Грузинська заморока

Середа, 21 листопада 2007, 12:36

...І що цікаво: з часів славнозвісного "Пастернака не читали, але рішуче засуджуємо" психологія масової української людини майже не змінилася.

Навіть більше: пошесть всезнайства, яка раніше не стосувалася науково-експертних кіл, уже почала охоплювати і їх.

Політологи, котрі ніколи не були у Тбілісі і з усіх грузинських слів у кращому разі знають хіба що "хачапурі", "ркацителі" та "сапераві", напускають на свої обличчя тінь мудрості й велемовно аналізують найменші тонкощі взаємин між владою, опозицією і громадянами у країні, яку її народ зве Сакартвело.

"Диктатура", "народне повстання", "фюрер", "тоталітарний режим", "демократична опозиція", "утиски свободи слова" – тільки й зриваються з вуст.

Щасливі люди – їм усе ясно і зрозуміло, як колись викладачам наукового комунізму і не менш наукового атеїзму!

Автор може чесно зізнатися, що багато чого не знає. А з того, що знає, вимальовується надзвичайно суперечлива картина новочасного грузинського політичного конфлікту.

Від грузинських журналістів, які далеко не в захваті від Саакашвілі – і як політика, і як особистості – скажімо, стали відомі дані місцевих соціологів про те, що президента і надалі підтримує близько 60% громадян.

І хоча один із лідерів грузинської опозиції Коба Давіташвілі у програмі "Свобода слова" від 9 листопада сказав, що він "у ці брехливі соціологічні опитування не вірить", надто багато ми чули з вуст аутсайдерів останньої нашої виборчої кампанії чогось подібного, тобто що вони "не вірять у брехливу соціологію", щоб ось так відкинути ці 60%.

При цьому тяжко сказати: а чи добре це, що 60% грузинів продовжує підтримувати свого президента, чи погано? Адже, як відомо, рівень підтримки Лукашенка чи Путіна ще вищий, але чи належать ці державні лідери до стовпів світового прогресу та демократії?

Ще більше мене непокоїть те, якими постає в описанні тбіліських колег більшість лідерів грузинських опозиційних сил. Щонайменше зарозумілі наполеончики кавказького масштабу…

Можливо, і справді у грузинів вибір між шилом і швайкою? Чи журналісти надто прискіпливі і хочуть мати справу з лицарями без страху і докору?

З іншого боку, чи може в принципі опальний мільярдер Бадрі Патаркацішвілі - надто палких прихильників якого у Тбілісі іронічно звуть "бадріотами" - бути безкорисливим борцем за грузинську демократію?

І чи немає тут віддалених асоціацій з давнім часом, коли головним антифашистом був особисто товариш Сталін?

І з беззастережним захистом свободи слова, здається, справа не зовсім проста. Хто б зараз, знаючи подальший перебіг подій, узявся захищати свободу "Фолькішер беобахтер" зразка 1932 року чи "Правди" зразка весни 1917 року?

Власне, навіщо ходити далеко? Якраз 90 років тому більшовики, вповні користуючись проголошеними Центральною Радою демократичними свободами, відкрито готували – з масштабним використанням преси! - збройне повалення влади цієї самої Центральної Ради.

І врешті-решт свого домоглися – правда, самостійно впоратися не вдалося, довелося діяти з використанням "братньої допомоги російського народу", та такої ефективної, що в Києві розстрілювали кожного інтелігента, що мав необережність публічно заговорити українською мовою.

Ледь не був тоді розстріляний і більшовицький міністр ("народний секретар") Володимир Затонський; щоправда, куля наздогнала його 1939 року. А вірив же, сердега, що бореться проти "петлюрівської диктатури", за світле майбутнє. Доборовся…

Але найбільше у цьому контексті "тішить" поведінка братів-росіян: як вони дружно засуджують утиски свободи слова у Грузії і готові їхати туди, щоб боротися там за цю свободу.

А на Червону площу вийти, як 1968 року жменька вільнолюбних інтелігентів, слабо? Чи традиційно у сусіда в оці соломинку видно краще, аніж колоду – у своєму?

Тим більше, що танці навколо Грузії офіційна Москва розгорнула просто-таки грандіозні. І з очевидним використанням стилістики давноминулих часів.

Скажімо, заявило днями російське МЗС (цитую неповторною і соковитою мовою оригіналу): "К сожалению, подтверждается впечатление о том, что досрочные выборы задуманы как откровенный фарс, призванный обеспечить сохранение власти в руках нынешнего руководства.

Впрочем, на это с самого начала указывала дата выборов, установленная таким образом, чтобы за остающийся короткий промежуток времени оппозиция не успела сплотить свои ряды, а общество – преодолеть синдром страха после жестокого подавления протестов".

Ясна річ, у такому ж тоні заперечується й заява керівництва Грузії про перекидання до Абхазії російських військових підрозділів та підготовку до вторгнення власне у Грузинську республіку: "Спецпатруль миссии ООН по наблюдению в Грузии немедленно провел тщательный мониторинг в соответствующих районах.

Никакой техники там не обнаружилось, и местные жители ее передвижений не отмечают… Переброска российских военных в Абхазию – фантазии Саакашвили в духе Яна Флеминга…

Осуществляя этот циничный сценарий, удивительно напоминающий прошлогодние события вокруг выборов в местные органы власти, грузинское руководство продолжает раздувать шпиономанию и накачивать образ внешнего врага".

Ну, а далі офіційна Росія виявляється головним борцем за свободу слова у сусідній країні: "Вот и на сей раз граждане Грузии, живущие в условиях жесткой цензуры, вряд ли узнают о том, что очередной антироссийский выпад на поверку оказался очередной ложью".

Ну, просто-таки навмисно не вигадаєш: у той самий день ми дізналися, що в російській столиці вкотре вже заборонений опозиційний "Марш незгодних" – і що Росія звинуватила грузинську владу в "переслідуваннях опозиції"...

Але я не просто так наводив такі великі цитати з заяви російського МЗС. Як на мене, стилістика цього документу корелюється з не тільки в історичному плані цікавим текстом, надрукованим у "Правді" 30 листопада 1939 року:

"Редактор "Правды" обратился к тов. Сталину с вопросом: как относится т. Сталин к сообщению агентства Гавас о "речи Сталина", якобы произнесенной им "в Политбюро 19 августа", где проводилась якобы мысль о том, что "война должна продолжаться как можно дольше, чтобы истощить воюющие стороны".

Тов. Сталин прислал следующий ответ: "Это сообщение агентства Гавас, как и многие другие его сообщения, представляет вранье. Я, конечно, не могу знать, в каком именно кафе-шантане сфабриковано это вранье. Но как бы ни врали господа из агентства Гавас, они не могут отрицать того, что:

а) не Германия напала на Францию и Англию, а Франция и Англия напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну;

б) после открытия военных действий Германия обратилась к Франции и Англии с мирными предложениями, а Советский Союз открыто поддержал мирные предложения Германии, ибо он считал и продолжает считать, что скорейшее окончание войны коренным образом облегчило бы положение всех стран и народов:

в) правящие круги Англии и Франции грубо отклонили как мирные предложения Германии, так и попытки Советского Союза добиться скорейшего окончания войны.

Таковы факты.

Что могут противопоставить этим фактам кафешантанные политики из агентства Гавас?"

Зверніть увагу
а) на дуже схожі тональність і літературний стиль цього документу і заяви російського МЗС щодо Грузії;
б) поставлені з ніг на голову факти щодо обставин початку Другої світової війни – і традицію будувати ідеологію так само до сьогодні;
в) стовідсоткову правдивість повідомлення агентства Гавас стосовно змісту промови Сталіна на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року, - хоча ця правдивість була доведена тільки у 1990-х роках...

Не знаю, як вас, а мене особисто така схожість наштовхує на певні роздуми. Читачам УП не треба розжовувати, які саме. Тим більше, що сьогодні Сталін для офіційної Росії – ледь не ідеал політика...

І нарешті. Коли українські експерти головним критерієм оцінки грузинських подій вважають особисту мужність тих чи інших учасників опозиційних маніфестацій, мені навіть якось ніяково з ними дискутувати.

Бо ж кожній хоч трохи освіченій людині зразу спадає на думку, скажімо, прізвище героїчного опозиціонера, молодого поета, вбитого ідейними ворогами, чиє ім'я потім вело його партію до перемоги у національній революції. Хорст Вессель.

...Але що цікаво: рід занять цього справді мужнього хлопця до того, як він став нацистським партійним активістом – сутенер.

За незбагненної іронії долі його вбивця, не менш мужній і бойовий ротфронтівець Алі Хеллер перед тим також займався професійним сутенерством...

Тож чи не варто обережніше виносити безапеляційні присуди, оспівувати героїв вуличних сутичок і закликати до чергової революції?

Одне слово: щоб компетентно говорити щось про події у Грузії, варто було б мати звідтіля добру інформацію. Таку, яку здатні перевірити твої колеги.

Слід би було – передовсім! – нашим провідним телеканалам послати туди журналістські бригади. Газетам – також.

І всезнаючим політичним експертам злітати на тиждень у Тбілісі. А потім усім разом трохи зачекати і поглянути, якими будуть перебіг і результати президентських виборів у цій країні.

Отоді і стане ясно, хто фюрер, хто демократ, хто невдаха, хто прихований агент ФСБ, хто представник ЦРУ, хто невизнаний пророк, а хто просто дурень.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді