Чи настане кінець інформаційного пацифізму?

Середа, 26 березня 2008, 13:33

Останнє засідання РНБО, на якому розглядалися питання забезпечення інформаційної безпеки країни, можна вважати одним із найрезонансніших.

Адже вперше, за багато років існування України як незалежної держави, влада намагається впорядкувати власний інформаційний простір, визначити пріоритети своєї інформаційної політики, гарантувати інформаційний суверенітет нації.

Впадає у вічі, що коментуючи виступ президента Ющенка на засіданні РНБО, більшість медіа-експертів звинувачують його у намаганнях повернутися до тоталітарного минулого, коли влада контролювала все і вся.

Та у будь-якому випадку, влада, так чи інакше, відреагувала на одну з пекучих проблем – забезпечення інформаційної безпеки країни.

У цьому зв’язку виникають два питання: наскільки реальною є загроза втрати інформаційного суверенітету і що має робити влада, щоб цього не сталося?

Насамперед сьогодні інформаційна сфера набирає всіх ознак ключової ланки суспільно-політичного життя. Усі розуміють, що нехтування цією проблематикою може призвести до фактичної втрати незалежності та виключення України з числа розвинених країн.

У той же час усі свідомі, що Україна й досі балансує на межі можливого розвитку подій саме у напрямку втрат і поразок. Адже не секрет: держава фактично ніколи не мала повноцінного інформаційного суверенітету. І до цього часу вона перебуває під потужним інформаційним впливом сусідніх країн.

У цьому контексті можна визначити такі пріоритетні національні інтереси в інформаційній сфері:

- забезпечення конституційних прав громадян на одержання та використання інформації, свободу слова, зміцнення морально-культурних цінностей суспільства;

- утвердження єдиного національного інформаційного простору, який зміцнюватиме цілісність та непорушність країни;

- належний інформаційний супровід державної політики, а саме – доведення до української і міжнародної громадськості об’єктивної інформації про внутрішню і зовнішню політику України.

Серед інших задач – гарантування вільного і безперешкодного функціонування ЗМІ, розвиток чесної та відповідальної журналістики. Крім того, реформування комунальних і державних друкованих ЗМІ, заснування суспільного мовлення і перехід на сучасний цифровий формат.

Ще однією суттєво задачею є створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження.

Усі ці позиції знаходяться у площині інтересів національної інформаційної безпеки.

(На жаль, державна політика не враховує значення інформаційно-комунікаційного аспекту у процесі розбудови держави, консолідації суспільства, європейської та євроатлантичної інтеграції).

У той же час розвиток інформаційного простору характеризується низкою негативних тенденцій, які становлять реальну або потенційну загрозу національній безпеці.

Відбувається повзуча монополізація теле- і радіоінформаційного простору олігархічними структурами.

Тривогу викликає і ситуація у телерадіоефірі прикордонних територій. Нині Україна опинилася під потужним інформаційним впливом країн-сусідів.

На книжковому ринку й донині домінує іноземна друкована продукція.

У телевізійний ефір постійно проривається продукція сумнівного змісту і якості, що не відповідає духовності й моралі українців.

Не вдається розширити сферу застосування української мови.

Означені негативні тенденції вказують, що державна інформаційна політика не націлена на захист національного інформаційного простору.

Ці проблеми постали не вчора, проте роками не вирішуються, а, отже, стоять на заваді захисту інформаційних інтересів України. І винна у цьому насамперед держава.

А тепер щодо конкретних фактів, які відображають, наскільки ефективно провадиться державна інформаційна політика та формується інформаційна безпека.

Значне кількісне зростання мовних організацій зумовило серйозну проблему – забезпечення вітчизняних телерадіокомпаній радіочастотним ресурсом.

Треба констатувати: радіочастотний ресурс для аналогового мовлення практично вичерпаний. При цьому його розподіл між Україною і країнами-сусідами склався не на користь першої. Фактично українська радіочастотна територія стала значно меншою за географічну.

Україна – відкрита країна, але це не означає, що вона має поступатися власними інтересами.

Вихід з такої ситуації вбачається в прискореному впровадженні новітніх, зокрема, багатоканальних технологій, розвитку цифрового мовлення, освоєнні нових радіочастотних діапазонів, конверсії радіочастотного ресурсу.

Існує нагальна проблема переведення на цифровий формат вітчизняної системи телебачення і радіомовлення. Зробити це потрібно до 2011-го року, тобто ще до початку фінальної частини чемпіонату Європи 2012.

Нагадаємо, минулорічний чемпіонат світу з футболу, який відбувався у Німеччині, транслювався у цифровому стандарті високої чіткості. У 2012 році ця вимога стане мінімальною нормою.

Інше нагальне завдання – впровадження суспільного мовлення, про що не один рік ведеться мова.

Як відомо, глава держави нещодавно підписав відповідний указ, який поклав край дискусіям на тему його доцільності.

За наявності відповідної політичної волі та злагодженої роботи різних гілок влади, громадських інституцій, проект під назвою "суспільне телерадіомовлення" можна запровадити вже до кінця цього року.

Хронічною проблемою залишається вкрай незадовільне бюджетне фінансування трансляції теле- і радіопрограм, вироблених для державних потреб.

Замість необхідних 194,17 мільйонів гривень у державному бюджеті на цей рік передбачено лише 77,66 мільйонів. У зв’язку з цим значна частина передавальних засобів, які мали б транслювати програми Національної радіокомпанії, сьогодні відключені.

Телепрограми Національної телекомпанії транслюються в борг. Нерідкими є випадки відключень від мереж електропостачання технічних засобів передавальних центрів Концерну РРТ.

У результаті – чимало жителів країни позбавлені можливості реалізовувати своє конституційне право на одержання інформації. В першу чергу це стосується сільського населення, прикордонних та гірських регіонів, а також АР Крим, в інформаційному просторі яких активно працюють мовники сусідніх країн.

Якщо фінансування трансляції телерадіопрограм не буде забезпечене у повному обсязі, українська держава ризикує втратити будь-який вплив на інформаційні процеси в країні.

На порядку денному – реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ.Здоровий глузд та інтереси держави підтверджують необхідність зваженого підходу до роздержавлення, створення необхідної організаційної, правової та матеріально-технічної бази цієї реформи.

Адже існує загроза, що процес роздержавлення може призвести до знищення суспільно-орієнтованої місцевої періодики.

Поспішність і не виваженість дій деяких місцевих чиновників щодо виходу зі складу співзасновників та відчуження майна редакцій, дискредитують саму ідею реформування державних і комунальних ЗМІ.

Стан книговидавничої галузі теж викликає занепокоєння у зв’язку з відмовою від пільгового оподаткування видавців української книги.

Безумовно, слід продовжити дію режиму пільгового оподаткування вітчизняних суб’єктів видавничої справи, збільшити видатки на фінансування бюджетної програми "Українська книга", відновити книготорговельну мережу.

Напевно, варто навіть забезпечити переважне право на оренду приміщень, що перебувають у державній та комунальній власності, для суб’єктів видавничої справи і книготорговельних організацій за пільговими ставками.

Поза сумнівом, держава потребує відповідного медіа-ресурсу для забезпечення публічності влади, формування позитивного іміджу країни в очах світової спільноти.

Отже треба суттєво оновити інформаційно-комунікативний аспект інформаційної політики. Він передбачає системну протидію антиукраїнським медіа-операціям та політико-психологічним маніпуляціям в інформаційній сфері.

Запізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів може призвести до погіршення репутації держави, а це негативно позначиться на темпах та якості соціально-економічного розвитку України.

Потужними інформаційними ресурсами, що працюють на захист національних інтересів, є державна телерадіокомпанія "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР), Українське національне інформаційне агентство "Укрінформ", Всесвітня служба іномовлення Національної радіокомпанії України.

Для того, аби УТР могла стати повноцінним "висвітлювачем" українського буття за кордоном, її варто реформувати в окрему спеціалізовану структуру іномовлення, що включає канали телебачення, радіомовлення, Інтернет–мовлення.

Йдеться насамперед про впровадження дублювання та титрування передач іноземними мовами, створення на базі УТР та державних телерадіокомпаній прикордонних областей спеціальних редакцій мовлення іноземними мовами на прикордоння.

Натомість фінансування на рівні 10-11 мільйонів гривень на рік аж ніяк не відповідає тим важливим завданням, які покладаються на УТР. Зазвичай такі структури у передових країнах світу отримують набагато більше державне фінансування.

Так у США для радіо і телебачення виділено 620 мільйонів доларів, на публічну дипломатію і міжнародні інформаційні програми за кордоном – 340 мільйонів і плюс ще 410 мільйонів на культурний обмін.

Росія – власне Russia Todаy – фінансує на рівні 90 мільйонів доларів і плюс 50 мільйонів доларів від державних компаній на кшталт "Газпром". Це у 5-7 разів більше, ніж в Україні асигнувань на міжнародне телерадіомовлення у Польщі, Румунії, Угорщини, Білорусії.

Сучасним, конкурентоспроможним на інформаційному світовому ринку має стати Укрінформ. Для цього треба розширити закордонну кормережу за рахунок відкриття кореспондентських пунктів у Сирії, Франції, Великій Британії і доведення їх загальної кількості хоча б до 12.

Сьогодні Всесвітня служба радіомовлення України, яка має добрий досвід пропагандистської роботи, фактично зведена до третьорядного підрозділу, в якому відсутні можливості для практичного впливу на зарубіжну аудиторію.

Найголовніше завдання українського іномовлення – створення іміджу нової України. Мета – на рівних говорити зі світом власною мовою, а не в інтерпретації українських конкурентів.

Отже, першочерговим завданням влади має стати активізація зусиль щодо послаблення асиметрії в обміні інформаційними потоками між Україною й іншими країнами, удосконалення механізму об'єктивного та привабливого представлення її у світі.

Уже стало банальним твердження, що проти України ведуться різноманітні інформаційні війни. Настав час, коли необхідно позбутися інформаційного пацифізму та зробити перші реальні кроки, які б засвідчили, що Україна рішуче налаштована звільнитись від інформаційної окупації.                           

Автори Ігор Радзієвський,кандидат наук з державного управління, Богдан Червак, директор департаменту Держкомтелерадіо, спеціально для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді