Майбутнє України: диктатор Ющенко і демократ Балога?

7 переглядів
Євген Філіндаш, для УП
Четвер, 24 січня 2008, 14:47

Україна вже настільки звиклася з думкою про слабохарактерність Віктора Ющенка, що будь-які розмови про авторитарні нахили президента викликають лише посмішку.

Напевно, тому і всі його ініціативи, починаючи з розпуску парламенту і закінчуючи бажанням створити "під себе" Національну гвардію, сприймаються винятково через призму "прояву характеру" гарантом Конституції.

Розпустив Верховну Раду – молодець! Підготував законопроект, за яким будь-якого історика можна посадити за незгоду з трактуванням голодомору як геноциду – про країну піклується...

Хоче назад повернутися до президентсько-парламентської форми правління – зміцнює вертикаль влади.

Виходить, як у старому хорошому українському прислів'ї: "чим би дитя не тішилось, аби не плакало". Ось ми й радіємо – гарант силу показав, молодець. Він же "слабохарактерний Ющенко", нехай пограється, від цього з нами нічого не станеться.

І лише в декого виникає питання, а чи не виховаємо ми таким чином свого, доморослого, диктатора? Адже якщо "котові Леопольдові" (© Віктор Янукович, 2004) постійно розповідати, що він насправді лютий лев або хоча б – якийсь амурський тигр, то кіт починає в такі казки вірити. Навіювання – велика сила, особливо якщо тебе цілодобово всі навколо переконують у геніальності.

Зрозуміло, що Віктор Андрійович – далеко не Муссоліні і навіть не Путін. Але, по-перше, це поки що, а по-друге, – тим гірше для країни. Адже слабка людина, одержавши всю повноту влади, набагато яскравіше виявляє свої негативні якості.

І, поклавши руку на серце, давайте визнаємо – авторитарні задатки у Ющенка є. Так само як і усвідомлення своєї унікальної обраності (хіба даремно, анекдоти про Месію з'явилися?), нетерпимість до будь-яких проявів критики (згадаємо хамство стосовно журналістів Української Правди і звільнення журналіста з 5 каналу за сюжет про навчання дітей Ющенка) і бажання вибудувати під себе абсолютно всю вертикаль влади.

Звичайно, з такими тезами багато хто не погодиться, і це їхнє право.

У такому випадку, я пропоную просто порівняти Ющенка зразка 2004 року і Ющенка сьогоднішнього. А потім згадати і порівняти динаміку змін нинішнього Ющенка і динаміку змін Кучми – від іміджу опозиціонера-демократа в 1994 році, на якого на виборах тиснули провладні ЗМІ, до того Кучми-напівдиктатора, яким він став до 1999-2000 років й так і залишився в народній пам'яті.

І спробувати проаналізувати - чи не пішов Ющенко дорогою свого "політичного батька" (© Вікторе Андрійовичу)?

Тим більше, що навіть деякі представники "Нашої України", незадоволені політикою президента, відкрито заявляли – Ющенко давно переплюнув Кучму. Повторюся – з приводу "переплюнув" не знаю, але те, що він повторює шлях свого наставника, особисто в мене особливих сумнівів не викликає.

Подумайте самі. Законопроект президента про встановлення кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору як геноциду, пакет його ж законопроектів про місцеве самоврядування, державні адміністрації і Кабмін, заклики, які відновилися з президентського табору розробити нову редакцію Конституції і прийняти її на референдумі, ініціативи про створення підконтрольного антикорупційного бюро, лист трьох про приєднання до ПДЧ в НАТО, конфлікт Анатолія Гриценка з Банковою навколо законопроекту про Нацгвардію і скасування президентської недоторканності, постійні спроби зробити з РНБО силовий орган, який склав би реальну конкуренцію Кабмінові....

Що це, як не систематичні, крок за кроком, спроби підсилити свою владу правдами і неправдами? От тільки, коли схожу політику проводив Кучма, його засуджували за авторитарний стиль правління! Але чому Ющенко має залишатися демократом, якщо він, насправді, робить те ж саме?

Зрозуміло, звичайно, що й середньостатистичному українцеві, і представникам ЗМІ набагато цікавіше спостерігати епічну перемогу головного правоохоронця країни над київським градоначальником у битві при РНБО, ніж аналізувати такі ініціативи президента.

Але якщо цього не робити сьогодні, то потім уже може бути пізно, оскільки всі ми будемо жити в країні "демократії, яка перемогла". З усіма наслідками, які звідси випливають...

Може здатися, що всі ці перераховані вище найбільш резонансні ініціативи і події, що відбулися з початку року, на перший погляд мало пов'язані між собою. Але, якщо придивитися уважніше, то вони вкладаються в одну тенденцію, яка поступово все більше набирає обертів в Україні.

Тенденцію до реставрації кучмізму, активно втілювану в життя тими, хто прийшов до влади під гаслами боротьби з ним. Підхід при цьому застосовується творчий – поряд з майже цілковитим повторенням деяких кроків Кучми з'являються і такі нововведення, до яких Леонід Данилович так і не додумався, або які не зважився пустити в хід.

Конституційно-референдумні ініціативи сьогоднішньої Банкової не сильно відрізняються від подібних ініціатив восьмирічної давнини. Головна з яких – обрізати парламентські повноваження на користь президента, якому їх ніяк не вистачає для остаточної і безповоротної перемоги демократії.

Нагадаю, що саме тоді пріснопам'ятний референдум у квітні 2000 року під керівництвом "директора парламенту" Волкова увінчався на деяких виборчих дільницях у Західній Україні 102%-ою підтримкою народних мас...

Подібне спостерігається й у похвальному (і дійсно необхідному) прагненні президента скасувати депутатську недоторканність, скромно забуваючи при цьому про скасування власної, найбільшої в країні недоторканності.

На такий, вкрай виборчий підхід Ющенка до особисто проголошеного гасла "закон один для всіх", нинішньому президентові вказує вже не тільки опозиція, але й найбільш принципові з його соратників, наприклад, Гриценко. І реакція на це в нинішнього гаранта така ж, як і в попереднього – повне ігнорування цього питання.

А от парламент, який постійно дратував Леоніда Кучму своєю непідконтрольністю й опозиційністю, розпустити він жодного разу так і не наважився – навіть коли його очолював головний опонент – Мороз. І особисто підписаних указів про направлення в Київ частин внутрішніх військ зі всієї України для розправи над опонентами не видавав.

Так само як не намагався передати до складу підлеглої собі держохорони армійські полки з бронетехнікою на озброєнні. Все це – вже "творчі знахідки" нинішньої Банкової.

Зрозуміло, що, як і Кучма, Віктор Андрійович оточив себе різноманітною зграєю професійних підлабузників. Але різниця тільки в тому, що, якщо майстер інтриг і "розводок" Леонід Данилович більш-менш зміг керувати всіма своїми наближеними, то з Ющенком ситуація протилежна – вони керують ним.

Більше того – оточення президента вже настільки повірило в свою безкарність, що всіляко переконує Віктора Андрійовича в його божественній природі. Їм так легше отримувати фінансову користь від власних чиновницьких крісел, та й життя веселіше проходить – то меру якомусь головний міліціонер по морді заїде, то ще якусь показуху влаштують...

А що? Вони ж просто знахабніли від своєї безкарності, їм все можна.

Звичайно, так уже склалося, що українська політика – сфера досить специфічна. І в ній обов'язково має бути присутній "злий геній", що керує всією цією зграєю. Знову ж – головний розводящий. За часів Кучми ним був Медведчук.

Чим Ющенко відрізняється від Леоніда Даниловича? Глава канцелярії – також мав відношення до СДПУ(о), його також звуть Віктор, по батькові і прізвище, щоправда, різні, але за стилем роботи вони схожі – обидва жорсткі адміністратори, які змогли навести порядок у вотчині президента, і які амбіційно бажають керувати всією країною.

Але хто скаже, що Кучма був іграшкою в руках Медведчука? Це більше був "творчий" тандем.

У незалежність Віктора Ющенка поки що тяжко повірити. Щоправда, в нього ще є час, щоб стати Кучмою – коли він уже почав іти його дорогою... Принаймні до наступних президентських виборів, які стануть знаковим етапом у розвитку Ющенка як політика.

Але, судячи з нинішніх тенденцій, можна прогнозувати, що ми будемо спостерігати або політичну смерть президента Ющенка, або народження "нового Кучми", у порівнянні з яким нинішні методи роботи Балоги будуть здаватися верхом демократії.

Євгеній Філіндаш, народний депутат IV-V скликань, директор Центру соціальної аналітики "Лівий погляд"



powered by lun.ua
Відеоігри проти кіно: п'ять найуспішніших розважальних продуктів року
Канали для старого друга: що відомо про власника NewsOne та 112
Белград згадав про захист співвітчизників: Сербія погрожує Косову війною
10 міфів про депресію. Спростовує психолог
Усі публікації