Параліч

Середа, 28 листопада 2007, 13:41
Ситуація в Україні, зокрема ціла епопея з достроковими виборами і, не виключено, довга коаліціада, - це вже не політична криза, а криза політики як такої.

Полягає вона у тому, що люди, яким на виборах доручили виступати від імені суспільства, не вміють і не хочуть цього робити.

Адже громадяни чекають від влади вирішення нагальних проблем, відповідальності за свої слова і вчинки. Натомість ми бачимо непрозорі дії, зміну позицій наступного дня після голосування, а зараз ще й подиву гідну неспішність у ситуації, коли інфляція б'є по найбідніших, а в країні стається  катастрофа за катастрофою.

Питання вже не в тому, якою буде нова коаліція, хто буде спікером чи наступним президентом, а в тому, що політики не тільки не дотримуються своїх обов'язків, але й втратили при цьому почуття міри і навіть інстинкт самозбереження.

Чому нехтування проблемами більшості з боку провідної меншості є таким демонстративним?

Нинішня українська політична "еліта" виховувалася у радянських традиціях, а тому успадкувала головну рису радянської політичної культури – цинізм по відношенню до громадян.

Ці люди звикли і хочуть й надалі бачити країну мовчазною і безправною.

Спроба під час Майдану встановити реальний зворотній зв'язок із владою і показати силу суспільства, вочевидь, потребує продовження.

Бо й "помаранчеві" вожді дуже швидко засвідчили, що прагнуть влади не менше своїх попередників, а про принципи забувають одразу, коли мова заходить про їхніх родичів чи наближений бізнес.

Але українські політичні діячі пішли далі своїх радянських вчителів. Сьогодні їм вже важко вловити межу, де закінчуються особисті чи корпоративні інтереси, і починаються інтереси національні.

Вони також не мають не тільки ідеї, яка б їх об'єднувала, але й спільного розуміння такого поняття, як патріотизм.

Та найбільш яскраво вторинність нинішньої верхівки проявляється у відсутності цінностей, недоторканних у всіх політичних баталіях.

Мова йде про те, що під час внутрішніх конфліктів часто ставиться під загрозу національна безпека, використовуються дражливі для суспільства теми. Часом, через політичну або бізнесову кон'юктуру, знижується динаміка розвитку країни.

Ще один показник, чого варта нинішня "еліта" – становище української культури, яка стала сиротою у рідній державі.

Власне, однією з функцій політичних лідерів і мала б бути підтримка і розвиток культури, як основи формування сучасної української нації. Культури немає - і нації, зізнаймося, поки що немає теж.

Склалася ситуація, коли провідна верства демонструє, що суспільство їй не потрібне. Люди також втомилися від зрадливих і неефективних політиків.

Очевидно, що зміна нинішньої постколоніальної за своїм змістом еліти новим поколінням державних діячів – це порядок денний найближчого майбутнього для України.

Євген Булавка



powered by lun.ua
Головне на Українській правді