Лекція для Ніколя Саркозі, або Чому українці малюють плакати у транзитній зоні паризького аеропорту

Частина І – романтична

Відразу скажу: Ніколя Саркозі навряд чи знає про мене.

Особисто ми не знайомі. Натомість, я знаю про Ніколя Саркозі.

Він – Президент Франції і колишній міністр внутрішніх справ цієї європейської країни. Він - француз у другому поколінні, бо його батьки іммігранти.

Я – українець у першому, бо коли я народився, незалежної України не було, а був Радянський Союз, хай його...

Він – європеєць, бо мешкає на Європейському континенті.

Я – також європеєць, бо так само тут живу. Більше того, я "більш справжній європеєць" з географічного погляду, бо як мені казали гуцули в Рахові – там розташований центр Європи, у селі Ділове.

Я спеціально з’їздив ровериком, усе перевірив. Справді, там стоїть невеличка стела і напис латиною: "Locus Perennis Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII."

Це означає, що до центру Європи мені з Києва ближче, ніж Ніколя Саркозі з Парижа. От як буває...

Але мова не про те. Я був у нього в гостях, тобто в Парижі. І мені, з моїм другом Єгором Соболєвим, довелося б чекати на свій літак у транзитній зоні до ранку. Це десь годин так двадцять...

Частина ІІ – прозаїчна

Ви пробували сидіти у твердому кріслі стільки часу? Звісно, середньостатистична людина, як люблять казати політики, стільки часу в одній позі навряд чи сидітиме. От і ми не сиділи...

"Це нікому не потрібне вимахування – хлопці вирішили повикаблучуватися". Журналістка однієї з газет дійшла радикальнішого висновку – "Як швидко отримати Шенген" і переповіла нашу історію.

Лише незначна частина людей сприйняла нашу акцію з розумінням. Гадаю, це як раз ті, які бували у схожих ситуаціях...

Частина ІІІ – емпірична

"Є людина – є проблема" (перифразуючи Й. Сталіна)

Приблизно так можна охарактеризувати підґрунтя наших дій.

Бо коли ми вешталися транзитними коридорами, я розповів Єгору історію своєї ночівлі в аеропорту Праги кілька років тому. Дуже хотілося спати, та ніде було.

Довелося покласти свої речі на підлогу чеського аеропорту і вдати з себе Roma people, хоча будучи європейцем, я нічого проти цих людей не маю. Скажу більше - може, саме хтось із них показав мені той географічний центр Європи, бо в Рахові таких європейців багацько буде.

Усі, хто коли-небудь був транзитним пасажиром, погодяться зі мною, що умови перебування в транзитній зоні аеропорту не пристосовані для тривалого перебування пасажирів.

Магазини є, кафе присутні, лавки з розділеними місцями, щоб не займати більше одного місця – імєются, а от душ, телевізор та ліжко – зась.

Навіщо? Це ж транзитні пасажири. Вони кудись летять і яка країна ними опікуватиметься, і який президент чи прем’єр, обіцявши у своїх палких передвиборних промовах щось про людську гідність, за це відповідатимуть?

Ваша країна перебування – Україна? А ваша? – Парагвай. Ну то й "шат ап".

Ці "транзитні зони" на нейтральній міжнародній території розташовані. Тому скільки існують транзитні пасажири, стільки існує старий звичайний спосіб відпочити: покласти речі на підлогу, згорнутися в кошачій позі і перепочити пару годин.

Але ж ми знаємо, що людство пішло далі. Воно вигадало спеціальний засіб для відпочинку – ліжко і білизну. Саме цей мотив – якісно і комфортно перепочити примушує людей платити свої кревні спеціальним закладам, які називаються готелі.

Оскільки зони транзиту – міжнародна територія і формально нікому не належать, то відповідно і опікуватися побутовими умовами для тимчасових мешканців цих "зон" нікому.

Не будучи великим фахівцем з міжнародного права, можу припустити, що такі інциденти траплялися й до нас. І швидше за все, відбуватимуться і надалі.

Оскільки про цю проблему ніхто не говорить, точніше так - дехто скаржиться родичам і близьким: "Оце боки болять, бо ніч провів в аеропорту сидячи у кріслі...", то її нібито й не існує...

Переконаний, що якщо запитати в пасажира, як він провів ніч у транзитній зоні, він нічого доброго вам не скаже. Ті, хто іншої думки, можуть вважати наші дії піаром.

Хоча що таке піар, гадаю, не можуть пояснити навіть ті, які себе гонористо називають піарниками...

Тому, ми знайшли картон, попросили ручку і просто, елегантно, інтелігентно і, звичайно, як нам личить – по-європейські (ми ж-бо європейці) висловили себе у тексті.

Замість P.S.

Усе, що відбулося потім – це до Ніколя Саркозі та його колишніх колег, українського уряду (МЗС), європарламентаріїв та звичайних транзитних пасажирів, яким ніде по-людськи перепочити...

Venseremos comrades!

Далі буде...

У Франції затримали журналістів 5 каналу

Французька поліція відпустила журналістів "5 каналу"

Автор Влад Синяговський, редактор новин, 5 канал