Підґрунтя німецького "ні" українському ПДЧ в Бухаресті

Понеділок, 7 квітня 2008, 15:44

В ході проведення Бухарестського саміту НАТО країни-члени все-таки дійшли згоди і прийняли узгоджене рішення стосовно приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

Ухвалене рішення не задовольнило прохання, висловлене в "Листі трьох", отримати ПДЧ саме в Бухаресті, але відповідь була позитивною. Згідно з Декларацією Бухарестського саміту Альянс "погодився сьогодні, що ці країни (Україна і Грузія – Авт.) стануть членами НАТО", а "ПДЧ є наступним кроком для України і Грузії в їх прямому шляху до членства".

Альянс надав чіткий сигнал підтримки заявки України і Грузії на ПДЧ, приєднання до якого має бути розглянуте в грудні цього року на рівні міністрів закордонних справ Альянсу.

Німеччина, яка є одною з провідних країн Європи та одним із лідерів Альянсу, вирішила не квапитись із наданням Україні ПДЧ. Причини цього криються в підході Німеччини до ролі Альянсу та його подальшого концептуального розвитку.

По-перше, Німеччина, як один з локомотивів ЄС, прагне розвивати Європейську політику безпеки і оборони (ЄПБО) та зберегти весь спектр її місій в цивільній та військовій площинах. Швидкий вступ України до НАТО може привести до незбалансованого посилення Альянсу і до поглиблення протиріч між ним і ЄПБО.

ЄПБО, на погляд Німеччини, має стати автономною європейською опорою НАТО з власною системою воєнного управління, а не "молодшим партнером" в проведенні операцій, або цивільним придатком Альянсу.

Берлін відстоює позицію одночасного посилення двох стовпів європейської безпеки, НАТО і ЄС, які б взаємодоповнювали один одного і ефективно взаємодіяли. Для цього, як вважають в Центрі досліджень франко-німецьких відносин, Німеччині слід усунути протиріччя між Францією і Туреччиною і не допустити виникнення нових протиріч в Європі.

У виступі на Мюнхенській конференції з питань безпеки 8 лютого 2008 року міністр оборони ФРН Франц-Жозеф Янг відзначив: "Співробітництво НАТО–ЄС є більш необхідним на сьогоднішніх театрах проведення операцій, ніж будь-коли... Обидві організації врешті-решт виграють від цього".

У цьому ракурсі швидкий демарш України до членства в НАТО є несприятливим фактором для Німеччини, оскільки може спричинити порушення рівноваги за рахунок зростання кількості країн, які є членами НАТО і не є членами ЄС.

Україна ж не має таких чітких перспектив для членства в ЄС, як в Альянсі. До того ж, ще не завершився переговорний процес між ЄС і Україною стосовно укладання нової посиленої угоди, яка має визначити формат подальшого співробітництва та означити перспективи європейської інтеграції України.

Отже перенесення рішення є чудовим варіантом для врегулювання нез’ясованих питань.

По-друге, відсутність чіткості у визначенні майбутнього Альянсу стримує Німеччину приймати важливі організаційні рішення. Організація Північноатлантичного Договору потребує реформування і прийняття нової Стратегічної концепції, в якій буде визначена перспектива подальшого розширення.

В ході Бухарестського саміту, як і планував Генеральний секретар Яап де Хооп Схеффер, це питання не порушувалось. Більш вірогідно, що процес розробки нової Стратегічної концепції буде ініційовано до ювілейного саміту НАТО в 2009 році, організаторами якого виступлять Німеччина і Франція.

Керівництво Німеччини вважає, що деякі параграфи Стратегічної концепції Альянсу можуть бути адаптовані, а решта потребують повних змін або вироблення нових, а саме: відношення НАТО до міжнародного права, стосунки з Радою Безпеки ООН, відносини НАТО–ЄС, розвиток протиракетної оборони.

Німеччина бачить НАТО як трансатлантичний інститут безпеки і надає перевагу тому, щоб операції НАТО за межами євроатлантичної зони відповідальності здійснювались час від час на основі мандату ООН.

Вона дотримується погляду, що розширення Альянсу без визначення концепції його існування створює загрозу йому самому, оскільки незрозуміло, для яких цілей здійснюється розширення.

По-третє, Німеччина боляче реагує на посилення впливу США в Альянсі, розглядаючи Україну як один із можливих напрямів такого впливу.

Берлін виступає за консолідацію трансатлантичних зв’язків і намагається перешкоджати перетворенню НАТО в інструмент американської політики верховенства, який служить американській політиці вторгнень без огляду на необхідність досягнення консенсусу з іншими країнами-членами.

Німецька зовнішня політика традиційно позначена подвійним партнерством із Францією та США. І ця стратегія не піддається сумніву діючим німецьким урядом.

По-четверте, Німеччина, разом з рядом інших європейських партнерів, враховує внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Стефані Хофман із Університету Корнеля відзначає: "З невизначеністю довкола стабільності нового українського уряду… більшість країн-членів НАТО вважають, що дуже рано розглядати Україну для приєднання до ПДЧ".

По-п’яте, Німеччина переконана, що вступ України в НАТО має підтримуватись її населенням. Під час візиту в Москву 8 березня 2008 року федеральний канцлер Ангела Меркель однозначно заявила: "Я дотримуюсь думки, що держави повинні самі вирішувати питання вступу, але важливо й те, щоб у всіх майбутніх країнах-членах НАТО населення виступало б за цей процес – за вступ".

Звичайно країни демократії повинні дотримуватись демократичних принципів, особливо коли на цих принципах наполегливо наголошує Росія, вказуючи на можливий відхід від демократичних постулатів у випадку з наданням Україні ПДЧ.

По-шосте, Німеччина приймає рішення з оглядкою на Росію, в тому числі й стосовно розширення НАТО на Схід. Німеччина не хоче, щоб занадто швидке розширення Альянсу провокувало Росію на негативну реакцію.

В ході Бухарестського саміту Володимир Путін ще раз висловив занепокоєння розширенням Альянсу на Схід, яке він назвав необгрунтованим. Федеральний канцлер Німеччини в свою чергу наголосила, що у Німеччини з Росією дружні стосунки.

З одного боку, Німеччина намагається уникнути нового розподілу Європи на протилежні табори, а з іншого – має тісні економіко-енергетичні зв’язки з Росією. Звичайно, цим зв’язкам не може завадити вступ України до Альянсу. Утім, німці хочуть вирішити це питання прагматично, без поспіху, поступово усуваючи всі непорозуміння і досягаючи компромісних рішень.

Німеччина, наприклад, навіть пропонувала включити Росію до проектів створення системи ПРО в Європі, щоб якимось чином зняти напругу з російської сторони довкола цього питання.

Німецький міністр оборони на конференції в Мюнхені заявив: "Ми розвиваємо спеціальне партнерство з Росією. Це є сферою серйозних двосторонніх відносин і спільної праці для досягнення прагматичного вирішення проблем, з якими ми стикаємося".

Таким чином, Німеччина не підтримала ідею приєднання України до ПДЧ переважним чином через намір приймати рішення без поспіху, враховуючи як внутрішньополітичну ситуацію в Україні і підтримку українським населенням ідеї членства в НАТО, так і відношення інших світових гравців, в першу чергу Росії.

В подальшому, Німеччина, ймовірно, не виступатиме проти членства України в Альянсі, але знову підходитиме до свого рішення збалансовано, прагнучи зберегти стабільність в Європі і не допустити конфронтації в будь-якому вигляді.

Для отримання позитивного рішення з приєднання до ПДЧ в грудні цього року Україні, виходячи з усього сказаного вище, варто розпочати активну діяльність на двох головних напрямках.

На внутрішньополітичному – підвищити рівень підтримки населенням держави євроатлантичної ідеї. На зовнішньополітичному напрямку – зменшити напругу довкола питання членства України в НАТО шляхом ведення зваженого і аргументованого діалогу із східним сусідом та майбутніми західними партнерами по Альянсу.

 

Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді