Від Косово до світового безпорядку

Визнання незалежності Косово - прецедент дуже небезпечний у віддаленій перспективі для тих, хто так активно підтримує беззаконня на Балканах, не менше ніж для нині приниженої і збезчещеної Сербії.

Дивно, що неординарна подія самопроголошення так званої державної незалежності Косово викликала неадекватно мляву реакцію європейської спільноти.

А шкода. Бо йдеться про найбільшу провокацію в Європі після закінчення холодної війни. Можливі наслідки, особливо віддалені, важко передбачити. Адже пропонується демонтаж існуючого світового правопорядку, встановленого після ІІ світової війни.

Для Європи, тай не тільки, особливо небезпечним є те, що фактично косовською авантюрою євроатлантична спільнота поховала Гельсінський заключний акт, який підтвердив непорушність державних кордонів у післявоєнній Європі.

І хоча представники деяких держав, особливо тих, що палко підтримують так звану незалежну "державу" Косово намагаються заспокоїти громадськість, мовляв, в Косово не створено прецеденту, тільки підтверджують наявність такого. Якраз створено кілька дуже небезпечних прецедентів.

Прикро і сумно, що так легко руйнується правова база міжнародної політики, яка так довго і в муках творилася. Наступає новий поворот до старого права сили, необтяженого рамками міжнародного права. Але відбувається це в іншому, глобалізованому, дуже мобільному світі.

Політика подвійних стандартів і нехтування міжнародним правом та усталеною історичною практикою не має нічого спільного з елементарними ознаками справедливості і веде до появи нових вогнищ нестабільності. Як в різних регіонах Європи, так і за її межами, не вирішуючи, а тільки поглиблюючи і переводячи конфлікт на Балканах у безкінечний, позачасовий простір.

Так зване вирішення косовської проблеми у наявний спосіб, запропонований США та деякими впливовими країнами Європи разом з албанськими терористами – це вершина цинізму, аморальності і беззаконня в міжнародній політиці.

Напрошується аналогія в нинішній поведінці деяких європейських держав з їх поведінкою напередодні другої світової війни, коли вони підтримували Мюнхенський пакт. Тоді ж прем'єр Великобританії Чемберлен торжествував: "Я вам привіз мир".

Що коштував цей "мир" людству тепер добре відомо. Нині помічник держсекретаря США заявляє, що єдиним шляхом вирішення так званої косовської проблеми є проголошення незалежності Косова. Більш дурного і небезпечного "вирішення" Косовського конфлікту не можна було придумати.

Після такого заохочення до беззаконня з боку США, коли вони наплювавши на Резолюцію Ради Безпеки ООН №1244, нахабно замінили її так званим "планом Ахтісаарі" по врегулюванню косовської кризи.

Не дивно, що албанські терористи в Косово (нинішній так званий прем'єр Хашім Тачі ще не так давно командував бойовиками, албанськими терористами, які вирізували сербське населення Косово) так легко пішли на порушення міжнародного права і Конституції Сербії та на частині сербської держави проголосили так звану незалежну державу Косово.

До речі, за міжнародним правом і сербським законодавством організатори цього дійства підлягають під категорію державних злочинців. Між тим, ми є свідками ще одного абсурдного, нечуваного досі прецеденту: наявність поряд двох національних держав однієї албанської нації.

Це особливий прецедент, який дуже небезпечний у віддаленій перспективі для тих, хто сьогодні так активно підтримує беззаконня на Балканах, не менше ніж для нині приниженої і збезчещеної Сербії. Бо не треба бути великим аналітиком, щоб не розуміти скільки буде, наприклад, в Парижі вихідців з Африки і їх нащадків.

Може, хтось сумнівається, що їх буде значно більше ніж корінних етнічних французів. Чи не чекає їх доля нинішніх сербів Косово? Завжди варто пам'ятати тим, хто принижує сьогодні інших, що завтра твоя несправедливість до них бумерангом вдарить по тобі.

Сьогодні Сербія брутально принижена, в неї вирвали її історичне серце – землю, де творилася сербська нація, її культура, історія. Це духовне, вічне і поки будуть жити серби, доти вони ніколи не змиряться з цією несправедливістю і приниженням.

Тому нинішнє так зване "вирішення" косовської проблеми відзначається певною новизною: закладаючи умови для безкінечного конфлікту на Балканах, дуже сильно провокує активізацію сепаратистських рухів, шляхом застосування терористичних засобів (досвід албанців Косово).

Очевидно саме так треба розуміти повторення заяложеної тези чиновників Євросоюзу про нібито якусь виняткову особливість косовської проблеми.

Мабуть, ця особливість і полягає в тому, що особливо жорстокі албанські терористи, не мали проблеми з озброєнням своїх бойовиків і були головним джерелом наповнення Європи наркотиками. Мабуть, не випадково така "впливова демократична" держава як Афганістан миттєво визнала "державу" Косово. Свій свого чує здалека!

Бог із ним, з Афганістаном. Тут нічого дивного. Наркомафіозна солідарність, замішана на крові і великих злочинних грошах дуже міцна і прагматична. Але чим пояснити поведінку єврочиновників і політиків деяких впливових демократичних європейських країн?

Немає жодної логіки, ні здорового прагматизму в поведінці цих поважних держав, які нинішньою безглуздою і несправедливою позицією щодо Косово, тільки поглиблюють старі конфлікти та проблеми і, закладаючи ґрунт для нових, викликають недовіру до себе, наносячи серйозний удар по консолідації Європи.

Сліпе підпорядкування волі нинішніх господарів Білого дому і їх бездарній політиці нічого доброго не принесе ні Європі, ні тим же США і світовій спільноті в цілому.

Невже недостатньо прикладів авантюр в Іраку та Афганістані, щоб пересвідчитись у бездарності такої політики? Очевидно, що у США є певні сили, які хотіли б послаблення Європи і, таким чином, уявляють собі механізм зміцнення зв'язків і збільшення узалежнення Європи від США.

Але така політика недалекоглядна, оскільки послаблює частину демократичної спільноти і, таким чином, послаблює цілу спільноту.

Визнання незаконно народженої так званої держави Косово створює об'єктивні причини для неможливості займати консолідовану позицію всьому європейському співтовариству, бо суперечить національним інтересам багатьох європейських (і не тільки європейських) держав.

Підривається довіра і авторитет та дієвість ООН. Руйнується крихкий світовий правопорядок. Тепер сепаратисти будь-де, посилаючись на косовський прецедент будуть знаходити "унікальні і виняткові" особливості для реалізації своїх планів - знаходитимуть впливових прихильників за кордоном. Тобто так зване "врегулювання" косовського конфлікту штовхає світ до практики гри без правил.

Кому ж сьогодні підіграють "мудреці" від європейської політики? Безперечно, що транснаціональним мафіозним угрупуванням, які зацікавлені в вогнищах дестабілізації і хаосу. Тим, хто сьогодні силкується переконувати, що нібито проголошення незалежності Косово єдино можливий шлях вирішення косовської проблеми, хочемо категорично заперечити.

На моє глибоке переконання, шлях до врегулювання Косовського конфлікту лежить через інтеграцію цілісної Сербської республіки разом з Косовською автономією до європейських структур, у першу чергу до НАТО і перекриття каналів зв'язків косовської наркомафії.

Багато спекуляцій циркулює навколо позиції Росії: нібито вона послідовно відстоює інтереси Сербії. Декларативно-формально так. Але не більше. Якщо б Росія щиро намагалася допомагати Сербії у справедливому врегулюванні косовської проблеми, то вона повинна би пропонувати реальні дієві механізми для цього.

За нинішніх умов – це євроінтеграція. Росія цього не хоче і не запропонує, бо вона переслідує свої імперські інтереси, а косовську проблему використовує як пропагандистський засіб.

Більше того, Косовський прецедент вона мріє використати в своїх інтересах, насамперед, на постсовєтському просторі. Напевно, що Москва приховано радіє такому розвитку подій на Балканах і в Європі, бо це послаблює Європу і вселяє надії в майбутньому використовувати нестабільність на Балканах у своїх цілях. Хоч публічно про це вона ніколи не заявляла.

Яку позицію повинна зайняти Україна? Україна повинна чітко дотримуватися принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського заключного акта, принципу історичної справедливості. Такий підхід відповідає нашим національним інтересам.

З цього випливає, що Україна повинна чітко заявляти, що вона не визнає проголошену в односторонньому порядку "державу" Косово.

Якщо Україна хоче відігравати роль повноцінного суб'єкта міжнародної політики, а 47-мільйонна держава повинна таку роль відігравати, то не потрібно зволікати з визначенням своєї позиції, вичікувати і оглядатися на те, як поводяться інші держави. Не потрібно намагатися сподобатися іншим, впливовішим державам, якщо їхня позиція не відповідає нашим національним інтересам.

Ми повинні намагатися впливати на позицію інших держав, якщо ми переконані, що наша позиція справедлива. Адже ми повинні боротися за справедливий світовий порядок. Саме така стратегія має історичну перспективу.

Степан Хмара