100 днів уряду Тимошенко: економічний аспект

Середа, 26 березня 2008, 16:28

Першу частину читайте тут 100 днів уряду Тимошенко: прем’єр виходить в лідери

На перший погляд, Юлії Тимошенко є що пред’явити виборцям в якості своїх досягнень у соціально-економічній сфері. Так, на 10-14% зріс розмір прожиткового мінімуму, реальна заробітна плата у січні 2008 року порівняно з січнем 2007 року зросла на 14%, показник зростання реальних доходів підвищився до "традиційних" для помаранчевих урядів 23%.

І, зрозуміло, виконуються передвиборні зобов’язання щодо виплат ощадбанківських вкладів та підвищення допомоги при народженні дитини.

Триває реалізація програми "Контрабанда стоп", що вже призвело до рекордних платежів до бюджету. До загального здобутку влади (передусім Віктора Ющенка, урядів Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича) можна занести вступ до СОТ.

Усі ці факти і цифри українське суспільство ще неодноразово почує, коли урядовці будуть звітувати про свої стоденні досягнення. Водночас, перші сто днів нового уряду засвідчили, що в його роботі відчувається брак системності.

Складається враження, що суттєві прориви відбуваються лише на тих напрямках, якими особисто займається прем’єр.

Особливо яскраво це виявилося, коли Юлія Тимошенко персонально супроводжувала початок виплати знецінених заощаджень Ощадбанку. У сухому залишку вона отримала реальний електоральний приріст, який рівномірно розподіляється по всій території України.

Однак, фінансовий ресурс виплат майже вичерпаний: живих грошей у бюджеті на ці компенсації передбачено 6 мільярдів гривень. Тобто "Юліну тисячу", як її називають в народі, можуть отримати, відповідно, лише 6 мільйонів громадян (саме стільки було зареєстровано в Ощадбанку станом на 14 березня). Всього ж вкладників близько 22-24 мільйони.

Різницю між наявними та необхідними бюджетними коштами планується отримати за рахунок приватизації. Але всім зрозуміло, що поки на посаді голови ФДМ залишається Валентина Семенюк, ці плани, скоріше за все, із розряду віртуальної реальності.

Безсумнівною перемогою лідера БЮТ, принаймні інформаційною, є закінчення газової війни між Україною та Росією. На перших порах президенту вдалося переграти прем’єра і домовитися з Путіним про основні параметри газових угод. Але в подальшому Юлія Тимошенко змогла перехопити ініціативу, отримавши серйозні політичні та інформаційні дивіденди.

У результаті Україна отримала, по-перше, газ у 2008 році за ціною по 179,5 доларів за тисячу кубометрів, що в свій актив справедливо може записати Віктор Ющенко, по-друге, витіснення посередника "УкрГаз-Енерго" з українського газового ринку, про що сміло може звітувати Юлія Тимошенко.

У всій цій, часом опереточній, газовій війні просто необхідно звернути увагу на декілька моментів. Перший – відсутність координації між високопосадовцями, відкритий конфлікт між ними суттєво ускладнює захист національних інтересів на зовнішньому напрямку.

Другий – вітчизняні провідні політики – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та Віктор Янукович повинні розділити електоральні ризики і заявити про неминучість поступового (протягом 3-5 років) переходу до світових цін у розрахунках за російський газ (про це вже писали Юлія Мостова та Алла Єрьоменко у "Дзеркалі тижня").

Дешевий газ – це поступова втрата незалежності, це політична і економічна залежність від Росії.

Тривожним уже не дзвоником, а набатом звучить проблема інфляції: у січні вона складала 2,9%, у лютому – 2,7%.

Аналізуючи інфляційні процеси слід максимально знизити політичний градус дискусій, відділити, як говориться, мухи від котлет, політику від економіки, аргументи від голого популізму.

Без сумніву, є об’єктивні фактори, які стимулювали зростання цін. Йдеться насамперед про суттєвий інфляційний заділ у майже 17% річних, який залишив у спадок Юлії Тимошенко уряд Януковича. Ще одним серйозним фактором впливу, безумовно, є зростання цін на світових ринках, передусім, на нафту та продовольчі товари.

На розкручування інфляційної спіралі впливає збільшення у січні 2008 року номінальних доходів населення на 47,2%, порівняно із січнем 2007 року. Аналогічний показник зростання номінальних доходів у минулому році порівняно з січнем-лютим 2006 року складав лише 28,8%.

Потребує особливої уваги агропромисловий комплекс, де спостерігається зниження приросту обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Це, в свою чергу, призводить до зростання цін на продукти харчування.

Національний банк та уряд змогли скоординувати свої дії. За останні 3 місяці НБУ зменшив монетарну базу майже на 4%. Однак, за рахунок прискорення обороту грошей, суттєвих наслідків для придушення інфляції спостерігати не доводиться, а грошова маса з початку року навпаки збільшилися на 3,1%.

З іншого боку, залишки уряду на казначейських рахунках складають більше як 20 мільярдів гривень, зростають ставки по гривневих кредитах, відчувається дефіцит гривні. Всі ці негативні тенденції можуть призвести до кризи ліквідності та до кризи в банківській системі України.

Важливо якнайшвидше знайти компроміс між підвищенням соціальних виплат і політикою стримування інфляції. Адже уряд повинен компенсувати інфляційні втрати через перерахунок рівня прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати.

Інакше існує серйозний ризик попасти у "зачароване коло": коли інфляція з’їдає доходи громадян, їх потрібно належним чином компенсувати, а підвищення будь-яких соціальних виплат, в свою чергу, стимулює інфляційні процеси.

Уряд буде просто змушений проводити політику жорсткого обмеження державних видатків, зокрема скорочувати інвестиційні програми та кошти на утримання державного апарату. До речі, автор ризикне запропонувати ініціативу в стилі Тимошенко: у проекті змін до бюджету-2008 можна передбачити на 30% скорочення видатків на утримання секретаріатів президента, уряду та парламенту.

Не на часі підвищення тарифів державними монополіями, як це зробила "Укрзалізниця". У кризовий період не до розвитку, необхідно утримати ситуацію.

Ключовим моментом для демонстрації професіоналізму уряду Юлії Тимошенко будуть березень і квітень місяць цього року. Саме показники інфляції за ці місяці продемонструють, як власне уряд Тимошенко може впливати на інфляційні процеси.

З обіцяних реформ уряд також може прозвітувати про продовження пенсійної реформи та впровадження єдиної тарифної сітки, що зробить більш справедливим розміри заробітної плати.

Однак, поки що не чутно, щоб уряд предметно займався структурними змінами в економіці, бюджетною та податковою реформою, розширенням прав місцевого самоврядування, належного фінансового забезпечення його функцій.

Залишаються невиконаними передвиборні обіцянки про скасування призову вже з 1 січня 2008 року (що з огляду національної безпеки не так вже й погано).

Отже, український прорив, який не для людей, а для політиків, поки що здійснюється не так гладко, як планувалося.

На відміну від політики, де Юлія Тимошенко спрацювала на тверду п’ятірку, у соціально-економічній сфері вона, поки що може розраховувати лише на четвірку з ризиком.

Чи зможе вона підвищити свою успішність?

Ігор Жданов, політолог, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді