"Ланцюги" для коаліції на тлі конституційної реформи
У тексті коаліційної угоди знаходимо таку мету: забезпечити гідні умови "життя і рівні можливості для всебічного розвитку кожного громадянина, зміцнення громадянського суспільства та утвердження ефективної й відповідальної влади на всіх рівнях, побудову конкурентоспроможної національної економіки та перетворення України на рівноправного члена спільноти розвинених європейських держав...".
При цьому такі кроки передбачалося зробити "спільно з президентом". Проте результат, поки що отримуваний країною на "виході", не відповідає задекларованому.
У цьому процесі у сторін була різна тактична мета. У БЮТ – прем'єрство, яке начебто мало б гарантувати бодай тактичну перемогу на нинішньому політетапі у процесі розподілу важелів політичного впливу в змаганні за ресурси.
Своєю чергою, президент Ющенко заявляв, що вперше за три роки його президентства з’явиться парламентська більшість, на яку він зможе обіпертися у реалізації своєї програми.
Юлія Тимошенко запевняла, що демократична коаліція буде стабільною. У підсумку нереалізованими залишилися низка прагнень, причому з усіх сторін. Загальна політична мета – президентські вибори 2010 року.
Проте сторони розуміють її по-своєму, причому як на рівні персоналій, так зокрема й стосовно того, що ж має залишитися від цієї посади після конституційної реформи.
Зрозуміло, що підґрунтя для нинішнього конфлікту всередині демократичної коаліції, обумовленого протиріччями між президентом та прем'єром, було закладено не тільки на рівні особистих симпатій та антипатій, але й через політичну реформу зразка 2004 року, яка розбалансувала владу.
Внаслідок цього країна отримала модель влади, яка є перманентним конфліктом всередині її гілок, кожна з яких по своєму тлумачать обсяг повноважень. Існують фактично паралельні гілки виконавчої влади у впливі на внутрішню і регіональну політику.
У свою чергу досвід багатьох європейських країн демонструє, що всі нюанси у взаєминах між гілками влади неможливо закласти й визначити в Конституції, для цього існує політична культура взаємин, зокрема між президентом та прем'єром.
Нинішня ситуація конфлікту так чи інакше має розв'язатися через реформування Конституції, яке може змінити конфігурації розподілу владних повноважень або президента, або парламенту і уряду. Відповідно до цього й відбуватиметься перегрупування у позиціонуванні політичних сил.
Проте, й тут немає єдності, адже всередині коаліції існує різниця у поглядах на майбутні повноважні рекогносцировки. Зокрема, Тимошенко в Страсбурзі висловилася на користь парламентської республіки, а ще раніше взагалі заявляла, що для ефективності моделі влади потрібно ліквідувати або посаду президента, або прем'єра.
Натомість нинішній варіант конституційних змін, підготовлений Конституційною комісією при президенті, всіляко підсилює саме вплив гаранта на політичні процеси, наприклад, у частині надання повноважень розпускати парламент, впливати на діяльність уряду.
В ідеалі конституційний процес всіма сторонами мав би розумітися не просто як перерозподіл владного пирога впливу, але створення системи стримувань та противаг між гілками влади, її ефективної моделі, яка б унеможливлювала формування ситуації багатовладдя і сприяла б суспільному консенсусу.
Ефективність змін також мали б полягати в унеможливленні створення моделі влади, яка б закладала авторитарні тенденції та закріплювала їх. Проте, вже судячи з оприлюднення заяв стосовно майбутньої моделі політичної системи України, вбачається подальша конфронтація і крайнощі.
Яким чином примирити різні варіанти бачення ситуації? Навіть широкий круглий стіл для політиків вже не спрацьовує, адже точиться протиборство стосовно того, а хто ж буде головувати.
Один з виходів – Конституційна асамблея, яка формується на підставі закону, проте опоненти зазначають, що такий шлях конституційних змін не прописаний в Основному законі. Хоча в ньому також не прописані й спеціальні комісії, як шлях розробки змін до Конституції. Та й самі політики при владі навряд чи бажають віддавати ініціативу.
Газова криза, зростання інфляції фактично відбуваються на тлі опозиційності уряду до президента, хоча коаліція, яка фундувала цей союз начебто є спільною. Такі прояви політичного конфлікту вже були під час урядування антикризової коаліції у взаєминах президента і прем'єра.
Але зміна уряду та його помаранчевий колір не став ліками для державної машини. Залишилися та сама ситуація протиборства: якщо не контрасигнація, то питання боротьби з інфляцією й "бездарні" міністри економічного блоку.
Якщо не корупція у стінах парламенту, то намагання створення конституційної комісії в стінах ВР на противагу президентській. На посадах змінилися персоналії, але не сама схема політичних взаємин.
Потенційними передвиборчими розминками й ілюстраціями пошуку впливу на ситуацію в державі є й київські вибори, й можливість виборів у Харкові. Причому кожний такий сюжет стає черговим витком протистояння й поглиблює конфлікт між елітами і всередині них.
Можна пригадати, що створення коаліції фактично відбувалося на тлі жорсткого з'ясування правил подальшої гри між помаранчевими командами та всередині них. НУНС продовжує бути поділеною на пробютівське крило й пропрезидентське.
Тоді, як і сьогодні, є красномовні сюжети впливу ПР, які намагаються за будь-яку ціну не залишатися поза владним кораблем. І сьогодні й тоді йшлося про широку коаліцію, і сьогодні й тоді ПР намагається грати на різні фронти помаранчевого табору.
9 політичних сил, що фундують блок НУ, по-різному вбачають коаліційне майбутнє й умови створення коаліції, зокрема й стосовно пальми першості у декларуванні програми коаліції й у питаннях розподілу посад.
І сьогоднішні тертя і протиріччя, які поставили коаліцію на межу розвалу, фактично були унаочнені ще під час її формування. Як сьогодні, так і кілька місяців тому, бютівці говорили про негативну роль секретаріату президента, яка полягала в уповільненні процесу для коаліції демократичної на користь коаліції широкої демократичної.
Можна пригадати, як 7 депутатів, близьких до Балоги, кілька днів тримали інтригу стосовно власних підписів під текстом угоди, а згодом було створено інший політичний проект, який можна з натяжкою трактувати як альтернативу НУ.
Ледь встигли висохти чорнила під коаліційною угодою, представники БЮТ заявляли, що глава секретаріату разом із секретарем РНБО Плющем створили неформальну коаліцію із регіоналами ледь не за спиною Ющенка.
У свою чергу Балога критикував щойно парафований документ "за втручання у повноваження президента України", зокрема щодо ряду положень в енергетичній, військовій і оборонній галузях.
Отже криза народилася не вчора, але фактично була унаочнена у всьому бекграунді постпомаранчевих взаємин. Сьогодні коаліція практично опинилася на межі самознищення.
16 квітня з'явилася заява фракції БЮТ у Верховній Раді, у якій президент фактично звинувачується в антиукраїнській політиці.
Якщо раніше під критику з боку Тимошенко за схемою 2005 року підпадали "любі друзі", нині критика лунає на адресу самого Ющенка, адже "протистояння сьогодні між президентом, його секретаріатом, з одного боку, та урядом демократичної коаліції з іншого, зайшло настільки далеко, що мовчати більше не можна".
Отже згідно із заявою БЮТ, "президент України, заради збереження примарних шансів на перемогу на наступних виборах глави держави, взявся до тотальної руйнації всіх починань та ініціатив демократичного уряду".
Ним "заблоковано всі антикорупційні програми демократичного уряду (зокрема, в галузі торгівлі землею); фактично глава держави перетворився на гаранта збереження корупційних схем. Зусиллями секретаріату заблоковано також і виконання конкретних пунктів коаліційної угоди (зокрема – щодо професійної армії, боротьби з корупцію та пільгами і т.д.)".
У відповідь НУНС виступив із заявою, що "тональність, яку дозволяє собі БЮТ у своїх оцінках діяльності президента України, неприпустима для цивілізованих політиків узагалі, не кажучи вже про політичну силу, яка є коаліційним партнером пропрезидентської партії".
Хоча бютівці твердили у заяві, що "сказане нами на адресу президента жодною мірою не стосується наших колег та соратників по демократичній коаліції з блоку "Наша Україна-Народна Самооборона". Ми зробимо все від нас залежне, щоб зберегти демократичну коаліцію й нікому не дамо зруйнувати шансу для цивілізованого демократичного розвитку України".
Сам президент днями зазначив, що впевнений у тому, що демократична коаліція у Верховній Раді не розпадеться: "Коаліція не розпадеться, я сказав членам коаліції, що я вас ланцюгами зв'яжу, і ніхто звідти не піде".
Офіційний розпад коаліції, який спричинить зміну уряду, може бути вигідний окремим політичним персоналіям з оточення глави держави, але є стратегічно невигідним для президента. Принаймні зараз.
Розпуск коаліції жодною мірою не сприятиме розв'язанню рівняння політичної реформи, та й непередбачуване майбутнє тоді гарантовано нинішній ВР, адже ситуація зі здачею парламентських мандатів фактично запустила у фіналі маховик позачергових виборів до парламенту.
За умови нових виборів, подальша електоральна доля НУ є більш ніж примарною, так саме як і доля нових політичних проектів, наприклад "Єдиного центру". Окрім того Тимошенко піде в реальну опозицію до президента та зможе реально збільшити свої електоральні ресурси.
Для неї відставка також є невигідною, адже не з'ясована доля та конфігурації політичної реформи, і вона тимчасово позбавить її та бізнес-еліти, яка підтримує Тимошенко, політичних важелів впливу, як під час дострокових парламентських виборів, й на президентських, якщо вони будуть всенародними.
Розпад коаліції окрім сюжетів дострокових виборів також запустить черговий маховик процесів поглиблення паралічу парламенту, адже в тій же коаліційний угоді вказувалося, що ВР має змінити і спікера, якщо у відставку йде прем'єр.
Отже влада буде зайнята черговим розв'язанням традиційних кадрових рівнянь тільки в більших обсягах.
У "ланцюгах коаліції" присутній і зовнішньополітичний контекст, який обопільно впливає і на Ющенка, і на Тимошенко. Зокрема під час Бухарестського саміту, під час інших зовнішньополітичних контактів з НАТО, ЄС, США, наголошувалося на важливості забезпечення стабільності в Україні, збереженні коаліції.
Причому не тільки й не стільки через симпатію до її учасників, скільки для сприяння стабільній політичній ситуації. Отже розрив здатен дискредитувати не тільки Ющенка, але й саму Тимошенко в очах ЄС та США.
Відставка уряду та розпад коаліції сьогодні також почасти невигідний й ПР. Адже перебуваючи в "недовгій" ніші опозиційності, вони можуть нарощувати свої м'язи й збільшувати рейтинги за допомогою критики уряду і президента, у доведенні тез про неспроможність нинішньої влади. Й чим гірше буде в соціалці, тим більше аргументів для порівнянь...
Нині розпад коаліції та відставка уряду може бути вигідною для зовнішніх сил, принаймні тих, які зацікавлені у будь-якій політичній дестабілізації в країні. Адже тоді можна вчергове говорити і переконувати сильних світу цього, що ця держава такою не є, це територія, яка виникла волею випадковості.
Це зайвий привід антипода й аргументу для "кольорових революцій" на пострадянському просторі, адже є демонстрацією неспроможності еліт та героїв подій до державотворення.
Врешті-решт невигідні чергові кульмінації протистояння й для самих українців, адже згадуючи слова відомого рекламного ролика, тоді політики займаються демагогією, за яку потім громадяни розплачуються інфляцією.
Анастасія Смагіна, аналітик УНЦПД, для УП
