Чому "Україна без Кучми" стала "Україною без Гонгадзе?"

16 переглядів
Микола Мельниченко, для УП
Четвер, 18 жовтня 2007, 16:47
17 жовтня Нана і Соломія Гонгадзе відзначили своє десятиліття. Поміж численного "Хеппі бьоздей", вони, на жаль, не отримають особистого привітання своєї рідної бабусі Лесі. Сьомий рік дівчатка зростають на чужині. За цей час вони жодного разу не бачилися з бабусею, і вона не може їх пригорнути. Їх мама Мирослава як і сім років тому, коли зник її чоловік Георгій, і далі вважає, що в Україні для дітей існує небезпека.

Мені особисто надзвичайно прикро визнавати, що в демократичній країні, де формується чергова після помаранчевої революції демократична коаліція, зберігається оте "і далі". Мені безмірно жаль, що Леся Гонгадзе, втративши сина, досі не може знайти втіхи принаймні в онучках. Куплені бабусею для дівчаток ляльки у так і невідкритих коробках припадають пилом у львівській квартирі, а телефон мовчить. Котрий рік. Так само.

Ці жовтневі дні особливі для мене – 18 жовтня 2000 року, на свій День народження, я передав Олександру Морозу записи, зроблені мною у кабінеті президента Кучми. Я не хочу зараз говорити про те, де опинився Олександр Олександрович після цих виборів і чому, але тоді він вчинив, як людина слова.

Він пообіцяв мені оприлюднити записи, і в нього вистачило духу зробити те, що повинні були зробити ніби то патріоти Марчук, Тимошенко, Турчинов, близькі соратники Ющенка, до яких я звертався з аналогічними пропозиціями. Але ті відмовилися. Чому? Питання до них.

Потім були акції "Повстань, Україно" і "Україна без Кучми", ми всі ще дуже добре це пам'ятаємо. Згодом українцям вистачило духу прокричати "Кучму – геть!" на помаранчевому Майдані.

Що мала б зробити влада, яка назвала себе демократичною і найпершим своїм ворогом називала кучмізм та обіцяла в першу чергу боротися із корупцією та оприлюднити прізвища корупціонерів?

Насамперед, добре затямити, чому вона стала владою і вшанувати свій народ – порушивши на вимогу громадян кримінальну справу проти колишнього президента.

Ця справа – грандіозна: усіх злочинів Леоніда Даниловича Кучми на посту президента України не злічити. Але ця, як я її називаю, "справа Кучми" була принципово важливою для України. І для влади, і для громадян.

Нова демократична влада повинна була повернути людям віру в правосуддя та довести, що може бути інакшою – чесною. Люди мали б переконатися, що зло покаране і викорінене, і справедливість існує не в гаслах і на бігбордах, а в тій Україні, в якій вони живуть щодня.

Я багато разів задумувався, що власне для цього було потрібно?

Факти – раз.

Належна робота Генпрокуратури – два.

Продуманий механізм доручення доказової бази - три.

Якби мова йшла про звичайну кримінальну справу, цього могло б бути достатньо. Але оскільки справа "Кучми" - політично пікантна, то тут необхідна ще й політична воля нової влади. І, як очевидно, понад усе.

Що за три роки так званої нової влади ми маємо?

Факти

Про злочини, які планувалися та здійснювалися у кабінеті президента Кучми, я неодноразово попереджав різних людей ще до оприлюднення записів Олександром Морозом. Я був на допитах у Генеральній прокуратурі за часів різних генеральних десятки разів. Не день, не два, я мало не жив там. І я не розпивав чаї у слідчого, як те обіцяв на посаді міністра МВС Луценко тим, хто мали сидіти у тюрмах. Я давав свідчення.

Вичерпні і аргументовані. Ті, про які так хотіли б знати журналісти, і, вочевидь, мало б знати і суспільство. І які ховає від людей вимога про їх нерозголошення. Також я передав копії зроблених мною записів. Усього достатньо, щоб засудити до довічного ув'язнення Кучму.

На жаль, "справи Кучми" так і не існує, бо на те є політична воля Ющенка.

Робота прокуратури

Шкода слів. Це довга стара казка без початку і кінця. Я був щиро здивований, коли один із чергових нових слідчих Генпрокуратури – Олександр Харченко почав реально розслідувати справу. За моєю ініціативою та виконуючи рекомендації ПАРЕ, була проведена слідча дія в кабінеті Кучми-Балоги.

Планувалися ще декілька. Більше того, керівництво Генеральної прокуратури України було готове допитати Кучму, Мороза, Ющенка та інших і, у випадку виникнення протиріч у моїх свідченнях та показах вищезгаданих, зробити очні ставки. Однак за декілька днів до цього у мене "раптово" стався несподіваний крововилив, причини якого для лікарів дуже дивні, але мені все зрозуміло.

Механізм та експертизи

Враховуючи подібні і гірші несподівані історії з багатьма важливими свідками по резонансних кримінальних справах, дуже важливими для розслідування є продуманий механізм ведення справи, експертизи, очні ставки та збереженість доказів.

Звісно, якби Кучма сам прийшов в Генпрокуратуру із щирим зізнанням, все було б значно простіше. Але не будьмо постпомаранчевими романтиками – цього ніколи не станеться. Тому потрібні і міжнародні спостерігачі (я сказав би - поганячі) до цього розслідування "справи честі" вже наступного президента, і експертизи, і гарантії, і очні ставки збереження доказів.

Про всяк випадок повторю: я не маю наміру двічі стріляти в себе, як покійний Кравченко, тому і відмовився від пістолета Луценка. Я добре розумію, що я живий доти, доки фізично контролюю зібрані мною докази. В "справі Кучми" Кучма – головний "герой", але сьогодні в Україні живуть і процвітають його поплічники, його адвокати, його "діти", численні родичі цих "дітей" - велика дружня кучмина мафія.

Тому я ще раз наголошую – я не віддам оригінали записів та записуючий пристрій Генеральній прокуратурі на території України без дозволу на те потерпілих: Лесі Гонгадзе, Олександра Єльяшкевича, Мирослави Гонгадзе, Олексія Подольського.

Слідчий Харченко, без сумніву, професіонал, але над ним є куратор – "помаранчевий" Голомша, над цим куратором – інший "біло-блакитний" куратор, над тим – свій… У кожного з них своя політична доцільність, свої зобов'язання, своя правда і свій закон.

Я буду діяти відповідно до тієї процедури експертизи, яка передбачена відповідними Постановами Верховної Ради України, погоджена з ПАРЕ та потерпілими. Я віддам оригінали тим експертам, на яких погодяться всі ці сторони.

Про волю політичну…

Скажуть, "Кучма давно не впливає на політику", "суд над Кучмою – це стара ідея", "записи неактуальні", "Мельниченко нудний і одноманітний".

Так, я нудний і одноманітний. Я вперто хочу довести розпочату справу до логічного кінця, щоб Кучма дійшов до суду і в суді відповів за всі ті особливо небезпечні злочини проти держави і людей, які він вчинив, і які є очевидними.

І я вже точно знаю, що кожен, хто каже, що "справа Кучми" є неактуальною і нецікавою – боїться правди.

А що там кажуть наші демократичні, як вони самі себе назвали, сили?

Демократ Луценко, який в 2002-2005-му роках, будучи заступником голови парламентської слідчої комісії по справі Гонгадзе, називав Володимира Литвина – підбурювачем вбивства журналіста, сьогодні шукає з ним спільного коаліційного майбутнього.

Демократ Турчинов, будучи на посаді голови СБУ, сховав під сукно мою заяву про злочин.

А Юлія Тимошенко, яку (за її ж словами) я в 2000 році "так і не переконав", що Кучма – злочинець, сьогодні переконує мільйони українців в тому, що "справедливість є, і за неї варто боротися".

Роками полковник Недзєльський, незаконно звільнений з лав МО через "образу Кучми" , оббиває пороги демократичного міністра оборони Гриценка, так і не може відновити свої права.

Чи то демократ, чи не демократ Третьяков, який просив мене не чіпати Кучму і Литвина і забути про записи, причаївся на теплому місці в "Нашій Україні".

Зовсім не демократ Губський, який з піною на губах боровся і виспорював третій термін президента Кучми, знайшов себе в БЮТ. І, кажуть, Тимошенко йому обіцяла навіть пост віце-прем'єра в її уряді.

Вже демократ (про ганебний "лист трьох" і "фашистів", які повстали проти Кучми не згадуємо), Іван Плющ чомусь забув про підписану ним як головою ВРУ Постанову про проведення належної міжнародної експертизи записів щодо Гонгадзе, Єльяшкевича та Подольського. Він же, як секретар РНБО не вимагає виконання Україною підписаної ним же постанови.

У такого ж демократа - президента вже три роки висять на совісті ці нерозслідувані "справи честі". А любий глава маленьких українців демонструє, що життя якогось там нецікавого Мельниченка, хай навіть і як важливого свідка, для нього нічого не значить.

… Перелік тих, від чиєї політичної волі сьогодні багато що залежить в державі, може бути більшим. Але вони всі однакові. Їм усім нецікаво. Ні "справа Кучми", ні я, ні кожен з вас, ні Україна в цілому. Їх цікавить лише одне - влада. Діти Кучми переростають свого батька.

Найстрашніше – простим людям немає до кого апелювати. Всі, хто вхопили хоч крихту влади, підхоплюють і вірус Кучми.

Тому я казав і кажу – не можна побудувати нової демократичної України на старих засадах. Не буде правди, доки не покарано зло.

Нана і Соломія Гонгадзе не приїдуть в Україну доти, доки тут буде "і далі" так само.

P.S.: 7 років тому я запустив механізм оприлюднення записів, маючи на меті змінити систему управління країною. З тих пір багато води збігло, але, по суті, змінилося мало: зокрема, як і за часів Кучми, я є персоною нон-грата на національних телеканалах (якщо не рахувати поодиноких випадків проплачених телеефірів під час виборчої телекампанії).

Це при тому, що так звані "плівки Мельниченка" стали перевісником акції "Україна без Кучми", а згодом – і помаранчевої революції – подій, якій зіграли ключову роль в житті нашої країни. 7-ма річниця – це чудовий привід для суспільства обговорити в ефірі одного з національних телеканалів, чому помінявши правлячі команди, ми не змогли змінити принципи управління.

Тому я звертаюся персонально до Ганни Безулик, автора та ведучої ток-шок "Я так думаю", а також Савіка Шустера, ведучого "Свободи Савіка Шустера" з проханням влаштувати в прямому ефірі обговорення згаданих мною проблем – за участю фігурантів "касетного скандалу" (наприклад, Кучми, Деркача, Литвина), а також осіб, причетних до подій тієї пори - Марчука, Мороза, Турчинова, Чорновола та, безумовно, Олександра Третякова і Євгена Червоненка.

Така розмова тим паче потрібна, оскільки так звані "фігуранти касетного скандалу", високопоставлені нині "діти Кучми" роблять все, аби нав'язати суспільству хибну інформацію про "справу Гонгадзе", "справу Кучми", а також легітимність моїх записів.

Навіть шановані мною журналісти "Української Правди" сприймають за чисту монету оту дезинформацію, що запускається тими особами, котрим вигідно розвалити справу екс-президента.

Зокрема, УП не так давно вимагала порушити проти мене кримінальну справу на підставі інформації, що я ніби то відмовляюся від співпраці із генпрокуратурою: не даю показів, відмовляюся передавати записи.

Аби доказати неправдивість подібних тверджень, я вимушений оприлюднити офіційну відповідь ГП (див додаток), з якої видно, що я десятки разів давав свідчення працівникам прокуратури, передавав копії записів і дотримувався усіх рекомендацій ПАРЄ стосовно дачі показів та передачі записів українському слідству.

P.P.S. Я свідомий того, що оприлюднення відповіді Генпрокуратури може обернутися великими неприємностями для старшого слідчого ГП Олександра Харченка, який де-факто підтвердив, що всі звинувачення на мою адресу є нічим іншим як гебельсівською пропагандою проти мене. Якщо Олександра звільнять, то ми отримаємо ще одне свідчення того факту, що чесним людям немає місця в цій прокуратурі.

Микола Мельниченко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Таємниці мормонів. Що відбувається в одному з найбільш закритих храмів України
Як українські медичні технології продовжують життя іноземцям
Святослав Шевчук: Ніколи не голосуйте проти
Луценко проти Америки: чому "атака" на посла США зашкодить самій Україні
Усі публікації