Один в полі не воїн, або як я з корупцією боровся

П'ятниця, 23 травня 2008, 11:51

Боротися з несправедливістю справа не з легких, а у сучасних умовах така боротьба взагалі переходить до розряду військових дій на передовій в умовах війни.  

Особливо важко воювати у регіонах, коли високі владні кабінети та міністерства знаходяться далеко у столиці, а можновладці з "містечково-регіональних", здається, давно забули про таке поняття як відповідальність, мораль, порядність.

Велике життя, велика політика і боротьба з корупцією десь далеко у Києві. У столиці і гучні корупційні скандали, і компрометуючі матеріали у центральних ЗМІ, та і реакція відповідна…

Два місяці тому, я, колишній вчитель, а нині журналіст та перекладач з Черкас, розпочав боротьбу проти корумпованого директора однієї з черкаських шкіл.  

Розпочав я цю кампанію не випадково – терпець урвався.

Дізнавшись, та на власні очі побачивши діяння горе-керівника школи, я вирішив звернутись за допомогою до однієї з місцевих газет, відомою в Черкасах безкомпромісною боротьбою з корупціонерами.  

Так на світ з’явилася моя публікація "Що таке сучасна Черкаська школа?". Не бажаючи приносити автору неприємності, видання опублікувало статтю під псевдонімом Яромир Марків.  

Метою даної статті було привернення уваги міського управління освіти до відвертого "бєспрєдєлу", що є справою рук директора школи. Ця "панянка" нахабно вимагала хабарі з вчителів, зловживала владою, заохочувала працівників школи дарувати їй дорогі подарунки (з тих жебрацьких копійок, що отримують вчителі), не гребуючи ніякими методами.  

Слід зазначити, що робила вона це на належному рівні, так, що в результаті охочих скаржитись просто не знаходилось.  

Власне стаття не містила ніяких прізвищ та й номеру школи. Проте, фактів, викладених у статті, виявилось достатньо для того, щоб директорка миттєво впізнала себе.  

І знаєте, яка була реакція? Залякування, розпити та натяки. Вона була звикла до всесильності і безкарності. Приголомшена зухвалістю автора, і розуміючи, що хтось під неї "копає", ця пані розпочала справжні слідчі дії у ввіреному їй навчальному закладі. Я відповів їй другою статтею на сторінках тієї самої газети.  

Працювати з дітьми у такій атмосфері було просто неможливо. Саме тому, за сприяння місцевої газети, я вирішив написати листа начальнику управління освіти Саєнку.  

Лист на електронну пошту від мене він отримав, навіть відповів – мені надійшло відповідно повідомлення. Утім, як виявилося пізніше, я відправив цього листа, лише для того, щоб людина, яка курує у місті освітянські справи просто передала його директорці. У тому листі були конкретні факти, прізвища та і підпис автора.  

Так, текст листа потрапив до об’єкта скарг. Чи варто говорити, яка була реакція директора? У телефонній розмові начальник відділу освіти спробував пояснити причини розкриття змісту листа – мовляв, і так усі знали, і імена я звідти прибрав.  

Конспірація вийшла така, що і Джеймс Бонд позаздрив би. Нізащо не здогадаються! Мушу сказати, що це дуже оригінальний спосіб вирішення проблем.  

Маючи на руках усі звинувачення, керівник школи мала вдосталь часу, щоб знищити "речові докази" своїх злодіянь. А вже потім у школі з’явилася комісія з перевіркою.  

Про комісію слід поговорити окремо. Директорку прийшли інспектувати заступник управління освіти і ще декілька чиновників із того ж відомства. Прямо з порогу пан голова комісії заявив, що вони прийшли, щоб розслідувати звинувачення, надруковані у "невизнаних газетах".  

Нагнавши страху, і самостійно визначивши людей, які будуть розмовляти з комісією, директорка забезпечила потрібний собі результат розслідування, яке, власне, ще триває.  

Впевнений, що висновок комісії нівелює усі ті кричущі факти, про які йшлося в публікаціях. Правда не така сильна, як здається, а люди не такі сміливі, як хочуть бути.  

Знайомі з методами директорки, її стилем керівництва та розмовами з підлеглими, фігуранти скарги просто побоялись зізнатися, що вимушені були давати хабара, щоб отримати роботу, яку вони, як молоді спеціалісти, і так мали отримувати. (Невже у нас в країні такий профіцит вчителів, а бажаючих працювати у школі – цілі черги!).  

Я не маю претензій до тих дівчат-вчительок, які просто побоялись сказати правду. "А що буде, як нічого не вийде? Нам ще тут працювати!". Свята правда! Якщо все те, що було зроблено, не дасть ніякого результату, то дівчатам потрібно буде шукати інше місце роботи.  

Але ж і змінювати світ потрібно нам! З іншого боку, поставивши себе на місце дівчат, не можу однозначно сказати, що і я заговорив би. А беручи до уваги "особливості полювання" у цій школі, можна сказати, що життя там не з легких.  

Пам’ятаєте, "Разом нас багато"… Це не просто пісня чи слоган. Саме тут і зараз можна зробити цей світ трішечки кращим. Саме тут і зараз потрібно дати урок любителям "взяти на волохату лапу".  

Тим більше тим, хто виховує наших дітей.   Саме тут і зараз можна вселити віру у свої сили сотням працівників бюджетної сфери! Якщо держава не дбає про нас, то подбаймо про себе самі! Але ж і без бажання згори нічого не змінити.  

А тим часом в Черкасах, хтось зараз пошепки на кухні обговорює цей скандал, жаліючись один одному на життя і владу…  

Автор колишній вчитель Євген Іванцов, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді