Путін – це дуже смішно. Якщо цей сміх уміло організувати
Якщо ти не можеш націлити на столиці недружньої держави ракети з ядерними боєголовками – не переймайся. Існує не менш потужна зброя, ніж танки, літаки та авіаносці. Це – сміх. Регіт. Глум.
Усі диктатори потворні і смішні до нестями, треба лише вміти це показати. Бо ж вони позбавлені дзеркала громадської думки, в яке хоч-не-хоч, а змушені дивитися політики країн з демократичною владою.
Нацизм був наполовину знищений, коли з'явився чаплінський "Великий диктатор" - до речі, не випадково Сталін заборонив його демонструвати в СРСР – надто цікаві алюзії виникали б у радянських людей...
Ясна річ, сміх не діє на палких прихильників тоталітарних та авторитарних ідей чи на людей, геть не здатних до критичної роботи свідомості. Але в будь-якому суспільстві наявні ті, чий здоровий сміх здатен викликати політичну бурю.
До речі, я зберігаю грубезний стос фольклору часів Помаранчевої революції – це був справді народний сміх, перед яким виявилися безсилими всі хитрі політичні технології та спецнази. Ні за які гроші, що їх усе одно розікрали керівники відповідних штабів, таке не можна було вигадати.
І скільки б не працювали політтехнологи з черговими претендентами на роль "батьків нації", все одно ці персонажі будуть виглядати дуже кумедно. Адже сама роль диктує слова і стиль поведінки.
До чого це я? До того, що зараз, наприкінці свого другого президентського терміну, перед тим, як податися (на якийсь час?) у прем'єри, страшний і могутній ВВП, лідер сусідньої великої газової держави, на саміті НАТО у Бухаресті пустив такого "півня", таку мимохіть клоунаду зіграв, що для обізнаної публіки мусив би раз і назавжди припинити існування як серйозний політик. Ясна річ, хотів він, як краще, а вийшло – як завжди.
Отож згадаймо: що там прозвучало у тексті офіційного виступу Володимира Путіна на саміті НАТО?
Перша теза: "На Україні з сорока п'яти мільйонів чоловік за офіційним переписом сімнадцять мільйонів росіян. Є регіони, де цілком тільки російське населення проживає, скажімо, в Криму. Дев'яносто відсотків – це росіяни".
Переплутати 17%, як воно насправді за останнім переписом, з сімнадцятьма мільйонами – це річ, неприпустима навіть для третьокласника. Чи це такі тупоголові помічники у Путіна?
А ще говорять, наче в КҐБ учили чогось путнього... Так само щодо Криму: там етнічних росіян 58%, а зовсім не 90%. І навіть у Севастополі, де живуть далеко не тільки українські громадяни, етнічних росіян близько 75%.
"Україна в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, вона була створена за радянських часів; вона одержала території від Польщі – після Другої світової війни, від Чехословаччини, від Румунії..."
"Від Польщі" Україна "одержала" території не після Другої світової війни, а на її початку. Але це були не польські, а українські території. Згадаймо "лінію Керзона" 1920 року, що визначала східні кордони Польщі.
Сучасний україно-польський кордон іде по цій лінії – з відступом на польську користь в районі Надсяння і Перемишля.
Щодо Північної Буковини, то В'ячеслав Молотов у розмові з німецьким послом улітку 1940 року аргументував приєднання цієї території до СРСР й УРСР рішенням народного віча 1918 року про возз'єднання з Україною, правда, на тому вічі йшлося не про радянську Україну, а про УНР, але більшовики цілком серйозно ставилися до "кордонів Винниченка" і використовували їх, крім випадку із Холмщиною і Берестейщиною, але там втрутилися військово-стратегічні міркування.
І приєднання Закарпаття до УРСР в 1945 році проводилося з посиланням на рішення Хустського собору 1919 року... Власне, якби не радянська агресія 1918-1919 років, може, і не треба було б потім заново збирати Україну?
"Значить, від Росії величезні території одержала на сході і на півдні країни".
Від якої Росії? Від Російської імперії, яка розпалася 1917 року? То чи говорить сьогодні британський прем'єр, що Індія, мовляв, одержала Пенджаб від Британії, а президент США – що Філіппіни одержали острів Лусон від американців?
Єдиний шмат неукраїнської етнічної території "прирізали" більшовики до Луганщини від земель Війська Донського, але – і президент Росії не має права цього не знати! – не вважали тоді донці себе росіянами! Це потім їх "перевиховали" за допомогою ЧК-ОҐПУ-НКВД і пропаганди...
"Хто нам може сказати, що у нас там немає ніяких інтересів? Південь, південь України повністю – там тільки самі росіяни".
Це навіть і коментувати не варто. Куди там "бушизмам"! Цікаво тільки, як з таким рівнем підготовки ВВП дослужився до підполковника КҐБ?
"Україна просто отримала Крим рішенням Політбюро ЦК КПРС. Навіть не було проведено державних процедур по передачі цієї території..."
І знову президент Путін пустив політичного "півня". Оминемо те, що не було тоді політбюро – була президія ЦК КПРС. А передача півострова, якщо коротко, проходила так.
19 лютого 1954 року відбулося урочисте засідання президії Верховної Ради СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України, першого заступника голови виконкому Кримської облради, а також голів виконкомів Сімферопольської і Севастопольської міськрад.
Першим виступив голова Президії Верховної Ради РРФСР Тарасов. Він вказав на те, що Крим є немовби природним продовженням південних степів України і зробив висновок: "З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки доцільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави".
Услід за ним виступив голова президії Верховної Ради УРСР Коротченко, члени президії Верховної Ради СРСР, а наостанок – номінальний "президент" СРСР Климент Ворошилов. Був ухвалений відповідний указ, який 26 квітня 1954 року надійшов на затвердження сесії Верховної Ради СРСР.
Остання ухвалила закон із двох пунктів: затвердити указ від 19 лютого; внести відповідні зміни в статті Конституції СРСР. Іншими словами, передача області зі складу Росії до складу України відбулася з додержанням усіх передбачених радянською Конституцією процедур.
Отож: або президент Путін нахабно брехав в обличчя лідерам держав НАТО, вважаючи їх йолопами, нездатними перевірити одержану "інформацію", а весь євроатлантичний світ – сотнями мільйонів телепнів, нездатних мислити; або президент Путін сам насправді є невігласом і політичним клоуном. Або перше й друге разом узяте і змішане докупи.
Не думаю, що західні політичні лідери, роз'їхавшись з Бухареста, не дали команду своїм допоміжним службам перевірити фактаж, що стосувався України. Бо ж справа справді серйозна, йдеться про перспективи держави, що розташована в географічному центрі Європи і є важливим транзитером.
Але всі ці правильні речі були зроблені після саміту й залишилися надбанням вузьких кіл політиків й експертів. А тим часом у демократичному суспільстві головні питання вирішуються у публічній сфері, із залученням масового громадянина. Українські ж очільники і їхні служби абсолютно нездатні грати за правилами демократичного світу, що ж засвідчив Бухарестський саміт.
Про що мова? А про те, що Володимир Путін далеко не вперше публічно говорить і про 17 мільйонів росіян, і про передані Україні російські території. Скажімо, минулого грудня в інтерв'ю журналу Time Путін говорив про те, що в Україні з 45 мільйонів населення 17 мільйонів етнічних росіян, а на додачу 80% населення вважають російську мову своєю рідною.
Були й інші подібні заяви, зафіксовані у ЗМІ. Отож аналітичні служби президента України просто-таки мусили ретельно відстежити всі подібні заяви, зібрати докупи "букет" клоунсько-брехливих тверджень російських посадовців щодо України – і зробити коротку інформаційну довідку буквально на двох сторінках, за допомогою якої будь-хто більш-менш освічений і язикатий міг би вщент рознести "інформацію" від Путіна і виставити останнього щонайменше жалюгідним невігласом.
А далі залишалося б по-дружньому передати перед Бухарестським самітом цю інформацію лідерам держав Балтії і президенту Польщі. Я думаю, що свій шанс публічно принизити підполковника КҐБ вони б не випустили. Тим більше, що йшлося б про елементарне відтворення прав об'єктивних істин.
Але українські президентські служби (власне, як й урядові) у нас займаються казна-чим, окрім того, чим їм слід займатися.
Ні, звичайно, після того, як ВВП в'їхав би писком у тейбл, ніхто із лідерів країн-членів НАТО не перестав би посміхатися йому і тиснути руку. Бо ж російські газ і нафта – це речі, без яких Європа неспроможна нормально жити. Принаймні, поки що.
Проте, по-перше, широка публіка країн Заходу із задоволенням додала б до "бушизмів" ще й "путінізми", а це створювало б інший клімат у стосунках цих країн з нинішнім російським режимом.
А по-друге, самі західні лідери у своєму колі з задоволенням принагідно згадували б, що з Путіна сміялися навіть кури на смітнику, отож теперішній президент і майбутній глава уряду Російської Федерації сприймався б ними радше як новітній варіант Брежнєва і Черненка, а не як московський варіант Джеймса Бонда.
По-третє, про таке фіаско не могла б не згадати бодай невелика частина російської преси, а, головне - Інтернету.
Ясна річ, з одного разу виставити на загальний глум свого, м'яко кажучи, недоброзичливця Україні б не вдалося. Але вирішальний крок, думаю, було б зроблено.
А далі супротивник почав би нервувати, допустився б нових фактологічних "проколів", типових для Кремля за всіх часів, - і залишалося б тільки заздалегідь прогнозувати, якими саме будуть ці проколи й готувати на висловлені російськими лідерами дурниці належну й дотепну відповідь.
Утім, ці речі, схоже, українській владі і її консультативним службам не під силу, скільки не виділяй додаткових сотень мільйонів на утримання цих служб і самих можновладців. А це вже не смішно.
Бо ж виходить, що нездари з вітчизняних політичних й експертних структур фактично грають на боці підполковника КҐБ, чи, принаймні, намагаються дотримати щодо нього нейтралітет. Майже так само, як багатотисячні війська УНР на початку 1918 року під час маршу Муравйова на Київ...
 |
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
