Верховна Рада в лещатах прем'єріади: електоральна коаліція або коаліція "фреш", "флеш" та "кеш"?
Негативне голосування по кандидатурі Юлії Тимошенко на пост прем'єр-міністра 11 грудня можна розглядати як сигнал того, що Тимошенко може програти прем'єріаду, а сформована демократична коаліція, що має лише 227(8) голосів ризикує вже на своєму старті засвідчити свою недієздатність.
Якщо минулого тижня випробування коаліції спікеріадою, коли спікером було обрано Яценюка, пройшло досить вдало, то до вирішального голосування за прем'єр-міністра коаліція вийшла не підготовленою.
Причинами невдалої першої спроби обрати лідера БЮТ прем'єр-міністром можна вважати як помилки допущені самою Тимошенко, так й внутрішньокоаліційні та позакоаліційні чинники.
По-перше, однозначно невдалий виступ Тимошенко у парламенті перед голосуванням за її кандидатуру. Цей виступ засвідчив, що лідерка БЮТ не може і не буде працювати у межах тільки партійного лідера та голови виконавчої влади.
Апеляція до національних інтересів, гуманітарних питань, та навіть до діалогу з Ахметовим говорить про намагання Тимошенко грати роль "національного лідера", а не коаліційного прем'єра, бути політичним арбітром, а не найманим менеджером.
Тимошенко зараз бореться за пост прем'єр-міністра з метою укріплення та розширення бази свого лідерства. І вона вже має електоральне та партійне лідерство, що є достатніми ресурсами щоб бути прем'єр-міністром.
Така модель прем'єр-міністра могла б бути зручною для президента, оскільки коаліція виконувала б роль політичної опори в парламенті, а технічний прем'єр був би опорою у Кабміні.
Утім Тимошенко фактично працює не як партійний, а як харизматичний лідер - виступ у ВР перед голосуванням за Тимошенко як прем'єра це також засвідчив. А це перекреслює можливості для дуетного лідерства Ющенко-Тимошенко та міцності демократичної коаліції.
Отже, Тимошенко знову виступила як харизматичний лідер, для якого будь-які коаліційні формати - лише інструменти для забезпечення собі у майбутньому самостійної соло-гри.
По-друге, важливим фактором негативного голосування по Тимошенко можна вважати також помилки, яких припустилася лідер БЮТ під час кадрового заповнення бютівської квоти до уряду.
Якщо проаналізувати кадровий склад квоти БЮТ до проекту нового уряду, то окрім чисто економічного змісту, Тимошенко намагається закласти також й політичний зміст.
Це проявилося, наприклад, в тому, що на посаду віце-прем'єр-міністра з питань європейської інтеграції запропоновано Григорія Немирю. Фігура Немирі може розглядатися як ресурс для самостійної зовнішньополітичної діяльності, що значною мірою буде втручанням в компетенцію президентської квоти та повноважень.
Ще один віце-прем'єр-міністр з питань регіонального розвитку – Йосип Вінський - є тією фігурою, яка може реалізовувати стратегію розбудови загальнонаціональної партії у регіонах.
Ця стратегія, з одного боку, може бути спрямована на зменшення впливу губернаторського ресурсу у західних та центральних регіонах та фактичне його заміщення на партійний ресурс у східних та південних регіонах.
З іншого боку, розбудову партійного ресурсу можна розглядати і як "зачищення" електорального поля для перспективи Тимошенко на виборний 2009 рік.
Ці помилки, які є неприпустимі від лідера такого масштабу як Тимошенко, фактично перекрили можливі шлюзи для розширення коаліційних можливостей.
На порядку денному знову з'являються проблеми відсутності фракційної монолітності. Певній частині фракції БЮТ не подобається розподіл портфелів в уряді, а у фракції НУНС також зріє невдоволення висунутими на крісла міністрів кандидатурами.
Знайти певний компроміс стає дедалі важче, оскільки кількість партійних суб'єктів, які фактично утворили демократичну коаліцію, сягає 12 партій (НУ-НС – 9 партій, БЮТ – 3 партії). Подібна дрібнопартійність блоків фактично з самого початку закладає можливість появи "блокуючого пакета" у будь-яких коаліційних моделях.
Серед позакоаліційних чинників можна назвати слабкість парламентських механізмів взаємодії еліт за допомогою створення коаліції і міжпартійного співробітництва за всіма необхідними процедурами.
Арифметична більшість не може виконувати роль політичної більшості. Замість цього діють механізми так званого "картелю еліт": непублічного договору або навіть кулуарної змови впливових елітних гравців проти небажаного гравця, яким сьогодні реально є Тимошенко.
Фактично Тимошенко та її блок поступово стає таким собі елітним ізгоєм, якого намагаються витиснути з елітного класу насамперед з причини небажаності допущення Тимошенко до розподілу реальної влади.
Зараз це проявляється в тому, що Партія регіонів фактично заблокувала можливість домовленості між БЮТ та КПУ для отримання додаткових голосів. А посаду віце-спікера від КПУ "регіонали" розміняли на два додаткових комітети для комуністів.
Усі нові шпильки ПР спрямовані на поглиблення протиріч між коаліціантами з метою руйнування коаліції на її ж прорахунках.
До наведених чинників слід додати ще й інституційні вади. Розпуск ВР 5-го скликання та дострокові парламентські вибори засвідчили, що парламентсько-президентська модель влади пробуксовує.
Елітна площадка перемовин та елітний консенсус формуються навколо інституту президента та самої фігури президента Ющенка.
Спроби зробити з фігури прем'єр-міністра політичного лідера виявилися невдалими, оскільки партійний ресурс є обмеженим.
Зараз жодний партійний лідер в Україні не може грати роль національного лідера, оскільки жодна партія не має електоральної підтримки більше 30%, електоральне поле поляризовано. У цій ситуації в еліті складається запит на партійного прем'єра при президенті або навіть чисто технічного прем'єра, як ставленика елітних груп.
У подальшому можливі декілька сценаріїв розвитку подій.
Один з них – "Психологічна атака", коли затвердження коаліцією кандидатури Тимошенко на посаду прем'єр-міністра відбувається з 2-3-ї спроби в ході переголосування. У такому випадку буде досягнуто подвійної мети.
По-перше, завершиться процес організації системи державної влади за формою "електоральної демократії", коли кадрове наповнення політичної системи відбувається у чіткій відповідності до волевиявлення виборців – сукупний результат помаранчевих сил, здобутий на позачергових парламентських виборах, конвертується в демократичну більшість та її уряд.
По-друге, може відбутися повернення Юлії Володимирівни у фарватер політики президента через усвідомлення необхідності утримання від проявів власних президентських амбіцій та кадрових інтриг.
Другий варіант – це "Переформатування коаліції" у випадку незатвердження кандидатури Тимошенко на посаду голови уряду. Це означатиме недієздатність, а отже – розпад коаліції демократичних сил і, водночас, ознаменує старт нового коаліційного процесу.
За логікою цього процесу слід очікувати, що настане "політична відповідальність" коаліції демократичних сил, тобто відставка Арсенія Яценюка з посади спікера ВР, відміна попереднього розподілу комітетів і посад, виключення (чи вихід) окремих депутатів зі фракцій НУНС та БЮТ.
Вірогідно, у парламенті відбудеться процес "мутації коаліцій" – напіврозпад фракцій НУНС і БЮТ з подальшим формуванням коаліції, побудованої не на принципах суто фракційного представництва.
Результатом буде така собі "фреш-коаліція", або "флеш-коаліція", до якої ввійдуть частина НУНС, частина БЮТ, БЛ та ПР.
"Фреш" - тому що буде містити групи депутатів, "вижатих" з різних політичних сил, а "флеш" - тому, що діяльність такої коаліції буде проявлятися у режимі "флеш-голосувань" з принципових питань.
Імовірними кандидатурами на посаду спікера ВР від такої коаліції можуть бути Іван Плющ або Раїса Богатирьова.
Політичні очікування усіх акторів парламентського процесу у такому випадку будуть спрямовані на президента як модератора політичного конфлікту. За таких умов він в діалозі з усіма елітами може пропонувати на посаду прем'єра компромісну кандидатуру.
Один з варіантів нового кубика - кандидатура, яка б могла "влаштувати всіх" – Арсеній Яценюк.
Прем'єрство Яценюка має досить високий потенціал антикризового економічного менеджменту, означає формування технічного "уряду професіоналів", на відміну від "партійно-політичного уряду", у стилі Тимошенко.
У випадку, якщо політика такого кабінету буде ефективною, відкривається перспектива налагодження його взаємодії з парламентом. Зв'язка "Плющ-Яценюк" може бути подана під соусом єдності традицій і новацій, а "Богатирьова-Яценюк" – "Схід і Захід разом".
Можливим є також сценарій "Колапс коаліції" в основі якого безкоаліційний парламент та уряд в статусі в.о. За умови відсутності спільної волі парламентських еліт до консенсусу (згоди), можливим варіантом функціонування системи державної влади стає компроміс – стан, коли незадоволені всі.
У цьому випадку депутати розподіляють посади, комітети, функції та голосують (в першу чергу – бюджет) ситуативною більшістю. Напівлегітимний уряд Януковича здійснює адміністрування економіки у режимі ad hoc.
Здійснюється основна функція уряду – виконання бюджету, адже бюджет майже готовий, залишилось лише скоригувати розрахунки відповідно до нової ціни на газ.
Діяльність такої Ради та такого уряду навряд чи буде тривалою. Нові вибори за таких умов, у випадку погодження ключових політичних гравців, вірогідні вже у травні, або у вересні наступного року.
При цьому президент знову може включитися до урядово-парламентської гри, організувавши міжелітний діалог щодо внесення змін до Конституції.
Тоді нас чекатимуть наступні позачергові парламентські (а може – й президентські) вибори, поєднані з конституційним референдумом.
Слід також розглянути можливі дії політичних сил у різних сценаріях, починаючи з наслідків переходу БЮТ до опозиції та перспектив фракції НУНС.
Як відомо, в разі необрання Тимошенко прем'єром, виконувати обов'язки продовжить попередній склад Кабінету міністрів. Це призведе до ситуації, коли одночасно з формальною наявністю "нової" коаліції буде виконувати обов'язки "старий" уряд.
І в свою чергу це стимулюватиме БЮТ до розірвання коаліційної угоди і переходу в опозицію. Звичайно, поведінка Тимошенко в опозиції буде суттєво відрізнятися від її сучасної поведінки.
Навряд чи вона буде наполягати на проведенні ще одних позачергових парламентських виборів, бо є сенс зосередитися вже на президентських. Тут президент та його оточення з потенційних союзників перетворюються на конкурентів у боротьбі за президентство.
З цієї точки зору Тимошенко невигідне існування в парламенті будь-якої коаліції. Її тактика скоріше за все буде спрямована на посилення протиріч між табором президента та ПР.
Не виключено також повернення до практики ситуативних голосувань спільно з ПР з метою подолання вето, або сценарій спільних дій щодо "видавлювання" президента з великої політичної гри та намагання створення двопартійного формату.
Перехід БЮТ до опозиції буде супроводжуватися інформаційною кампанією, спрямованою проти частини фракції НУНС та секретаріату президента. Також перехід в опозицію означатиме, що блок займе радикально праву та націонал-демократичну політичну нішу, представлену передусім виборцями Заходу України.
Іншими словами, Тимошенко шукатиме ресурси для розширення свого партійного капіталу за рахунок руйнування електорального поля НУНС.
Частина депутатів НУНС (передусім група "Народної самооборони", можливо УНП, НРУ) перейде до опозиційного табору і підтримає Тимошенко. Це може привести до розколу фракції на пропрезидентську частку, яка може очолюватися та координуватися Яценюком і Плющем, та протимошенківську, яка буде гуртуватися навколо, наприклад, Луценка.
Розкол у фракції НУНС може бути виключно неформальним - через неможливість законодавчо узгодити вихід із неї груп депутатів.
Тому коаліція з Партією регіонів стає можливою, якщо прихильників такого сценарію у фракції буде мінімальна більшість, що репрезентуватиме фракційну позицію щодо нової коаліції. Адже існує конституційна і регламентна норма, яка визначає створення коаліції депутатськими фракціями, що мають більшість в парламенті.
Водночас група, орієнтована на відхід в опозицію разом з Блоком Юлії Тимошенко, буде прагнути формалізувати фракційний розкол "Нашої України – Народної самооборони", щоб мати у парламенті власну організацію.
Не маючи законодавчої можливості реалізувати такі цілі, депутати, орієнтовані на Тимошенко, будуть в індивідуальному порядку переходити до опозиції, мотивуючи це "зрадою" передвиборчих обіцянок своїми однопартійцями.
Це може призвести до розхитування не лише окремої фракції НУНС, а й всієї фракційної системи парламенту.
Таким чином, необрання Тимошенко прем'єром спровокує відхід БЮТ в опозицію, та зближення НУНС з Партією регіонів, що з урахуванням неоднорідності пропрезидентського блоку потягне за собою його розкол і може спричинити руйнування фракційної структури парламенту.
Перед НУНС у випадку відходу БЮТ до опозиції постає подвійне завдання.
По-перше, забезпечити, щоб більшість фракції залишилась у її складі, а не пішла в опозиції слідом за БЮТ. Бо тільки у випадку, якщо НУНС збереже статус парламентської фракції, можливо створити іншу коаліцію фракцій більшості.
Без цього знадобляться зміни до регламенту ВР, неоднозначні з точки зору відповідності Конституції. Особливо це актуально за відсутності закону про імперативний мандат, перспективи його прийняття теж є проблемними.
По-друге – організувати з парламентських фракцій декількох політичних сил своєрідний "антитимошенківський" пул, який би консолідував зусилля на тому, щоб не допустити президентства Тимошенко. Або шляхом спільної перемоги над нею на президентських виборах, або за рахунок відповідних конституційних змін.
Партія регіонів у випадку недієздатності демократичної коаліції теж опиняється перед вибором. Зараз ПР наполягає на широкій коаліції, та готова поступитися багатьма постами, включаючи пост голови уряду.
Але якщо зникає загроза, що уряд очолить Тимошенко, у ПР з'являється шанс змінити тактику. Вони можуть обирати між прем'єрством Януковича у якості в.о. та новою коаліцією.
Розуміючи, що шансів на інший формат коаліції у президентських сил не залишається, ПР може переглянути кількість власних поступок в бік зменшення. Потенційна можливість долати вето разом з БЮТ також може спровокувати ПР на нестворення коаліції.
Може переглянути свою тактику також блок Литвина. Зараз в нього немає "золотої акції", яка б допомогла висувати значні кадрові та інші вимоги до майбутніх можливих коаліційних союзників. Але в разі спроб створити широку коаліцію така акція у Литвина з'являється.
Суттєвих змін може зазнати позиція КПУ. У разі створення коаліції у форматі ПР, НУНС та БЛ комуністи матимуть потрапити в опозицію. Ця перспектива змушує їх грати проти реалізації такого сценарію.
ПР також усвідомлює ризик того, що у випадку знаходження КПУ поза межами широкої коаліції, ПР стає заручником доброї волі лише НУНС або БЛ, а у випадку входження до коаліції КПУ такий ризик для ПР зменшується.
 |
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
