Шоу поні і собаки

Зенон Завада, для УП
Четвер, 31 липня 2008, 14:45

З якою гордістю прес-секретар президента Ірина Ванникова в ефірі національного телебачення оголосила, що триста журналістів "з українських та зарубіжних мас медіа" беруть участь у прес-конференції в секретаріаті президента 24 липня.

Однак триста журналістів нічого не означають, якщо лише п’ятеро з них можуть поставити питання.

Хизуючись трьома сотнями журналістів, Ванникова швидше писала сторінку для підручника з пропаганди у мас-медіа, ніж проводила офіційну прес-конференцію.

Триста журналістів – це зручна статистика, щоб хизуватися свободою преси, оскільки такої кількості журналістів не потрібно, щоб ставити питання.

Засадничою умовою справжньої прес-конференції є можливість для багатьох різних журналістів (на відміну від кількох вибраних) задавати відкриті питання, так само як і готовність доповідача прямо на них відповідати.

Причому питання, які задають журналісти, а не прес-секретарі.

Адже саме Ванникова задала перше питання на прес-конференції 24 липня. На події, для якої було виділено 60 хвилин (хоча згодом продовжено до 83-х хвилин), Ющенко використав перших 27 хвилин, відповідаючи на запитання власного прес-секретаря.

Отже, майже половина годинної "прес-конференції" одним махом пішла коту під хвіст. Це стало перемогою маніпуляції медіа і поразкою так званої свободи преси, до якої Ющенко начебто призвів в Україні.

У відповідь на запитання Ванникової, яке він швидше за все знав наперед і міг відповідно підготуватися, Ющенко намагався невдало нападати на уряд Юлії Тимошенко, дуже помітно, принаймні тричі повторюючи цифру – "15,6% – найвищий рівень інфляції в Європі".

Атаки Ющенка на Тимошенко нагадують зусилля бджоли, яка потрапила до павутини і активно намагається виплутатися, заплутуючись у ній ще більше.

"Я вас прошу, не вірте нікому, хто вам буде нав’язувати ідеологію, що зовнішні чинники зробили вплив на українську інфляцію!" – заявив нації президент.

Гаразд, пане президенте. Ми також не повіримо нікому, хто каже, що бандити сидітимуть у тюрмах.

З наступних семи питань, п’ять поставили журналісти і два – знову Ванникова. Постає питання – коли прес-конференція вже не є прес-конференцією, а справжнім президентським посланням, замаскованим під прес-конференцію.

Ще хвилюючим (чи комічним) було те, що прес-шоу було розділене на три "тематичні блоки", як це назвала Ванникова: пріоритети внутрішньої політика України, головні завдання зовнішньої політики і відзначення 1020-ї річниці хрещення Київської Русі.

Кожному блокові передувало "відео оголошення", демонструючи "ключові моменти". Було очевидно, що цими розділами секретаріат мав на меті контролювати порядок денний і теми обговорення, щоб ті набридливі журналісти забагато не думали і не докучали.

Як і заздалегідь заплановані блоки, виглядало що і журналісти, які ставили запитання, теж були заплановані. Протягом прес-шоу Ванникова оголосила, що ті, хто бажає поставити запитання, повинні підняти руку.

Ванникова обрала п’ять журналістів із запитаннями без жодного сумніву, або, принаймні, без вигляду людини, яка вагається, вибираючи когось.

Обираючи трьох з п’яти, вона навіть не підняла голову, подивитися, чи є ще підняті руки в залі (рук не було). Майже ніхто з журналістів не підняв рук протягом прес-конференції, більшість воліла залишатися в тіні і розмовляти, вже звикнувши до такого протоколу протягом останніх двох років.

Сергій Лещенко з "Української правди" сказав мені після прес-конференції, що він попередив працівників секретаріату про те, що хоче поставити запитання, однак не сказав, про що саме питатиме. Напевне, треба бути вдячними і за такий промінчик свободи!

На завершення, я був шокований, дивлячись, як журналісти кинулися до кафетерії, наче стадо корів, де вони жували президентське їдло, як нагороду за те, що були аудиторією під час президентського телешоу.

Я розумію, що журналістська зарплатня є мізерною, і багато хто з цих людей приїхав з регіонів. Водночас, мені здається, що потрібно щось більше, ніж капуста і котлети, щоб умовити журналістів погодитись на таку гру.

Хіба за це українці виступали під час Помаранчевої революції? Щоб наче зомбі, слухняно хлебтати президентську пропаганду, а після того наїстися у кафетерії?

Чи було б президентство Віктора Януковича іншим? Прес-конференції таких "ворогів демократії" як Микола Азаров та Янукович були значно конструктивнішими.

Як часто на прес-конференціях у секретаріаті, я був у числі акредитованих журналістів, але так і не знайшов свого імені у списку для прес-шоу.

Порушивши це питання, стикнувся з стандартним приниженням, зокрема не лише сумнів у моєму твердженні, що два дні перед тим я дзвонив для акредитації, але й звинувачення мене в "неорганізованості".

Але скажіть будь ласка пані Ларисо (Мудрак, керівник  Головної служби інформаційної політики СП - Ред. ), для чого мені було потрібно заплямовувати свою репутацію брехнею, лише щоб опинитися поміж трьох сотень журналістів, які беруть участь у дійстві, від якого не лише я, а й інші думаючі журналісти, очікували не більше як від чергового епізоду у шоу-пропаганді Ющенка?

Ванникова назвала тенденцію ставити запитання "традицією". Може досить називати такі події прес-конференціями, давайте називати це прес-шоу, поки Ванникова не припинить своєї улюбленої традиції.

І якщо залишився ще хоча б якийсь дух Помаранчевої революції, українські журналісти повинні вимагати скасування заздалегідь спланованого секретаріатом порядку прес-конференцій і виступів обраних журналістів.

Інакше ми всі будемо свідками видовища, яке в Америці називається "шоу поні й собаки" – штучної вистави, організованої для схвалення якоїсь урядової програми чи політики.

 

Зенон Завада, журналіст американського тижневика"TheUkrainianWeekly" , для УП



powered by lun.ua
Як щось піде не так, I’ll be back: велике інтерв'ю Уляни Супрун
Сплати 5% і питань немає. Як влада виводитиме з тіні доходи українців
Чотири умови для безпеки на Донбасі: як прибрати загрози від "формули Штайнмаєра"
Олігархи, президенти і рабин. 12 історій про велику політику із форуму YES
Усі публікації