Оптимум чи одіум?

П'ятниця, 18 квітня 2008, 13:50

Наука розкриває сродность… Що може наука, коли немає сродності?
(Г. Сковорода)

Слово "одіум" не має нічого спільного з "подіумом", але є однокореневим з прикметником "одіозний", себто – небажаний, неприйнятний.

Мікеланджело створював свої скульптури методом відсікання всього зайвого. Відділенням, так би мовити, одіуму від оптимуму.

Для визначення оптимальної соціально-економічної системи для українців скористаємося досягненнями сучасної психології.

Психологія визначає чотири дихотомічні пари основних рис людини, відповідно – шістнадцять способів їхнього поєднання. Кожному поєднанню певних рис індивіда відповідає оптимальний тип ментальності або психологічний тип.

Риси людини, що лежать в основі її психологічного типу, є вродженими, тобто, об’єктивними і незмінними на протязі її життя. В той час, як її ментальність дуже великою мірою визначається її досвідом.

Розбіжності між реальним та оптимальним психологічним типом людини є результатом (дез)інформаційного впливу, називаються психологічними комплексами та породжують масу проблем для свого власника, до самогубства включно.

Відповідно, повернення людини до повноцінного життя полягає у визначенні її вроджених рис, оптимального для цих рис психологічного типу та усуненні усіх розбіжностей (комплексів) з її свідомості.

Психологічний тип є властивим для кожного мислячого створіння, в тому числі – для народу. Більше того – кожен народ має і свої об’єктивні для себе національні риси. Зміна цих рис означає зміну в усіх сферах життя народу і не може відбутися інакше, як через геноцид і цілковите заміщення антропологічного типу.

Тому ми приймемо за даність, що кожен народ, як і людина, має свої унікальні і незмінні риси, для яких існує свій оптимум соціально-економічних стосунків. Тоді завданням політеконома, що хоче вивести свій народ "з рабства", буде визначення цього оптимуму, а влади – усунення з соціально-економічної системи зайвих "комплексів".

Щоб визначити, чим є для нас та чи інша політика – оптимумом чи одіумом – необхідно розглянути себе самих як точку відліку, даність і фактор історії.

Психологічний тип українського народу характеризується експертами як етико-інтуїтивний інтроверт раціональний (INFJ).

Етики сприймають світ через емоції (бажання) свої та оточуючих. За наявності бажання вони вміють чудово дійти злагоди з (людським) оточенням, добре відчувають його внутрішній емоційний стан, сміливо маніпулюють як своїми, так і чужими почуттями. Розпочавши справу – заглиблюються у "дрібниці та дурниці", у другорядні питання та проблеми. Їм важко дається поділ на головне та другорядне.

Очевидно, що етичному світосприйняттю відповідає орієнтація на етичні норми організації суспільства. У політекономії етичним принципам відповідає соціалізм.

Етиці протистоїть логіка, котрій відповідає ринкове мислення. Відповідно, ринкова організація суспільства є оптимальною для народів, у котрих логічна прагматичність є національною рисою.

З історії відомо, що соціалізм з’явився як антитеза капіталізму і був породжений саме необхідністю врахування етичних (моральних) моментів життя суспільства, які капіталізм був нездатним ефективно вирішувати.

Етичні моменти при капіталізмі вирішуються державним (суспільним) перерозподілом національного доходу, створеного і розподіленого за принципами ринку. При бюджетному фінансуванні держава керується не ринковими мотивами одержання прибутку, а завданнями, якраз протилежними – нейтралізації ринкових факторів при розподілі національного доходу.

Таким чином, соціалізм і капіталізм відрізняються одне від одного перерозподіленою частиною національного доходу. Якщо вона більша від половини – то це соціалістична країна, якщо менша – ринкова.

Перерозподіл левової частини національного доходу через суспільні механізми не може не ув’язуватися з превалюванням інтересів суспільства над інтересами громадянина. Тому схильність громадян до соціальної допомоги з боку держави природно поєднується з готовністю поступитися на її користь частиною своїх прав.

Логічно припустити, що етичний національний тип вимагає домінування суспільства над індивідом і соціальних механізмів розподілу національного багатства – над ринковими.

Основою ринкової економіки є пріоритет прав індивіда стосовно прав суспільства. Інтерес індивіда до приватної економічної діяльності може виникати лише тоді, коли гарантується користування її результатами. Гарантією служить приватна власність.

Ідеалом ринкового суспільства є свобода індивіда. Особливо – у сфері економічної діяльності. Але ідеал цей виникає не на основі високої моралі чи свідомості. Логічно припустити, що в його основі, як і в основі будь-яких ідеологій, лежать практичні інтереси.

Припустимо, що у якомусь селі є два парубки, котрі щось між собою не поділили. І мають намір цей спір вирішити на фізичній основі. Але один з них є фізично слабшим, і про це усі знають. А другий – відомий у селі забіяка і силач. Хто з них буде наполягати на "боях без правил", а хто – на коректних стосунках?

Руссо сказав свого часу, що свобода одного члена суспільства закінчується там, де починається свобода іншого. Очевидно, що необмежена свобода індивіда цінна насамперед можливістю для здійснення безкарної агресії більш потужнім суб’єктом.

Якщо соціалізм визначає кожному члену суспільства його мінімальний дохід, "життєвий простір" і ставить обмеження на шляху будь-яких порушень цього простору, то вільне ринкове суспільство ці обмеження ліквідовує. Тому капіталізм починається з позбавлення широкого загалу засобів до самостійного життя.

Користь від національного доходу, його споживча корисність, задоволення, котре він приносить суспільству є тим вищі, чим меншим є рівень майнової диференціації у суспільстві.

Саме тому громадяни держав ринкової демократії потребують більшого доходу, щоб відчувати себе задоволеними на рівні жителів соціалістичних країн. Крім усього іншого, майнова диференціація знижує тривалість життя.

І, у всякому випадку, не можна говорити про демократію як політичну рівноправність у суспільстві, де зграйці всевладних олігархів протистоїть животіюча решта населення, а рівень політичного впливу вимірюється наповненістю гаманців.

Зрозуміло, що різниця в доходах є одіумом для будь-якого суспільства. І тому оптимальним слід вважати тільки той лад, котрий знижує цей показник до мінімуму.

Якщо для успіху у ринковому середовищі потрібна агресивність, то логічно припустити, що більш комфортно у такому середовищі будуть почувати себе народи, у яких дана риса є національною характеристикою. Рівень майнової диференціації при цьому у них буде менший, а середній клас – чисельніший та заможніший.

Агресивність у матеріальній сфері є функцією сенсорики, а сенсорика є рисою, протилежною до інтуїції.

У інтуїта фізичні відчуття невизначені, він погано оцінює своє фізичне тіло. Можна говорити про недостатнє сприйняття як своєї матеріальності, так і матеріальності оточуючого світу.

Інтуїт майже завжди поступається дорогою, погано працює руками, його важко назвати практичним. Але він чудово відчуває та передбачає майбутнє та все те, що не є очевидним – перспективи, можливості, розвиток ("внутрішнє око"). Інтуїти керуються правилом, що "все у світі взаємозв’язане".

Українці є інтуїтами від створення свого народу. З усіх народів на Землі ми – чи не найменш агресивні від природи.

Логічно припустити, що наше прагнення добитися успіху у ринковому середовищі буде мати приблизно такі самі наслідки, як спроба пса з української народної казки вполювати собі лося. Це диктує необхідність, принаймні, суттєвих обмежень ринкової свободи у нашому соціально-економічному устрою.

Примітивні соціальні структури капіталізму, що покладають усю свободу дій та відповідальність за них на індивіда, вимагають від останнього здатності динамічно реагувати на усі зміни в навколишньому середовищі.

Приймати рішення, поверхові але швидкі, змінювати вид діяльності, кидати одне, братися за друге – все це в умовах цейтноту та безжальності долі. Найбільш відповідним таким умовам є тип екстраверта.

Інтроверт орієнтується не на об’єкти оточуючого середовища, а на свої сприйняття цих об’єктів. Тому він краще почуває себе на самоті або в колі добрих знайомих, ніж у новому товаристві. Прагне до стабільності, розміреності, врівноваженості, спокою. Усякі динамічні зміни в обстановці сприймає негативно.

"Не треба підлаштовуватися під мінливий світ, хай краще він підлаштується під нас" (А. Макаревич).

Українці є типовими інтровертами, для яких динамічне ринкове середовище є, у кращому випадку, джерелом постійних стресів.

Народи, які почувають себе не зовсім комфортно у динамічних системах, стабілізують ці системи різноманітними соціальними структурами, що амортизують ринкову стихію до рівня її суспільної прийнятності.

Одним з таких стабілізаторів є державні підприємства, що працюють у розміреному ритмі, не є змушеними до боротьби за виживання, а тому можуть пропонувати своїм працівникам стабільну роботу з соціальними пільгами, гарантованою зарплатою і т. п.

Зрозуміло, що такі підприємства не є надто прибутковими, для цього вони і не створювалися, тому рівень національного доходу у суспільстві є обернено пропорційним до частки подібних підприємств у його народному господарстві.

Для оптимальної гармонізації інтересів ця частка повинна регулюватися національними уподобаннями і співпадати з чисельністю громадян, котрі віддають перевагу спокійній роботі з порівняно невисокою зарплатою перед напруженим життям приватного власника.

За останнім параметром ми є раціоналами, а для раціонала характерний послідовний, планомірний, розмірений ритм життя. В кожній ситуації, в т.ч. – в несподіваній, він діє за заздалегідь розробленими схемами та планами. Тому завжди готовий до них, але спосіб дій в нього не є оптимальним, оскільки відповідає не ситуації, а його власним планам та уявленням.

Раціонал завжди знає, що робитиме далі; працює, не змінюючи плану, нову роботу починає тільки завершивши попередню. Дотримується принципів, правил, норм, звичаїв, традицій. Відповідно – не схильний до спонтанної зміни обстановки, невідоме для нього є неприємним. Принцип життя раціонала: "Ввійти (створити) в (позитивну) ситуацію".

Наш потяг до стабільності та орієнтація на створення позитивної ситуації у майбутньому весь час приводять нас до перманентної "побудови" суспільства загального благоденства, замість того, щоб у ньому жити. Впроваджувати то комунізм, то капіталізм, то ще якийсь "ізм" з чужого плеча, замість того, щоб підігнати своє суспільство під свої власні мірки.

Виключно поверховий аналіз соціально-економічної моделі на основі наших об’єктивних рис дає нам уявлення, за якими параметрами ми можемо вдосконалювати нашу реально існуючу соціальну систему. Завдання урядів – відлагоджувати ці параметри до рівня оптимального функціонування.

Зрозуміло, що для такого точного "тюнингу" треба володіти незрівняно більшим об’ємом інформації, ніж той, котрий ми використали.

Наше наближення дає нам український оптимум у вигляді соціал-демократичного ладу з великою державною промисловістю та невеликими приватними підприємствами на основі трудової власності. Потужними і стабільними соціальними структурами та обмеженим ринковим середовищем. Суворо контрольованою суспільством власністю на землю.

Якою конкретно повинна бути частка державних підприємств у національній економіці 40, скажімо, чи 75 відсотків, як повинен виглядати типовий статут українського приватного підприємства, як юридично повинна оформлятися власність на землю – ці всі питання можуть вирішувати лише спеціалізовані наукові установи з потужнім творчим потенціалом.

Але основою для вирішення цих питань повинно бути не теоретизування і інформаційне зомбування мас владою, а саме точка зору цих мас.

Оптимуму, що дасть нам щастя і процвітання, ми досягнемо тільки тоді, коли своєю організованою волею змусимо владу олігархів перестати вважати себе істиною в останній інстанції, а нас – тупою і нездатною до самоорганізації "біомасою", коли будемо орієнтуватися на наші власні потреби та інтереси, а не на пронафталінені ідеї. Лише це може бути надійним фундаментом нашої демократії.

Олександр Бобик, політеконом, Чикаго, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді