Чи варто спілкуватися з Росією мовою ультиматумів?
Сильна Росія неможлива без України
Збігнев Бзежинський
Історично склалося, що від стану україно-російських відносин багато в чому залежить майбутнє нашої державності і, певною мірою, також розвиток і Росії.
Цю реальність, можна заперечувати, усе глибше при цьому проникаючи в націоналістичні постулати, але від цього вона не зникне. Об'єктивно, становлення української державності, говорячи сучасною мовою, це політичний проект.
Його успіх чи невдача залежали в першу чергу, від внутрішньої еволюції українського суспільства, а також від розвитку російської держави. Він міг, за певних умов, реалізуватися ще в XVII столітті, був дуже близький до здійснення на початку XX століття, але був реалізований лише в 90-х роках ХХ сторіччя.
Провести ясну, історично обґрунтовану межу між Росією й Україною, надзвичайно складно, якщо взагалі можливо. Саме тому благом для обох країн було те, що державний поділ у 1991 році відбувся просто за адміністративним кордоном, що склався в СРСР.
Питання про те, як співвідносилися і співвідносяться, політичні інститути, економіка і культура України і Росії на різних етапах їхньої історії безумовно важливе. І на цьому прекрасно вміють грати й успішно це роблять політики, причому як з боку України, так і з боку Росії.
Не виключаю, що дана стаття викличе шквал негативних коментарів шовіністично налаштованих русофобів. Але саме тому, що ця тема піддається стереотипам і кліше, якими переповнені голови наших співвітчизників і засобів масової інформації, вона вимагає відкритої і публічної дискусії.
Упевнена, що вітчизняним політикам, яким дійсно не байдужна Україна, настав час зрозуміти, що сила російського впливу на Україну випливає не стільки з її порівняно більшого економічного і політичного потенціалу, скільки з високого ступеня взаємозалежності наших держав, взаємопроникнення їхніх культур, економік, історії.
Російську політику України краще будувати, спираючи не на винятковий вплив Росії на Україну, а на їхній взаємний вплив, не на розбіжності національних інтересів і цілей, а на їхню спільність. Можна розділити територію, але не можна розділити народи і їхні культури, що розвивалися, зросталися і впливали один на одного сторіччями.
Взаємопроникнення культур переросло в ментальну взаємозалежність між російським і українським народами і це головне, що буде впливати ще багато років на наші відносини, поза залежністю від дій політиків. Заперечувати цей факт більш ніж нерозумно.
У Росії поширена думка про те, що її вплив на Україну, був і залишається сильнішим, ніж вплив України на Росію.
Вона ґрунтується на економічному зіставленні; на визнанні залежності України від постачань енергоносіїв з Росії; і, звичайно, на тому, що російська держава, як правонаступник СРСР і спадкоємець його ядерного потенціалу відіграє значнішу роль у світовій політиці. Усе це, безумовно, так.
Однак було би помилкою недооцінювати зворотні впливи. За цілою низкою найважливіших параметрів – демографічних, культурно-історичних, геополітичних та інших - Україна впливає на еволюцію російського суспільства. І в Росії це так само розуміють, хоч офіційно і не визнають.
Так само необхідно враховувати, що саме Україна з усіх країн СНД є найбільш стратегічно важливим економічним партнером для Росії.
Товарообіг між Росією й Україною постійно зростає, якщо в 2004 році він складав 2273,0 млн. дол. США, то до 2007 року зріс до 3691,4 млн. дол. США. Ці цифри досить показові, й ігнорувати їх не можливо.
І Росія, й Україна повинні бути обопільно зацікавлені у подальшому розвитку торговельного й економічного співробітництва. Перервати його – це значить завдати непоправної шкоди економікам обох держав.
Тепер що стосується європейського вектора України і стосунку до цього процесу Росії. Політична роль України в Європі сьогодні неоднозначна. Вона може стати і "пальмовою гілкою миру", і "яблуком розбрату", може бути як найширшим мостом у Європу, так і найвищою стіною. Залежить це, у першу чергу, від того, якою буде євроінтеграційна українська політика.
Якщо проаналізувати ситуацію в Україні, її географічне положення, останні політичні тенденції, то можна зробити висновок, про те, що в короткостроковій перспективі, Україна буде змушена коливатися і рухатися в просторі між об'єднаною Європою і Росією, і проводити свого роду політику двохвекторності, що, на мій погляд, абсолютно раціональна і прагматична.
Вона викликана тим, що в Україні немає остаточної єдності з приводу вступу в НАТО, продовжується політичне протистояння і не завершений пошук національного й історичного консенсусу.
Але головне, що Україна знаходиться ще в перехідному стані і багато в чому залежить від Росії, принаймні, в енергетичному й економічному плані. Саме тому раціональною політикою для України буде одночасно рухатися в двох напрямках — проводити і здійснювати політику партнерства і щодо Росії, і щодо ЄС.
Так само Україна нарешті повинна вибрати найбільш вірний шлях євроінтеграції і припинити "метушитися". Можливо, євроінтеграція України не обов'язково повинна бути спочатку у вигляді безпосереднього членства, адже існують й інші форми асоціації, інтеграції.
Наприклад, є форма, яку використовує Швейцарія — форма асоціативного членства в ЄС. У будь-якому випадку Україна в подальшій перспективі буде усе більше втягнена в орбіту європейського співтовариства.
Але при цьому важливо, щоб Україна не стала кордоном між Європою і Росією, а навпаки полегшила Європі зближення з Росією, зберігаючи незалежність і власні національні інтереси. Тому, не виключено, що у близькому майбутньому амбіційні українські політики, можуть використовувати ідею: Україна — міст між ЄС і Росією.
Так само хотілося б зробити акцент на помилковості і необґрунтованості міфу, про протиставлення європейського курсу України розвиткові відносин з Росією.
Стабільне співробітництво з Росією є необхідною передумовою реалізації європейської стратегії нашої держави. Попередня участь, а також головування Росії на зустрічі лідерів "Великої вісімки" зафіксувало повернення РФ до складу найважливіших дієвих гравців світової політики.
Зростає значення Російської Федерації у формуванні нової політико-економічної рівноваги в Східній Азії, у рішенні складних міжнародних питань. Зараз Росія є важливим учасником вирішення багатьох глобальних проблем і усунення реальних загроз світовій безпеці.
От чому партнерські відносини з Росією в багатьох сферах - це фактор стабільності на всьому європейському просторі. У їхньому взаємовигідному розвитку зацікавлені і азіатські країни, і США, і Євросоюз. Увесь цивілізований світ зараз намагається встановити також і міцні економічні відносини з Росією.
Постійно зростає обсяг прямих іноземних інвестицій у російську економіку, й у 2008 році за прогнозами він сягне колосальної цифри – 60 млрд. дол. США. Україна ж, що вже має тісні економічні зв'язки з Росією, до яких тільки прагнуть інші країни, намагається їх зруйнувати.
Є чи в цьому логіка?! Я глибоко сумніваюся, що це відповідає національним інтересам України.
Не розуміти чи заперечувати всі ці об'єктивні факти з боку недалекоглядних українських політиків чи прикормлених ними експертів – усе одно, що рити геополітичну могилу Україні, з якої незалежною державою вона може вже і не вибратися.
Значно ефективніше сприймати Росію у якості стратегічно важливого економічного і геополітичного партнера, що стимулює українське суспільство до постійної соціальної, економічної, політичної і культурної модернізації.
Розуміти це – значить шукати взаємовигідний компроміс, а не спілкуватися мовою ультиматумів чи провокаційних заяв.
 |
Ірина Бережна, народний депутат України
