядові партійці виконують роль "масовки" або "декорацій".

Спираючись на них, партійна еліта досягає своїх цілей, прагнучи, при цьому, якомога більше "взяти" і якомога менше "дати".

Феодальні аналогії можуть бути продовжені. Так лідер сучасної української партії – типовий феодальний монарх, що править одноособово, однак змушений прислуховуватися до найбільш заможних "графів" та "герцогів".

Водночас, у сучасній українській партійній еліті згуртування здійснюється, насамперед, на основі кланових та крівно-родинних стосунків - поширене явище, коли, наприклад, кілька представників однієї родини проходять до складу Верховної Ради від однієї політичної сили.

Отже, за своєю структурою сучасні українські партії – це квазі-феодальні утворення.

Іншого і бути не може, у суспільстві, де основна маса населення – це деморалізовані люмпени.

Низька якість життя, відсутність умов для більш-менш повноцінного розвитку особистості, навмисне прищеплення громадянам псевдо-цінностей та спотвореного світогляду породило ці квазі-демократичні утворення.

Людина не може думати про захист своїх громадянських прав до того, як зможе задовольнити свої елементарні потреби, пов'язані з фізичним виживанням.

Тому в Україні переважно відсутній прошарок Громадян, що, значною мірою, у цивілізованих країнах відповідає у соціальному плані т. зв. "середньому класу".

Допоки структура українського суспільства не зазнає принципових змін, ми матимемо феодалізовані партії, між якими та їх виборцями наявна величезна прірва. І жодні перевибори, жодні політичні шоу, на які так багата Україна, не змінять цієї ситуації.

Петро Олещук, політолог



powered by lun.ua
Формула Майдану
Фруман і Парнас. Чим відомі бізнесмени, які фінансували кампанію Трампа
Зе-марафон очима Заходу: що почули від Зеленського про Трампа, Європу та РФ
Захистити платіжну картку від шахраїв: прості правила, що збережуть ваші гроші
Усі публікації