Україна – країна непрофесіоналів!
Коли я читаю свого улюбленого публіциста Густава Водичку, мені хочеться сміятися і плакати одночасно. Сміятися, читаючи його "Україну – батьківщину ангелів" від того, що так смішно він пише. А плакати від того, що все це - правда!
Адже дійсно – наше завзяте чекання безкоштовного дива не ґрунтується ні на чому, крім нашого ж неуцтва і нашої ж ліні. І цю тезу легко можна довести.
Причому, зовсім не обов'язково приводити в приклад ріст українського ВВП – над віце-прем'єром Азаровим сміється вся Україна, не варто цитувати цифри наших втрат і обіцянки нашого уряду "підвищити", "поглибити" і "розширити".
Давайте просто подивимося на цей самий уряд. Хто там займає свої посади відповідно до кваліфікації? У кого яка освіта, хто які посади займав раніше? Що ці чиновники вміють?
Ну, прем'єра Віктора Януковича чіпати не будемо, завгар він і є завгар, навіть у книзі відгуків гостей все пише зі шпаргалкою. Але і, щоб не бути звинуваченим в упередженості, наш президент теж вийшов з бухгалтерів. Проте, вільно трактує не тільки українські закони, але і Конституцію, причому не просто трактує – видає укази, що цій самій Конституції суперечать.
Отже, освіта і кваліфікація вищих керівників країни залишають бажати кращого. Але й інший український істеблішмент (англ. establishment - установа, основа) не кращий. Тобто, основа нашої держави - люди в більшості випадків пересічні, котрих саме випадок, кланові війни, політичні торги - винесли на вершину владної піраміди .
Вони не відвідували бізнес-тренінги, вони не вивчали сучасні теорії керівництва, вони зовсім не розуміють тенденцій розвитку сучасної економіки, уся їхня заслуга – вони вчасно опинилися в потрібному місці. І тепер вони разом. Це – клан, мафія, співтовариство, тераріум. Багатьох поєднує минуле, комуно-комсомольське минуле. І разюча живучість!
Отже, пройдемося по чиновницькому алфавітові.
Азаров Микола Янович, що змінив своє неблагозвучне прізвище Пахло. Символічно, оскільки незважаючи на високі посади, які він займає, професіоналізмом там і не пахне.
Наш видатний фінансист закінчив Московський державний університет ім. М.Ломоносова в 1971р. і одержав спеціальність "геолог-геофізик". І до 1995 року займався гірською геологією, геомеханікою і маркшейдерською справою.
Але, видно, глибоко копав, тому що вже в 1996 році стає головою ДПАУ! Досить несподівана посада для директора Українського державного дослідницького і проектно-конструкторського інституту гірської геології. Але далі – ще глибше: з 2002 по 2005р. Микола Янович стає першим віце-прем'єр-міністром України, а за сумісництвом – міністром фінансів. Ну, напевно, зарплати не вистачало, треба було халтурити. У буквальному значенні цього слова, з огляду на "успіхи" України саме в області фінансів, а також інвестицій, розвитку малого і середнього бізнесу, зростання доходів населення і так далі.
Власне, нічого з тих пір не змінилося, на манежі – усе те ж саме, та ж посада, ті ж успіхи. Тільки час трохи інший – загальносвітова криза от-от поглине й Україну.
Утім, ми ж очікуємо безкоштовного дива...
Але йдемо далі.
Віце-прем'єр міністр Володимир Васильович Рибак, хоч і закінчив у 1973 р. Донецький державний університет, як економіст, по спеціальності "Планування промисловості", але поліпшив свої знання і досвід у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України в 1982 році.
І з 1976 року працював винятково на партійній, точніше, компартійній роботі. Правда, тоді ні про ринкову економіку, ні про СОТ ніхто не чув. Але партійна школа – це все ж таки школа життя!
Ще один віце-прем'єр - Віктор Андрійович Слаута - теж вихованець КПУ: у 1973 р. закінчив Харківський сільгоспінститут і став агрономом, однак уже з 1980 р. працює... другим секретарем Червонолиманського міськкому Компартії України.
Що не кажи – управлінець!
І, нарешті, історик за фахом, викладач історії і суспільствознавства, екс-керівник прес-служби Кабміну в 1992-93 р., екс-керівник адміністрації президента Дмитро Володимирович Табачник, що став ще одним віце-прем'єром – гідний приклад для наслідування. Тому що головне в кар'єрі – бути ближчим до тіла.
А не до справи.
Приємним винятком може бути ще один віце-прем'єр міністр (їх у нас усього аж шість!) – Андрій Петрович Клюєв, що закінчив у 1986р. Донецький політехнічний інститут, гірський інженер, спеціальність "Автоматизація і комплексна механізація розробки родовищ корисних копалин".
Принаймні, у шахті працював гірником, вугіллячко кидав. І бізнесом устиг досхочу назайматися: на його рахунку ВАТ "Укрпідшипник", Укренергокомплектбуд, Radtrade Overseas LLC, ВАТ "СК Орадон", ВАТ "Вістек", ТОВ "КБ Актив-банк", ТОВ "Сервіс-Інвест" (частка продана DTEK Holdings Ltd. (Ахметов) ) і т.д.
Дуже б хотілося, щоб держчиновник, якому за законом бізнесом займатися заборонено, так само завзято займався інтересами України в цілому...
А от якщо державними справами будуть займатися такі міністри, як історик за освітою і комерсант по трудовій книжці Нестор Іванович Шуфрич, над "надзвичайністю" якого сміються навіть у Кабміні, або міністр транспорту і взагалі незрозуміло хто за освітою Микола Миколайович Рудьковський (скандали з його дипломами дотепер так і не одержали належного документального пояснення) – наша держава просто розвалиться.
Адже дійсно, як сказав один поет, "а коні все скачуть і скачуть, а хати горять і горять": за кількостю катастроф, у тому числі і на залізниці Україна впевнено лідирує.
Але ж нам ще поталанило – ні тайфунів, як в Америці, ні цунамі, як у Японії, у нас немає. Інакше б з такими горе-міністрами наша держава занурилася б у кам'яний вік.
Утім, судячи зі стану ЖКГ це століття – не за горами. Адже більшість наших мерів – з тієї ж обойми, що й міністри, з того ж компартійного минулого, із других секретарів або секретарок.
Як охороняє навколишнє середовище інженер-механік і магістр державного управління Василь Георгійович Джарти на посаді природоохоронного міністра, ми всі маємо нещастя спостерігати – з подачі міністра Рудьковського. Львів надовго запам'ятає "турботу" ще одного міністра – Шуфрича.
Але ж спеціальний доповідач ООН з питань токсичних відходів Окечукву Ібеану заявив, що "ліси Закарпаття перетворилися в "смітник токсичних відходів з Європи".
Правда, це було тоді, коли посаду міністра з надзвичайних ситуацій займав нинішній керівник Секретаріату президента Віктор Іванович Балога, що закінчив Львівський торгово-економічний інститут, за фахом "товарознавець".
І який, будучи міністром, зробив справжній злочин – з його дозволу в Україні сусіди-угорці зробили смітник хімічних відходів і завезли премікс – порошок, що класифікується як відходи першого (вищого) класу небезпеки.
Гроші за утилізацію зникли, а тепер держава повинна не тільки знайти спосіб утилізації, але й усувати наслідки (як стверджують фахівці – такі, що усунути неможливо) екологічної катастрофи. Так що нинішній вихованець Партії регіонів пан Шуфрич у порівнянні з Балогою – ще зовсім дитя.
Однак злочини наших міністрів – це окрема тема, оскільки будь-який юрист завжди зможе звалити усе на злочинну недбалість, а ще і на незнання специфіки роботи.
Тому що суцільні непрофесіонали в нас у Кабміні! Мало того – кандидат економічних наук Арсеній Петрович Яценюк раптом стає міністром закордонних справ, а інженер-суднобудівник Анатолій Кирилович Кінах, що на своєму терені нічим не відзначився, став міністром економіки! Тому що встиг побувати віце-прем'єром в уряді Павла Івановича Лазаренка?
Ні, є, звичайно, у нас і міністри-економісти. Наприклад, міністр палива й енергетики України Юрій Бойко закінчив Московський хіміко-технологічний інститут ім. Д.Менделєєва, спеціальність "Хімія і технологія органічних сполук азоту" в 1981-му, потім у 2001р. – Східно-Український університет, спеціальність "Економіка і підприємництво", одержав диплом інженера-економіста.
Та й міністр охорони здоров'я України Юрій Олександрович Гайдаєв начебто медик за освітою, а міністр аграрної політики Юрій Федорович Мельник в юності хвости коровам крутив, будучи завідуючим молочним комплексом Білоцерківського сільськогосподарського інституту.
Але в цілому картина сумна – важливі державні посади довіряються випадковим людям, є предметом торгу політичних партій, якихось закулісних інтриг і платою за відданість.
Просто якийсь дикий феодалізм!
На жаль, у багатьох сферах життя в Україні діють такі ж правила: працюють не професіонали, а в кращому випадку висуванці. І це ще добре, якщо такий висуванець має талант і схильність до навчання, а якщо ні?
Адже, наприклад, щоб стати журналістом, однієї профільної освіти недостатньо, необхідно попрацювати простим репортером, посидіти, як раніше змушували, у відділі листів, навчитися писати новини...
Але журналістика – це окремий випадок, усе-таки професія творча, а от що роблять, скажімо, наші чиновники від культури? Адже йде планомірне руйнування Києва – і нікого це не цікавить!
Ну звичайно, бо у нас мер столиці – банкір, його цікавить одне: скільки Києва можна продати оптом і вроздріб. Очевидно, немає в нас професіоналів у МВС і Генпрокуратурі – що таке борг і честь офіцера, їм не відомо.
Напевно, тому що всі справжні офіцери вже б давно застрелилися від ганьби – бути обслуговуючим персоналом у справжніх бандитів у високих кріслах.
Саме бандитів, тому що те, що відбувається в державі, пояснюється тільки одним - Кримінальним кодексом України. У якій статті про злочинну недбалість, самоправність, перевищення службових повноважень, а також зловживання службовим становищем ніхто не скасовував.
Утім, наші юристи, напевно, теж колись хвости коровам крутили...
А що буде далі?
Хто буде керувати країною?
 |
Олександр Воронцов, для УП
