26 травня вперше за багато років п'ятий президент Петро Порошенко знову опинився на четвертому поверсі головної будівлі на Банковій. Його зустріч із чинним главою держави Володимиром Зеленським ніяк не могла розпочатися. Минала вже майже година очікування. Всі інші глави фракцій свою аудієнцію у президента уже відбули.
Це була перша зустріч двох політиків від дня повномасштабного російського вторгнення і взагалі перша особиста розмова за сім років президентства Зеленського.
"Ми розуміли, що вони поставили нас на самий кінець, щоб до того переговорити з усіма іншими фракціями. І видно, що там цілу годину готувалися до розмови з нами", – припускає один із наближених до Порошенка членів його команди.
Підготовка до цієї зустрічі почалася за кілька днів до її проведення. Лідер президентської фракції в Раді Давид Арахамія та глава Офісу президента Кирило Буданов наперед комунікували з лідером "Євросолідарності" і намагалися задати певну рамку майбутньої розмови, хоча до кінця не було зрозуміло навіть, чи відбудеться вона взагалі.
Порошенко до зустрічі справді підготувався. Але те, як саме він це зробив, змусило нервувати і Арахамію, і Буданова, а самого Зеленського ледь не довело до емоційного вибуху.
За словами співрозмовників УП, Порошенко прийшов в ОП із роздруківками різноманітних фотожаб та інших матеріалів із соцмереж і почав скаржитися, що Зеленський з оточенням системно його дискредитують.
"У всіх наших на кілька секунд аж відняло мову", – розповідає один зі свідків розмови з владної команди.
Слова для відповіді знайшлись швидко: у мить розмова перейшла на підвищені тони й на єдину незамінну форму культурної присутності ворога – російські мати.
Президент обурився тим, що Порошенко намагається виставити себе жертвою, хоча, на його думку, "порохоботи" п'ятого президента поводяться в мережі не менш агресивно і коштують "мільйони доларів". Як мінімум, вважав Зеленський, Порошенко не має морального права дорікати йому подібним.
Натомість президент висловив претензії щодо підтримки Петром Олексійовичем потенційних конкурентів чинної влади, передусім посла України в Лондоні Валерія Залужного.
Тут уже добирати вирази довелося Порошенку, і він, за словами учасників зустрічі, швидко знайшовся з відповіддю. Мовляв, якщо проти нього використовується вся державна машина і доступний владний ресурс, то немає нічого дивного в тому, що він шукатиме допомоги у всіх, хто здатен скласти конкуренцію нинішній владі.
Попри важкий початок, зустріч поступово вийшла на певний конструктив. В окремі моменти, кажуть співрозмовники УП, вона нагадувала розмову людей, які потенційно здатні переступити через взаємну нелюбов і спробувати зробити щось разом для держави.
Порошенко навіть не став прямо порушувати тему санкцій проти нього, хоч і згадав, що це заважає його діяльності.
"Позиція була простою: якщо ми зараз домовимося про якусь модель співпраці, то питання санкцій у перспективі відпаде саме собою. Якщо ж домовленостей не буде, то будь-які прохання не матимуть жодного сенсу", – пригадує співрозмовник із команди Петра Олексійовича.
Після завершення зустрічі у Порошенка, як і в співрозмовників УП із команд Юлії Тимошенко чи Дмитра Разумкова, залишилося дивне відчуття порожнечі.
"Ніхто ні про що не домовився. Ніхто нічого не попросив, навіть те, на що ми були готові. Не було жодних конкретних рішень чи пропозицій", – розводить руками в розмові з УП депутат із "Розумної політики" Разумкова.
Втім, у команді Зеленського пояснюють, що такий формат був їхнім свідомим рішенням: нічого не просити і нічого не обіцяти.
"Ця перша зустріч була потрібна взагалі для іншого. Ми не могли нічого пропонувати, бо у нас був інший розрахунок", – переконує УП один із членів президентської команди.
Для того ж, щоб зрозуміти розрахунок ОП, необхідно звернути увагу на кілька речей: хто і для чого переконав президента почати розмову з опозицією, хто був поряд із ним на цих зустрічах і ширше – на кого взагалі у владі зараз може опертися Зеленський, щоб стабілізувати політичну ситуацію після закінчення епохи "єрмаківщини". З цим і спробувала розібратись "Українська правда".
Передпокій влади: Банкова шукає союзників
"Якби на першій зустрічі почалися конкретні переговори про посади чи голосування, то це виглядало б як банальний торг "ти мені – я тобі". Тому єдине завдання першої зустрічі полягало в тому, щоб зробити можливою другу. А потім – і наступні", – пояснює високопоставлене джерело УП у владній команді.
Спочатку Зеленський, до речі, ставився до цієї ідеї доволі скептично. Але вже наступного дня в розмовах зі своїми соратниками визнав, що в перспективі такий формат може бути корисним.
Щонайменше він створює враження для всього політичного класу, що парадигма ухвалення кадрових і політичних рішень може змінитися. Кажучи образно, двері передпокою влади вперше за останні сім років відкрилися для представників інших політичних штабів.
"Якось на Банковій була розмова про кадри. І у Зе питають, а звідки у нас цей фетиш, щоб ми призначали тільки тих, кого самі висунули чи "Слуга"? Звідки у нас ця впевненість, що це наші люди? Ми ж їх не знаємо, ніякої історії стосунків у нас із більшістю Кабміну ніколи не було. Чого вони раптом наші? От кого особисто президент в Кабмін запропонував? Ну Юлю Свиреденко. Ще, може, Федорова", – розповідає співрозмовник УП з команди Зеленського.
"Ну а раз так, то чого ми вирішили, що інші сили запропонують нам когось гіршого за наших? Навпаки, якби когось із таких міністрів, яких зараз Рада по 100 разів намагається зняти, запропнувала якась Юля Тимошенко, то ми б ще й могли з неї щось вимагати. А так із кого ми що можемо вимагати, якщо це типу "наші" люди. Навіть накричати нема на кого", – додає джерело.
Власне оця неозвучена внутрішня готовність, щоб не казати приреченість, влади на обережну співпрацю з іншими політсилами на тлі кризи управління, і є глибинною причиною, через яку Буданов і Арахамія протягнули ідею спілкування Зеленського із різними фракціями.
І поки всі ці зовнішні гравці починають оцінювати перспективи переходу з передпокою влади до її кабінетів, сам Зеленський отримує час на те, щоб вирішити ще одне надскладне завдання – знайти людей у нову команду "п'яти – шести менеджерів".
А зробити це треба, бо після завершення епохи "єрмаківщини" президент зіткнувся з дуже неприємною реальністю. Те, що колись виглядало монолітною монобільшістю та єдиною командою ОП і Кабміну, сьогодні є деморалізованим й атомізованим набором окремих людей, привчених лише до внутрішніх суперечок, інтриг і боротьби між собою.
Формально вони все ще називають себе командою. Але якщо не змінити принцип її існування – постійний пошук ворогів – то ця система приречена.
Чи вдасться це зробити – питання дискусійне. Але Зеленського принаймні переконали спробувати.
Переконували здебільшого двоє людей, які і сиділи поруч із президентом на всіх зустрічах: Кирило Буданов і Давид Арахамія. Які, попри власну дружбу для Зеленського представляють дві зовсім різні внутрішні течії у владі: умовні "безпечні свої" і "свої-конкуренти".
"Безпечні свої": Арахамія, Свириденко, Умєров, Татаров та інші
Дуже умовний вододіл між "безпечними" і "конкурентами" в команді Зеленського пролягає по межі наявності / відсутності у них політичних амбіцій і рейтингів під них.
Скажімо, у Кирила Буданова чи Михайла Федорова в різній мірі але є і суспільна довіра, і потрібна впізнаваність. Глава ОП не приховує амбіцій у разі виборів спробувати себе. Федоров такі амбіції приховує, але на Банковій всі свято переконані, що він їх має.
Натомість той же Давид Арахамія, чия апаратна вага дуже виросла після і внаслідок чотирьох днів, проведених у СІЗО Андрієм Єрмаком, ніяких власних політичних рейтингів не мав і навряд чи матиме. Хоч яким би важливим він не був у питаннях організації роботи парламенту, ведення комунікації між ОП-КМУ-Радою чи у переговорах зі США і Росією.
Якось склалось, що довіри до лідера "слуг" у народу обмаль. Та він, схоже, і не дуже тим журиться, бо не плекає будь-яких персональних політичних амбіцій.
І це робить його безпечною і наразі просто незамінною фігурою для Зеленського і влади загалом. "Нагорі" змирились, що Давид веде якусь свою гру, але вона зазвичай іде у фарватері інтересів президента і його команди, а не проти них.
Чимось схожим за політичним модусом біля Зеленського залишається ще кілька фігур. Насамперед секретар РНБО Рустем Умєров, який, попри фігурування на "плівках Міндіча", зберігає певний кредит довіри від Зеленського. Умєров продовжує закривати на собі питання переговорів, домовленостей із країнами Перської затоки та інших частин світу щодо "дронових угод" тощо.
Тиху і спокійну роботу зі строгим рівнянням на ОП і далі провадить Денис Шмигаль, який в уряді був уже на такій кількості посад, що не одразу можна і згадати його поточне місце роботи. Шмигаль обрав для себе роль "рук президента", які можна прикласти до будь-якої сфери. В політичному плані Дениса Анатолійовича як явища не існує, і це його свідома настанова.
Прем'єрка Юлія Свириденко обіймає найвищу посаду у виконавчій владі, але суб'єктом ухвалення політичних рішень, так виглядає, і не прагне бути. Прем'єрка більше намагається займатися економікою, написанням стратегій розвитку і пошуком грошей на чергові ідеї "тисяч Зеленського", а от політичних розбірок сторониться, як може.
"У Юлі єдина задача – не вляпатись у якийсь скандал. Вона точно не про корупцію, на брудних грошах її не зловлять, бо їх нема. І щоб потім могти вийти із політики, читати свої лекції та сидіти в якомусь борді, їй треба просто чистенько добути свою каденцію. І Юля до цього й іде", – описує амбіції глави уряду один із топів команди Зеленського.
Ще однією фігурою, яку варто згадати в колі впливових але безпечних для президента, є заступник глави ОП Олег Татаров, проти якого роками безрезультатно виступали представники громадянського суспільства.
В останні місяці на посаді Єрмак системно працював, щоб поступово нівелювати вплив Татарова на правоохоронну систему. І мав успіх. Значну частину своїх можливостей силовий заступник глави ОП таки втратив.
"СБУ уже давно не під Олегом. З Генпрокуратурою його Єрмак кинув і протягнув Кравченка. У Татарова ще є вплив на ДБР та окремих людей в МВС. Але загальна динаміка для Татарова складна", – розмірковує в розмові з УП один із топів Зе!команди.
Ба більше, навіть після відставки Єрмака проблеми у Татарова не зникли.
Наприклад, нещодавня історія щодо викриття поліцейських у кришуванні так званих порностудій. У тій історії під удари СБУ і Генпрокуратури потрапили якраз ті регіональні керівники із МВС, яких у владі прийнято пов'язувати з Татаровим.
Джерела УП на Банковій переконують, що сам Татаров бачить у згаданій справі "привіт" від Андрія Єрмака. Мовляв колишній керівник через досі вірних йому людей у правоохоронній системі намагається мінусувати вплив свого ексзаступника.
Правда, інші представники владної команди пояснюють ситуацію простіше – бажанням генпрокурора Кравченка нагадати президенту про власну ефективність.
Хай там як, а сьогодні Татаров дедалі менше нагадує себе зразка 2021–2022 років.
У результаті навколо Зеленського законсервувалось своєрідне "тепле коло" своїх людей, які мають замінити втрату одноосібного Єрмака. Єдиний Арахамія в цьому таборі здатен до авантюрних і різких кроків, які можуть якось трансформувати систему.
Він сьогодні дедалі більше нагадує класичного плеймейкера з футбольної команди: людину, яка не прагне бути головною зіркою, але без якої неможливе функціонування системи.
Але й над ним висить той "дамоклів меч", що й над попереднім складом групи "5–6 менеджерів" – можливі проблеми з НАБУ.
Під час історії з розслідуванням так званих "зарплат у конвертах", обшуки антикорупціонерів проводилися не лише у депутатів, а й у помічника Арахамії та в його кабінеті в партійному офісі. Результатів ці слідчі дії поки не мали, але сам факт їх проведення став сигналом.
Тож навряд чи глава фракції СН колись стане публічним обличчям великого політичного проєкту. Натомість роль "сірого кардинала" за ним, схоже, залишиться надовго.
"Конкуренти" з близького кола
Соціологи, з якими регулярно спілкується УП та які відстежують рейтингову динаміку, переконують: першу хвилю негативу після "Міндічґейту" Зеленському вдалося пережити значною мірою завдяки тому, що він оточив себе людьми з високою суспільною підтримкою.
Передусім ідеться про Кирила Буданова та Михайла Федорова.
"Люди побачили ці призначення і повірили не стільки президенту, скільки тим фігурам, яким довіряють. Виникло очікування, що саме вони зможуть змінити ситуацію всередині влади і вплинути на самого Зеленського", – пояснює один із соціологів.
Утім, якщо придивитися до внутрішньої ситуації уважніше, то вона значно складніша.
Буданов, коли лише прийшов в Офіс президента, справді вірив у швидкий дипломатичний процес завершення війни. Він сприймав свою нову роботу радше як стартап, який має швидко дати результат, а не як довгостроковий інвестпроєкт на роки.
Тому в розмовах із членами команди він не приховував, що бачить власні рейтинги і чудово розуміє свої перспективи на потенційних виборах. І не лише парламентських.
За останні місяці соціологія, яку регулярно вимірюють провідні дослідницькі центри і з якою мала можливість ознайомитися УП, показує дві важливі тенденції.
Перша – поступове, але стабільне зниження рейтингів Валерія Залужного. Друга – настільки ж послідовне зростання рейтингів Буданова.
Якщо сьогодні моделювати другий тур президентських виборів, то і Залужний, і Буданов перемагають Зеленського. Але якщо ще недавно між двома генералами існувала величезна дистанція, то зараз вона стрімко скорочується із двозначних показників до однозначних.
Саме тому будь-яка надмірна політична активність Буданова неминуче викликає настороженість у президента. Зеленський сприймає її як потенційну підготовку до майбутнього політичного проєкту.
Цікаво, що ще донедавна стосунки між президентом і главою його офісу були переважно формальними. Одна – дві доповіді на день, після чого кожен повертався до власного кабінету.
Однак останнім часом ситуація змінилася. Схоже, Буданову вдалося переконати президента, що якщо вже вони працюють разом, то мають працювати по-справжньому.
Історія зі створенням Національного пантеону стала одним із прикладів такого нового підходу. Спочатку президент не підтримував цю ідею, але згодом погодився особисто очолити проєкт і зробити його частиною власного порядку денного.
Подібна ситуація виникла і з нарадою губернаторів і голів парламентських комітетів. Спершу президент заблокував Буданову її проведення, але вже наступного тижня сам очолив і відкривав цю зустріч.
Напруга нікуди не зникла. Проте Зеленський, схоже, усвідомив просту річ: без реально працюючого Офісу ефективно управляти державою буде складно.
Саме тому на зустрічах із фракціями та регіональними елітами Буданов дедалі частіше позиціонується як людина, відповідальна за внутрішню політику, взаємодію з губернаторами та роботу з парламентом.
Можливо, цьому сприяє й те, що перспективи швидкого дипломатичного врегулювання війни дедалі віддаляються, як і перспектива проведення виборів.
Тому включеність Буданова в організацію зустрічей Зеленського із главами фракцій і особиста присутність всі понад 5 годин на них – важливий індикатор того, що президент і глава ОП знайшли модель спільної роботи.
Дещо інша динаміка складається в стосунках Зеленського та міністра оборони Михайла Федорова.
За часів Мінцифри Федоров був одним із головних фаворитів президента. Саме він генерував значну частину позитивних новин для влади. Після переходу до Міноборони цей кредит довіри певний час зберігався, але останніми тижнями між верховним головнокомандувачем і міністром оборони повіяло помітним холодком.
За словами співрозмовників УП, причин декілька.
Перша пов'язана з подіями навколо "Міндічґейту" та історією з підозрою Андрію Єрмаку. У політичних колах існує переконання, що восени Федоров намагався виступати посередником між владою та антикорупційними органами. І в оточенні президента певний час вважали, що Михайло здатен гарантувати, що певні речі не відбудуться. Наприклад, підозра Єрмаку. Коли ж її все-таки вручили, президент почав висловлювати претензії саме Федорову.
Втім, навіть в оточенні глави держави розуміють, що такі претензії, м'яко кажучи, перебільшені.
"Міша не міг нічого гарантувати. Бо система НАБУ працює так, що іноді навіть керівництво не знає про майбутні слідчі дії. Слідчі достатньо автономні й часто просто ставлять усіх перед фактом. Що там міг гарантувати Федоров? Це трохи наївно", – пояснює співрозмовник УП.
Друга причина напруження між Зеленським і Федоровим пов'язана з політичними поглядами самого міністра.
У грудні, в розпал Міндічґейту, він презентував своє бачення реформування влади і ОП. Власне, через перелік речей, які він пропонував зробити, Федорова і не зробили главою Офісу – надто радикальним і надто "соросятським" сприйняли його план на Банковій.
"Міша приніс в одному списку все, від чого ми роками відбивались. Конкурси на ДБР, на Генпрокуратуру, звільнення всього ОП, перезапуск уряду і так далі. Тому його відправили в Міноборони. Тим паче в нього єдиного була своя візія війни. Більше ніхто її не мав", – пояснює співрозмовник УП з близького оточення президента.
У команді Федорова досі переконані, що якби його ідеї були реалізовані ще тоді, нинішні кризи після нових "плівок Міндіча" вже не були б для влади серйозною проблемою.
Однак у президентському оточенні ці пропозиції викликали іншу реакцію.
"Було таке враження, що Міша хоче без виборів, чисто на нашому страху, стати головним і всім рулити", – розповідає джерело в команді президента.
До Федорова почали прискіпливо придивлятись і множити підозри. Зокрема, питання на Банковій викликало те, що після переходу до Міноборони він не розпустив команду політтехнологів і комунікаційників, які раніше мали працювати на перезапуск "Слуги народу" і кампанію Зеленського.
Сам Федоров пояснював це просто: керувати Міноборони під час війни, працювати з темами мобілізації, ТЦК та реформи армії без потужної комунікаційної підтримки неможливо.
Проте сумніви не розвіялись. У президента періодично виникають питання, чи не намагається Федоров створити власний політичний проєкт тощо.
Додає напруги й інша обставина. Саме Федоров сьогодні готує одну з найбільших реформ української армії за весь час війни. Йдеться про зміну системи управління, закупівель, кадрових призначень і навіть потенційні перестановки у військовому командуванні.
У презентаціях і стратегічних документах усе це виглядає перспективно. Але Зеленський чудово розуміє, що на практиці така реформа може породити величезний конфлікт усередині системи.
І тому теж він останнім часом дещо дистанціюється від міністра оборони, щоб у разі провалу мати можливість не брати негатив на себе.
***
Попри всі ці суперечності, Буданов, Федоров і Арахамія фактично залишаються одними з небагатьох людей у владі, які здатні не просто плисти за течією, а спробувати конвертувати свої рейтинги, ресурси та вплив у відчутні зміни.
Вони добре розуміють одну річ: попри внутрішні конфлікти та взаємні підозри, вони все ще залишаються частиною однієї політичної команди.
Як розповідають співрозмовники УП, останніми тижнями Арахамія активно дістає владну верхівку ідеєю великої "стратегічної сесії".
Суть проста: зібрати п'ятьох – шістьох людей, які реально ухвалюють рішення в державі, і чесно відповісти собі на запитання, де вони бачать себе за рік чи два.
"Не для того, щоб написати презентацію. А щоб ми зрозуміли, чи залишилася в нас можливість бути командою. Може, хтось не бачить себе разом з іншими, це нормально. Але краще сказати це прямо зараз, а не вдавати, що нічого не відбувається", – розповідає один із тих, до кого глава фракції "СН" уже зі своєю ідеєю приходив.
"Але бажано зробити це не в квартирі Міндіча", – жартує потенційний учасник стратсесії.
Роман Романюк, УП