Наша секретна зброя

П'ятниця, 8 лютого 2008, 12:41
Минулорічний фінал Євробачення в Гельсінкі запам'ятався багатьом українцям і росіянам не тільки емоційною перемогою Вєркі Сердючки (попри 2 місце в підсумку), але й скандалом навколо її пісні "Dancing". За живе зачепили почуття тих росіян, які почули в пісні нашого номінанта замість "Лаша тумбай" - "Раша гудбай".

Особливо розпалився того вечора музичний критик і ведучий прямої трансляції Євробачення для російських телеглядачів. Як тільки на табло з'явилися результати, за якими Сердючка з її другим результатом випередила у підсумку російський проект, ведучий оголосив хрестовий похід проти Вєркі Сердючки.

Наостанок російські глядачі мали змогу в прямому ефірі побачити, як російський ведучий завершує потік своїх гнівних тирад в бік українського переможця виконанням куплету-імпровізації зі словами: "Сердючка, гудбай!"

Жарти жартами, але після Євробачення більше пів року Сердючка була "не в'їздною" в Росію. Офіційна Москва негласно ставила палиці в колеса її виступам. Однак Андрій Данилко особливо не переймався. З кожним місяцем вимоги росіян бачити українського артиста ставали все більш наполегливими. Виявилося, без Сердючки і свята в Росії не вдаються.

І ось на минулому тижні в російській пресі з'являється стаття того самого музичного критика, що на Євробаченні оголосив Сердючці війну. Однак сьогодні це вже інші інтонації. Він вже пише про нібито свій внесок в "повернення Сердючки" на російську сцену і запопадливо бажає їй всіляких творчих успіхів під час інтерв'ю.

Випадок дуже показовий. Досвід "агресії щодо Сердючки" і що з цього вийшло, доводить: по-перше, росіяни здатні миритися з неприємними в їх сприйнятті фактами. По-друге, українцям варто вчитися не брати близько до серця всіх дурниць, що озвучуються з російського боку. Особливо, коли доходить до крайнощів.

Сьогоднішня Москва стосовно України нагадує гарячкуватого музичного критика, що оголосив війну у відповідь на устремління Києва добросовісно виконувати свої міжнародні зобов'язання. Адже на даному етапі діалог України з Північноатлантичним Альянсом – це радше спроба довести нашу цивілізованість в питанні демократичних стандартів, які лежать в основі реформованого Альянсу.

Але росіянам цього і не розказуй. Їм потрібні спрощення. Вступ до НАТО тут і зараз – все, що вони бачать. І це для них – образа. Звісно, позиція Росії як перешкода діалогу України і НАТО буде відчутною, але не повинна бути головною. Українцям варто самим розібратися, потрібно їм у віддаленій перспективі членство в Альянсі чи ні.

Але для того, аби зважити всі "за" та "проти", суха мова офіційного Києва, і тим паче Москви, не підходить. Ось тут і може знадобитися Вєрка Сердючка.

Нерозуміння НАТО – це, багато в чому, мовна проблема. Мало хто намагався на доступній мові з почуттям гумору пояснити всі ази цього заплутаного питання. Міністри і чиновники інформують один одного на круглих столах і конференціях, і не дозволять втягнути себе в "майданну суперечку", в якій домінують антинатовські популісти.

Коли ж міністри і беруться за інформування громадян через ТВ, то замість простих тез - нерідко монологи щодо користі НАТО. Зусиль же громадянського суспільства, яке теж долучається до просвіти громадян і розвінчання закоренілих міфів, поки недостатньо.

У цій ситуації Сердючка зі своєю безхитрісною мовою могла б стати першокласним промоутером Альянсу серед своєї музичної аудиторії. Адже, грубо кажучи, більшості українців, що слухають або толерують Сердючку, не до вподоби їдея співпраці з НАТО. В свою чергу, обізнана з НАТО меншість, можливо, складається саме з тих, для кого слухати Сердючку – ознака поганого смаку.

Можна по-різному оцінювати творчість Сердючки, але чи хтось замислювався про Андрія Данилка як пересічного громадянина України? Здається, він, на відміну від більшості зірок, останнім часом утримувався від участі в "політиці", тобто передвиборчій кампанії на користь політичних партій.

І якщо питання НАТО – це не дріб'язкова політика, і не суперечки між політиками, а питання цивілізаційного вибору і розвитку країни, з цим меседжем можна й достукатися. Спершу як до громадянина Андрія Данилка, а тоді вже – як до Сердючки.

Простуватий, й іноді грубий гумор Сердючки ще будуть вивчати в інститутах, та вже сьогодні багато хто підмітив, що Вєрка – це глибоко народний образ. Усе, що в ній є, почерпнуто з побуту простих людей. Нехай не зовсім освічених, нехай таких, що розмовляють на суржику. Але цей гумор емоційно теплий, а так – сприйнятий більшістю.

У НАТО, як і в Андрія Данилко, на пострадянському просторі свій сценічний образ. І якщо сьогоднішній образ Сердючки десять років тому почав формуватися з ролі провідниці, "образом ворога" НАТО почали опікуватися ще з часів Сталіна.

Провідниця Вєрка вже років з сім як пересіла з потяга на інші види транспорту. НАТО вже мінімум 18 років, з часу падіння Берлінського муру зазнав кардинальних перетворень. Проте, в східній частині Європи цього практично не помітили.

Можливо, в Москві знову дійдуть до крайнощів. Як варіант, МЗС Росії могли б почати видзвонювати комерційного агента Андрія Данилка з тим, аби заключити контракт, де буде вказано: "удерживаться от просветительских мероприятий в пользу НАТО в Украине".

Але якщо такий контракт і буде, то, все одно, надовго росіян не вистачить. Тож через пару років, Сердючка змогла б вже на фінішній прямій приєднатися до зусиль багатьох українців. І тоді бабусі з далекого Луганська ще скажуть: "що ж ви нам з самого початку не розклали по поличках про цю саму НАТА?"....

Віталій Мороз для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді