У 2025 році в Сухопутних військах утвердилася нова форма підрозділів під умовною назвою "полки Сирського".
Так називають тих, хто отримав право на масштабування полку до рівня дивізії або корпусу – від 1,5–2 до приблизно 10 тисяч людей. Право на "навчання" та "злагодження" слабших підрозділів, які працюють у їхній смузі – в обхід корпусу, який за них відповідає. Та, як переказують УП командири різних рівнів на фронті, право встановлювати свої порядки у підпорядкованих бригадах.
Разом із ширшими правами у війську "полки Сирського" – а такими зазвичай називають 225-ий і 425-ий ("Скеля"), отримали і ширші обов'язки, якщо так можна сказати. 225-ий і 425-ий полки закривають собою практично кожен російський прорив на фронті – Добропільський виступ, Гуляйполе, Сіверськ тощо, та успішно наступають.
Попри часом заслужену критику, 225-ий і 425-ий виконують надскладні штурмові задачі.
Тут варто зупинитися на двох моментах.
Перший – штурмовики, по суті, "розраховуються" за можливість свого розширення та вплив на інші підрозділи не так із головкомом, як працюють на фронт і загалом ідею обороноздатності України.
Інше питання – як цим користується або скористається згодом головнокомандувач і командири цих штурмових підрозділів.
Другий момент – не всі у війську критикують створення штурмових полків аж настільки, як це може здатися з фейсбук-обговорень. Мовляв, це цілком логічний крок на цьому етапі війни – мати маневрені військові організми в підпорядкуванні головкома, які швидко "гасять пожежі".
Останній рік – півтора суттєво зросла критика на адресу 225-го та 425-го полків як щодо особливого ставлення, так і щодо сотень скарг на порушення прав військовослужбовців. Водночас обидва ці підрозділи лишалися мінімально публічними – вони практично не працювали з журналістами.
Під час останнього відрядження на Дніпропетровщину "Українській правді" вдалося записати інтерв'ю з колишнім колегою, донедавна – начальником відділення безпілотних систем штабу полку "Скеля" Олексієм Братущаком.
Перед долученням до війська в 2022 році Братущак працював воєнним кореспондентом на hromadske. До цього – журналістом на "Цензор.нет", УП, 5 каналі тощо.
Після того, як у медіа та соцмережах "Скелю" почали називати "м'ясним полком", командир розпорядився перевести Братущака з управління БПЛА в комунікації.
В інтерв'ю УП Братущак розповідає, як опинився в "Скелі", обережно привідкриває тему про розростання полку до розмірів дивізії та на прохання УП коментує гучні історії, пов'язані з полком. Ідеться про штурм "Скелі" біля Покровська в березні 2026-го (який став широко відомим через критику радника міністра оборони Сергія Стерненка), невдалий заїзд на техніці на північ від Куп'янська восени 2025-го (про який у своїй публікації розповідала УП), та нещодавнє побиття військового зі 155-ої бригади, яке попервах – нижче ми пояснюємо чому – "пришили" "Скелі".
Ми записали розмову з Братущаком, щоб поставити йому наболілі запитання щодо "Скелі" та зрозуміти специфіку цього полку.
Тихе масштабування "Скелі" до розмірів дивізії
– Олексію, перше, що я чую про "Скелю" від інших підрозділів, це запитання: а як їм вдалося набрати майже 10 тисяч людей? Командири, які мають брак піхоти, на це жаліються, військовослужбовці ТЦК розповідають нам, що ви прямо до них приїжджаєте набирати людей і "берете всіх". Як вам вдалося набрати стільки людей? Враховуючи, що в середньому полк в Україні складається з 1,5–2 тисяч бійців.
– По-перше, не ми самі визначаємо, скільки в нас має бути людей. Як у будь-якому підрозділі, є штатка, у якій визначені всі посади – скільки в нас має бути військовослужбовців.
– І скільки у вас військовослужбовців?
– Це ДСК (для службового користування – УП) інформація. Нам спускають штатку, ми цю штатку заповнюємо.
По людях: минулого року почалася історія, що ось у "Скелі" великі втрати, і щоб їх поповнити, їм дають багато людей. Але рік тому, на початку 2025-го року, це ще був батальйон – потім він почав масштабуватися до полку, відповідно штатка значно збільшилася. Тобто ми не поповнювали втрати цією цифрою, яку нам приписують (10 тисяч військових у полку – УП), ми саме комплектувалися цією цифрою.
Ще раз: не ми самі визначаємо, скільки в нас має бути людей, це рішення вищого командування.
– Головкома безпосередньо?
– Нас іноді називають резервом головкома…
– Тож ви ним і є?
– По структурі, ми у Сухопутних військах зараз. Тобто рішення, як я розумію, по вертикалі проходять, зокрема, через Сухопутні війська.
Так, ми масштабувалися. Те, що кажуть вам представники ТЦК, це правда – ми справді відрізняємося тим, що ми беремо майже всіх. Але зараз, коли говорять про те, хто скільки людей набрав, не кажуть про, вибачте, якість цих людей.
Зараз в армію приходять далеко не ті вмотивовані хлопці, які були на початку 2022-го або 2014-го, коли все починалося. Для багатьох це зараз не усвідомлене рішення, люди щонайменше не готувалися. Немає рексів.
Ви мене попередньо питали про зріз людей, яких ми набираємо, так ось значна частина – це ті, хто мають хронічні захворювання або залежності. Інші їх брати не хочуть, бо ними треба займатися. Дехто навіть автомат у руках тримати не може – він аж настільки в поганій формі.
– Яку частину людей, яких ви окреслили як "неякісних", після БЗВП вам вдається поставити у стрій? Навчити бути, наприклад, стрільцем?
– Думаю, відсотків 90+. Є люди, які перед початком навчання на полігоні мають пройти певну реабілітацію.
– І ви її берете на себе? За свій кошт?
– Так точно, за свої ресурси, скажімо так. З кожним працює реабілітолог, який виводить його на той рівень, коли йому можна давати фізичне навантаження.
От кажуть: "Та він же наркоман, як він потрапив у військо?". По-перше, ми їх не набираємо – це робить ТЦК. По-друге, до нас вони потрапляють вже з документами ВЛК, у яких написано, що людина "обмежено придатна" або "придатна". Ми не проводимо ще якусь додаткову перевірку – це не наша функція.
До нас приїжджає людина, ми з нею говоримо, і от у процесі розмови може вилізти, що в неї, наприклад, наркозалежність. Далі йде реабілітація, іноді дуже болісна для людини, з ломками, але на виході ми маємо людину, яка може виконувати завдання. Ми їм допомагаємо повернутися до життя.
– Тут, як на мене, важливо зупинитися на тому, чому держава, точніше – ТЦК, у принципі почали набирати у військо людей з різними залежностями…
– Це питання не лише для влади, а й загалом для суспільства. Якби в нас в ТЦК стояли черги, думаю, вони б обирали фізично підготовлених людей, а не тих, хто не може автомат у руках тримати. Але, на жаль, таких черг немає. Хіба щоб прийти відстрочку оформити.
Можна запитати українців, чому вони не хочуть виконувати свій обов'язок, який прописаний у Конституції. Але в той же час треба розуміти, що ті, хто у війську, теж не мріяли з дитинства воювати.
– Щоб не говорити про "Скелю" виключно в контексті людей із залежностями, можете розказати про тих, хто складає кістяк полку? Кадрові офіцери, колишні цивільні?
– Основний кістяк – це добровольці, які прийшли в 2022-му. Спочатку був зведений загін, потім батальйон, полк. Ті, хто в 2022-му прийшли звичайними штурмовиками, зараз на посадах комбатів. Командир наш ще з 2014-го року служив в АТО, виходив із Дебальцевого.
Коли я служив у ТРО, нас відверто лякали штурмами. Було таке сприйняття, ніби штурми – це якесь покарання. Ніхто не хотів на них іти. А сюди я перевівся, почав знайомитися з хлопцями і був здивований, що є вмотивовані штурмовики.
– До речі, це правда, що вам порадив піти у "Скелю" Юрій Бутусов, який сам мобілізувався в "Хартію"?
– Коли я переводився з ТРО, то в мене було кілька підрозділів на вибір. От, зокрема, можна було піти до "мадярів" (у бригаду "Птахи Мадяра" – УП), але я подумав: а що мені можуть запропонувати "мадяри"? Там було б дуже скучно, не хотілося померти на війні від скуки.
Одним з підрозділів, який мені порадили, була "Скеля". Так, справді, це був Юра Бутусов.
Я почав гуглити "Скелю", було дуже мало інформації, побачив, що цей батальйон, який на той момент масштабувався (березень 2025-го – УП), реально воює, має західну техніку. Тобто мені як медійнику було б цікаво працювати з ними. Я написав рапорт через "Армія+" і пішов. Дуже багато знайомих дивувалися цьому, типу: "Ти що, ї*анувся – туди йти?".
Деякі наші з тобою колишні колеги пропонували допомогу – мовляв, ми можемо тебе витягнути. Це щоразу було дуже смішно. Ми нещодавно бачилися з Юрою Бутусовим, я йому подякував за його пораду. Жодним чином не жалкую, що я тут.
– Повертаючись до кістяка полку та його формування – як "Скеля" з невеликого загону стала організмом на приблизно 10 тисяч людей?
– Цей невеличкий підрозділ з самого початку показував свою ефективність. Усі знають контрнаступ 2023-го року, Роботине, багато про це говорять. Але ніде не було інформації про те, що першою в Роботине зайшла саме "Скеля". Через те, що підрозділ воював, ніхто не займався інформаційною діяльністю.
Інший приклад – це зима 2024–2025 років, тоді почалися алярмістські заяви, що от все, зараз ми втратимо Покровськ, тоді "Скеля" була одним із тих підрозділів, який не дозволив пі*орам увійти в Покровськ. Тобто це масштабування для мене цілком зрозуміле.
– Ви кажете, що цифру в 10 тисяч особового складу вам приписують. Яку цифру ви можете назвати самі? Які у вас у принципі є підрозділи?
– Ми не можемо дати точну цифру. За масштабом ми десь, як невеличкий райцентр. По тому, хто в нас є: штурмові батальйони, піхотні, безпілотних систем, танковий підрозділ. Ми дуже різнопланові.
– Ви говорите про те, що розростання "Скелі" зумовлене її ефективністю. Але таку думку поділяють не всі – як військові, так і суспільство. Частина наших співрозмовників серед командирів різних рівнів нарікає на великі втрати в "Скелі" та припускає, що ви розростаєтеся за рахунок лояльності та безвідмовності перед Сирським?
– У нашому аналітичному центрі я часто проводжу паралель з футболом. У великих футбольних клубах є аналітичні групи, які кількісно більші, ніж тренерський склад. Це говорить про те, що там рахують гроші, думають про ефективність, хочуть ухвалювати рішення не емоційно, а виходячи з певних розрахунків. Чому я згадав футбол? Бо коли говорять: "Суспільство думає, що ви не так воюєте", я згадую, що є такий вислів про футбол: "Вся країна знає, як грати у футбол, окрім 11 футболістів на полі".
Коли людина оцінює ту чи іншу операцію, вона елементарно не знає, у чому був задум. Перше та основне – це задум. Цивільні не знають багато деталей, хто ухвалював рішення, кого залучали. Окрім того, є безліч факторів, які впливають на ситуацію на полі – бою чи футбольному. От як взагалі можна зробити висновок про вдалість або невдалість операції?
Коли людина дивиться футбол, вона бачить значно більше, ніж коли "дивиться" війну. Суспільство не знає навіть 1% того, що відбувається на фронті.
"Скеля" поглинає 155-ту бригаду?
– На початку лютого в сусідній до вас 155-ій механізованій бригаді зняли комбрига Тараса Максімова і поставили на його місце начальника штабу "Скелі" Станіслава Лучанова. Після цього деякі командири, які працюють на Покровському напрямку, говорили УП, що "155-та бригада – бригада «Скелі»". Тобто механізована бригада, яка є більшим і самостійнішим з'єднанням, ніби як опинилася в підпорядкуванні штурмового полку. Яка насправді роль 155-ої бригади в екосистемі "Скелі"?
– Ми в армії, тут немає таких слів, як "екосистема «Скелі»". В армії є чітка підпорядкованість одних іншим: 155-та не є нам підпорядкованою. Вона входить у корпус (перебуває в операційній зоні 7-го корпусу ДШВ – УП), відповідно вона має виконувати задачі, які ставить цей корпус. Ми не корпус, ми – полк.
Але зараз значна частина нашого полку разом із 155-ою виконує завдання навколо Покровська, відповідно ми справді співпрацюємо зі 155-ою. Так само, як і з іншими суміжниками.
Друге – 155-ту бригаду справді очолив колишній начштабу полку "Скеля" з позивним "Орел". І я вважаю, що 155-ій з ним дуже пощастило. У "Скелі" він, напевно, був одним із найкращих офіцерів штабу на рівні командування. З ним перейшли ще кілька наших офіцерів. Я вважаю, що вони посилили 155-ту.
– Чи можна сказати, що 155-та стала бригадою закріплення для "Скелі"? Тобто ви штурмуєте, зачищаєте, 155-та заходить і утримує позиції?
– Ні, так не можна сказати. Полк виконує завдання на різних напрямках: Олександрівський, Покровськ, Куп'янськ тощо, і 155-та за нами не рухається. Вона працює в смузі корпусу.
– Ми можемо почути найближчим часом про ваше розширення до дивізії або корпусу?
– Це рішення ухвалюється не на нашому рівні.
– Але ви можете його ініціювати…
– У принципі, формально ми можемо звернутися з тією чи іншою пропозицією, але рішення ухвалюється вище. Буде рішення командувача – будемо виконувати.
4 травня в соцмережах розійшлося відео, на якому невідомий військовослужбовець б'є зв'язаного стяжками військового 155-ої бригади Сергія Маленка і говорить, що той "має цілувати ноги комбата". Згодом з'ясувалося, що ім'я нападника – Анатолій Руденко. Однак, який підрозділ він представляє, стало відомо не одразу.
За даними "Слідства. інфо", Руденко був бійцем полку "Скеля", за інформацією УП – бійцем 210-го батальйону БПС, який був відкомандирований до "Скелі". Сама ж "Скеля" у своїй публічній заяві запевняла, що Руденко з 210-го батальйону і не має до них жодного стосунку, адже "Скеля", 210-ий батальйон і 155-та бригада – це різні військові частини.
Втім, за даними УП, усі ці три військові організми тісно пов'язані між собою та "замикаються" на "Скелю".
Запитання, наведене нижче, ми поставили Олексію Братущаку вже після основного інтерв'ю.
– Якщо відштовхнутися від вашої версії, за якою Руденко є бійцем 210-го батальйону, постає питання, чому він у принципі шикував бійців 155-ої бригади?
– Нашої версії немає, ми чекаємо на версію слідства. Усі командири сприяють слідству: допомагали в опитуванні свідків, допомагали спіймати бійця, який пішов у СЗЧ. З самого початку в нас була позиція – що б не сталося, той, хто винний, має бути покараний. І все до цього йде. Той, хто бив, затриманий, йому, здається, оголосили підозру.
– Так чого боєць 210-го батальйону шикує людей із 155-ої бригади?
– Це має з'ясувати слідство, ми цього не знаємо. Також було запитання: а що ж взагалі сталося? Сам постраждалий на це питання не відповідає. Він каже: "Я не знаю, не розумію". Ми ж не можемо тиснути на того чи іншого військовослужбовця. Ми самі хочемо дізнатися, що стало причиною цієї ситуації. Можливо, якщо суспільство знатиме причини, воно дивитиметься на це зовсім інакше.
– Військовий, який б'є бійця зі 155-ої бригади на відео, каже йому: "Ти маєш цілувати ноги комбату". Про якого комбата йдеться?
– Не знаю – доступу до нападника в нас немає, але це точно не про Немо (комбат 210-го бату, ексначштабу "Скелі" – УП). Я знаю Немо особисто дуже давно, пишаюся знайомством. Наказ "бити людину, катувати" він не давав.
– З постраждалим ви комунікували?
– Так, він, повторюся, каже, що не знає, що сталося, а також змінює свої заяви, якщо їх відстежити. І я додам, не лише нападник має кримінальну справу, а й постраждалий (ідеться про кримінальну справу, яка була заведена до військової служби – УП). Хай суспільство, яке хоче знати правду, знає її всю.
Механізовані штурми "Скелі" біля Покровська та Куп'янська
– Хочу запитати про кілька ваших операцій, які доволі гучно обговорювалися в соцмережах і наших текстах на УП.
31 березня бійці "Скелі" виїхали п'ятьма бронемашинами на штурм у напрямку Покровська по дорозі Е50. Колону атакував противник – і ваш полк, як ми згодом побачили на скриншотах з російських дронів, втратив чотири машини та двох людей. Чи можете ви зараз сказати, у чому полягав задум цих дій?
– Якщо ми говоримо про штурми із застосуванням бронетехніки, то я б хотів почати не з Покровська, а з операції, яка сталася за місяць – півтора до цього. Олександрівський напрямок, наступ ЗСУ. Ми проходимо технікою на 15–19 кілометрів – це успіх? Будь-хто скаже, що це успішний наступ.
Це приклад того, як ми подивилися погоду, спланували операцію по швидкому просуванню, задіяли техніку, бронетехніку, квадроцикли. Тоді ми швидко просунулися, чим здивували ворога. Ми дійшли до Тернового, це вглибині порядків ворога. Пі*ари не очікували нас там побачити і тупо побігли. От вам приклад успішного штурму із застосуванням техніки.
Відповідно, чи можна в нинішніх умовах застосовувати техніку? Приклад Тернового каже, що так. Тепер переходимо до Покровська. Нам треба було швидко зайти, просунутися в певну точку. Ми дивимося – ускладнені погодні умови. Вирішуємо, що треба заходити. Дуже важливо і тоді, і зараз – триматися за Покровськ.
– Чому?
– Треба відкрити карту й подивитися, що за Покровськом. Покровськ, Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ – їх називають поясом фортець. Покровськ – одна з них. Це міська забудова, урбан, коли ти в ньому, ти маєш перевагу перед тим, хто за ним. Важливо триматися за міста. Далі – поля, там воювати значно складніше.
Тому важливість операції, знову-таки, щоб більше зачепитися за Покровськ, а точніше – за промзону. Чим більше людей на промзоні, тим більше шансів утриматися в місті.
Нам почали закидати "м'ясний штурм", але яку функцію відіграє техніка? Хіба не вона захищає людей під час дій?
– Але в той же час вона є великою ціллю для противника.
– Для противника будь-який українець є великою ціллю. Є різниця: вражається військовослужбовець у техніці чи поза технікою? Так, техніку уразили – але особовий склад, який був усередині, вижив, а потім зміг просунутися на велику відстань. Чи виконала техніка своє завдання? Я вважаю, що так.
З чого все почалося? З відосів "Рубікона" (російський центр розвитку БПЛА – УП). Але навіть на тих відосах немає великих жертв, які нам закидають. Так, дві людини загинули, але більшість виконали свою задачу.
Кажуть: "Не можна застосовувати техніку на цьому етапі війни". А яка тоді її роль? Бути експонатом у музеї? Якщо є хоч якась користь від техніки на фронті, її треба застосовувати.
– Чи попереджали ви своїх суміжників про заїзд у Покровськ на броні? У грудні 2025-го, коли був перший штурм.
– Давайте так: армія – це не хаос, не може бути такого, що я щось захотів, і сам це зробив. Уся вертикаль побудована на наказах, бойових розпорядженнях. Не може командир найнижчої ланки вирішити: "Візьму п'ять пациків, посаджу їх на броню і нехай вони туди їдуть".
На кожну операцію, як і на цю зокрема, видається бойове розпорядження. Воно було доведене до тих, хто мав про цю операцію знати.
– Інший приклад – Куп'янська операція. Восени 2025-го кілька підрозділів переповідали мені історію про трагічний заїзд "Скелі" на двох М-ках на північ від Куп'янська. За моїми даними, командування угруповання "Хартії" попереджало комбата "Скелі" про те, що рішення рухатися на техніці – ризиковане; втім, ваш комбат ці застереження відкинув. Техніка була знищена, ви зазнали втрат.
Чи аналізували ви цю ситуацію? Як вона взагалі стала можливою?
– Я вважаю "Хартію" дружнім до нас підрозділом, наші командири в хороших стосунках, ми вивчаємо їхній досвід – вони наш.
Ми пішли до них на посилення, знов-таки, не з власної ініціативи, бо це армія. На Куп'янську наш підрозділ потрапив до них в оперативне підпорядкування. Що це означає? Що певна бригада (у цьому випадку ідеться про угруповання військ "Хартія" – УП) ставить завдання, які оформлюються бойовим наказом, розпорядженням.
Відповідно, на цю (заїзд технікою – УП), як і на будь-яку іншу дію, було бойове розпорядження. Хтось визначив, що так треба зробити. Далі йде планування, тобто як це можна зробити.
Якщо, як йшлося у вашій статті, нас попереджали і ми цього не послухалися, то когось за це мали б покарати? Я скажу: ні, значить, ми виконували наказ.
Якщо це був якийсь злочинний наказ, операція, по якій задалегідь було відомо, що всі помруть, то чому "Хартія" дала своїх водіїв? Значить, на етапі планування були аргументи на користь того, як треба виконати це завдання. Водії "Хартії" вижили? Значить, не така вже й провальна була ця операція.
– Вони вижили за рахунок того, що перед заїздом пішки пройшли весь маршрут і вже після підриву змогли ним повернутися. Наскільки мені відомо, ваша піхота, яка їхала на М-ках, цього не робила.
– Ще раз: кому ми були підпорядковані? Які можуть бути питання до нас як до полку? Це ми маємо ставити питання: друзі, а ви зробили все, щоб наші хлопці вижили?
На Куп'янську ми виконували найскладнішу задачу – зачистку урбана, зачищали багаповерхівки. І ми зробили це з мінімальними втратами.
– Як вам бути в статусі підрозділу, який постійно всім приходить на допомогу?
– З одного боку, це дуже складно, а з іншого – це показує, що військо, відповідно країна, нас потребує. Певною мірою це честь, що ми затребувані. Але в той же час, коли ти працюєш на різних напрямках, тобою керують різні люди, з'являються складнощі, зокрема логістичні – бо основне забезпечення безпілотниками, наприклад, однаково йде з нашого складу. Тобто ми маємо розвезти наші дрони по всьому фронту.
– Який відсоток вашого полку регулярно перебуває під чужим командуванням?
– Відсоток не знаю, думаю, що більшість.
– По суті, ваші люди стають такими ж приданими підрозділами, якими в 2022-му, 2023-му були стрілецькі батальйони ТРО? І яких, м'яко кажучи, не жаліли чужі командири.
– Я пам'ятаю ці історії, бо сам тоді служив у ТрО.
Я не можу оцінювати ефективність рішень командування. До кого б ми не були придані, ми намагаємося виконувати свої завдання ефективно. І приклади Куп'янська або Олександрівського напрямку показують, що навіть у таких умовах ми можемо давати результат.
Імідж "Скелі"
– Як людина, яку нещодавно призначили займатися комунікаціями "Скелі", чи розумієте ви, звідки у полку імідж "м'ясного підрозділу"?
– Ми – ніякий не "м'ясний полк". Усі, хто тут з самого початку, воюють. У командира сім поранень, комбати пройшли бойові дії. Розповідати їм про імідж… Ми раніше не займалися комунікаціями. Зараз, коли ми відправляємо військових на ефіри, їм страшно. Он Мосійчук у кінці каже: "Хлопці, ви так боїтесь".
Через специфіку полку, постійні штурмові дії… так, ми несемо втрати. Чи великі це втрати?
– Чи великі це втрати?
– Якби це була відкрита інформація, ми би вийшли і сказали: нам приписали такі втрати – а в реальності вони ось такі. Тоді, думаю, тим, хто називає ці цифри, мало бути би соромно за те, що вони змішують з гімном наш полк і загалом ЗСУ.
Поки ми взагалі не займалися своїм іміджем, ми стали гарною мішенню для страшилок та інформаційних атак, яким насправді часто допомагають самі українці. Але тут треба розділяти.
Я розумію рідних: для кожної родини втрата однієї людини – це втрата всього світу, для неї немає поняття "невелика втрата". Але я не завжди розумію, чому після цієї втрати на наш полк спрямовується стільки негативу. Їхні батьки, чоловіки тут служили, для них цей полк став рідним, тут їхні друзі, побратими. Кожен носить шеврон з честю. Коли військовослужбовець гине в бою, і починається поливання брудом шеврона, то це б'є і по його пам'яті.
Друга група – це блогери. От, наприклад, наш з тобою колишній колега Дмитро Гнап, відкриваєш його ютуб: "ТЦК – людолови, людожери", "м'ясний полк". Коли починаєш прослідковувати, кому він дає коментарі, то розумієш, що ці люди дуже нагадують руснявих агентів.
За допомогою українців або за допомогою ботів русня розганяє міф про "м'ясний полк". "Сьогодні вас зловили на вулиці, завтра відправили в "Скелю", післязавтра ви загинули в штурмі" – що взагалі не відповідає реальності.
У нас людина перед тим, як піти на вихід, має пройти полігон. Поки командир не бачить, що людина готова виконувати завдання, він її на це завдання не відправить.
Є ще третя група – це військовослужбовці інших підрозділів, які так само вдаються до критики й часто до дуже огульної. От я нещодавно дивився на "Радіо Свобода" ефір Власти Лазур – до якої я ставлюся з величезною повагою, і там один екскомбат, Ширшин, розповідає, що у "Скелі" є штрафбати. Які штрафбати (обурюється)?
От чому Ширшин проходиться по нашому полку? Щоб вигородити себе. У нашого полку була з ним спільна операція на Сумщині. Це тоді, коли він написав свій рапорт, розвернуся і пішов зі словами "я не поведу людей на убій". Красавчик?
– В інтерв'ю "Радіо Свобода" він якраз пояснив, чому написав той рапорт – бо від нього вимагали заводити людей на позиції, до яких не було логістики й на яких уже були втрати.
– Красавчик? Він молодець?
– Складно оцінити з військового боку – не знаючи всієї ситуації, але логіка у його словах є.
– Яка? Зберіг людей? А він їх зберіг? От він написав рапорт і пішов з посади. А пацики за ним пішли чи пішли на виконання? Кожного разу, коли хтось не хоче виконувати завдання, щоб зберегти своїх людей, він ставить під удар людей інших підрозділів. Не воює якийсь підрозділ десь окремо.
От відбувається планування спільної операції, зокрема за участі головкома – мені кілька разів довелося побувати на таких. Усі красиві перед великою картою розповідають: у такий день ми зайдемо сюди, у такий – сюди, а "Скеля" зайде сюди. Починається виконання операції: "Скеля" зайшла, а інший підрозділ каже: "А ми своїх не поведемо!". Складна логістика, сонце не так світить, дрони літають на війні, уявляєте? Ок. А що нам робити? У нас там пацики. Ви своїх хочете уберегти – так а ми своїх теж.
Я перерахував кілька груп, які нас критикують, дискредитують, оббріхують – а ми на цьому фоні мовчали. Через це в інформаційному полі склалося однобоке, часто несправедливе сприйняття. Тепер ми вирішили, що маємо самі про себе говорити, тому командир ухвалив рішення перевести мене з посади начальника БПС у комунікації.
Ми маємо бути взірцем, полком героїв, у нас десяток Героїв України, багато виконаних завдань. Ми мріємо, що, коли буде парад перемоги, ми будемо йти там одними з перших, з честю, з високо піднятою головою.
– Водночас, за нещодавно оприлюдненими даними військового омбудсмана Ольги Решетилової, на "Скелю" припадає найбільша кількість скарг від військовослужбовців – 140 штук або 3,5% від загальної кількості скарг.
– З Ольгою Решетиловою наш полк знайомий ще з минулого року, до її офіційного призначення на посаду. І за цей час наші стосунки сильно змінилися. Ми прямуємо до того, щоб ми разом могли сказати, що ситуація в полку є успіхом і командира, і військового омбудсмана.
З певного моменту ми на зв'язку з Ольгою Решетиловою 24/7. Тільки з'являється якась скарга – вона відпрацьовується в полку, це перше.
Друге: я бачив ефіри, у яких Ольга Решетилова та її заступники пояснюють, чому цих скарг, умовно, багато. Бо ми великий підрозділ! Ми – як невеличкий райцентр або ось, як цей будинок (киває на сусідню багатоповерхівку – УП). Тут у всіх все норм?
Армія – це не ідеальне місце, у якому збираються рожеві поні та єдинороги. Негативні прояви, які люди мали в цивільному житті, повторюються у війську.
Чи ми їх підтримуємо? Ні. Командир, коли з'явилася співпраця з Решетиловою, сказав, що він нікого відмазувати не буде. Є звернення, є скарга, є розслідування – по всьому повне сприяння. Команда Решетилової відзначає, що ми не відсторонюємося, не закриваємося, а йдемо на співпрацю.
Ольга Кириленко, УП
У відрядженні в зону бойових дій, під час якого було записане це інтерв'ю, журналістку УП Ольгу Кириленко страхував Міжнародний фонд страхування журналістів. На його вимогу ми розміщуємо відповідний дисклеймер:
"Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією "Незалежні регіональні видавці України", є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини".