Місце зустрічі змінити не можна. Сіверодонецьк-2

Кілька специфічних тем – федералізму, захисту російськомовних, "інтересів Півдня і Сходу" та НАТО – виникають у двох випадках: або безпомилково сигналізуючи про наближення виборів, або якщо Партію регіонів усувають/не пускають до влади.

Як нещодавно повідомив голова Луганської облради Валерій Голенко, на початок 2008 року в Сіверодонецьку запланований ІІ з'їзд депутатів місцевих рад Сходу й Півдня України. На з'їзді будуть розглядатися "питання захисту прав російськомовних громадян".

На з'їзд будуть запрошені депутати від тих територій України, де були ухвалені рішення про надання російській мові статусу регіональної. Голенко стверджує, що єдина мета ініціаторів з'їзду - об'єднати країну й поставити крапку в питанні двомовності.

Як стверджує Голенко, якби в Україні було дві державні мови, ніхто б не спекулював на цій темі, ніхто б не повчав один одного, на якій мові спілкуватися, і ніхто б не вишиковував усіх "під гребінку Галичини".

Щоправда, його колега з Донецька, секретар міськради Микола Левченко вважає трішки інакше: за його словами, "з наданням статусу державної російській, необхідність говорити українською просто відпаде. Давайте будемо реалістами. Друга державна мова не більше ніж формальність".

Між тим, один із лідерів фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова заявила, що остаточного рішення щодо з'їзду в Сіверодонецьку поки що не прийнято - вочевидь, до визначення долі самої Партії регіонів. Але при цьому Богатирьова додала, що "необхідне обговорення стратегічних завдань України в зовнішній політиці" (читай – НАТО).

Тим часом, і соціологія, і результати останніх виборів свідчать про те, що "коник" Партії регіонів цього разу може просто не зіграти на загальнонаціональному рівні.

Річ у тім, що виборці помалу звикають до фонового шуму про мову й НАТО, який супроводжує кожні вибори.

Крім того, питання мови і, тим більше, – зовнішньої політики, за своєю актуальністю для населення подібні до "політичних" аргументів Наталії Вітренко – "диво-аероболоїда", боротьби з МВФ та з нещодавно відкритого "фронту" проти вареної ковбаси.

Куди зайшла з такими "вагомими" аргументами Наталя Вітренко – всім відомо.

Нещодавно соціологи з "Юкрейніан соціолоджі сервіс" оприлюднили дані, згідно з якими питання російської мови в переліку актуальності посідає 26 місце з 30.

Питання статусу російської мови в цілому по країні набрало 8%, головним чином за рахунок Криму та Донбасу.

У Донецькій області 14% виділили проблему статусу російської серед пріоритетних (22 місце у ієрархії проблем), у Луганській області – 15% (18 місце).

У Криму напруга з питанням мови явно більша – там її зазначили у числі пріоритетних аж 60% опитаних (4 місце у ієрархії проблем).

В усьому регіоні Півдня і Сходу країни від Одещини до Харківщини актуальним це питання вважали лише 4% опитаних.

Ситуація з суспільною актуальністю зовнішньої політики ще більш витверезлива.

Тож, з одного боку дещо вибивається Крим, і меншою мірою – Донбас, з другого – Західна Україна. Вся решта країни становить відносно цілісний моноліт.

Достатньо переконливо про це свідчать результати виборів.

На виборах з усією очевидністю проявилася тенденція до вирівнювання політичних уподобань населення країни.

Партія регіонів, яка в абсолютних цифрах втратила 130 тисяч голосів виборців, у відсотках у порівнянні з виборами 2006 року приростила свій результат на всій території країни, крім східних областей, де втратила по 2% на Харківщині й Донеччині і 1% на Луганщині.

БЮТ, який в абсолютних цифрах додав півтора мільйони голосів, у відсотках приростив свій результат у порівнянні з виборами 2006 року у всіх регіонах, в тому числі додав по 6% на Дніпропетровщині й Херсонщині, і по 4% у Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській областях.

Із 27 регіонів України БЮТ отримав 1 або 2 місце у 23 регіонах – на всій території країни, за винятком двох областей Донбасу і Криму з Севастополем, тобто майже в усьому Південному Сході країни, включно з Харківщиною, Дніпропетровщиною, Запоріжжям, Одещиною, Миколаївщиною, Херсонщиною тощо.

Таким чином, Блок Тимошенко, разом із Блоком Литвина, стали двома політичними силами, які найбільш дисперсно представлені на всій території країни.

Варто відзначити, що ані НУ-НС, ані БЮТ під час виборчої кампанії не приховували відстоювання статусу української мови як єдиної державної та визнання УПА.

У результаті обидві "помаранчеві" сили набрали 24% на Харківщині, 27% на Дніпропетровщині, 32% на Херсонщині тощо. Тож, про який розкол України може йти мова? "Добре скроєна" країна повільно, але впевнено "спаюється".

Може бути цікавим, що ситуація з електоральним розподілом голосів в країні повторює стародавню географію України.

Скажімо, за "помаранчевих" голосують регіони Центру і Заходу країни, які здавна становили "ядро" Київської Русі, а за "біло-синіх" – землі, колонізовані відносно нещодавно.

Причому, дивним чином ця географія повторюється до дрібниць. Скажімо, за часів Київської Русі її оплотом на Чорному морі була частина сучасної Херсонщини з центром в Олешках (нині Цюрупинськ).

Сьогодні Херсонщина – найбільша проблема для Партії регіонів у регіоні Південного-Сходу, і навіть численні візити Януковича не рятують ситуацію.

В Україні вже не досить бути лідером регіону, навіть такого населенного, як Донбас, щоб вигравати вибори.

Як свідчать дані компанії "ФОМ-Україна", яку важко запідозрити в особливих симпатіях до "помаранчевих", Віктор Янукович втратив особисте лідерство за популярністю в країні.

За даними опитування ФОМу від жовтня цього року 35% хотіли б бачити на посаді прем'єр-міністра лідера БЮТ Юлію Тимошенко, випередивши Віктора Януковича на півтора проценти після двох років його одноосібного лідерства.

Такі тенденції змушуватимуть політиків дедалі більше орієнтуватися на загальнонаціональну публіку, а не на регіональні фобії. А черговий з'їзд у Сіверодонецьку саме і є спробою використати вузькорегіональні фобії, властиві щонайбільше Донбасу і Криму, задля того, щоб перенести їх на половину країни і вирішити політичні проблеми кількох осіб.

Автор – Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук