Нейтралітет України: реальність чи геополітичний нонсенс?
Коли набуття Україною плану досягнення членства в Північноатлантичному альянсі зі сфери байок перейшло у сферу реальності, з’явилося чимало політиків, що почали активно виступати у ролі співців українського нейтралітету і позаблоковості. Їхня синхронна активність дещо дивує, але будемо вважати, що йдеться про випадковий збіг обставин.
Причому альтернативи НАТО пропонуються найфантастичніші, зокрема ШОС — Шанхайська організація співпраці у складі Китаю, Росії, Таджикистану, Казахстану та Узбекистану.
Це, звісно, "світочі" демократії і зразок для наслідування в Україні. Але, очевидно, дехто з аналітиків вважає, що демократія – це не головне, головне – це національна безпека. Що ж, приймемо на якийсь час цей аргумент і подивимося, куди він нас заведе.
Слід сказати, що прихильники української геополітичної подорожі на Схід обґрунтовують її перспективність напрочуд екзотичними аргументами. Мовляв, якщо ми не приєднаємось до ШОС, то не зможемо співпрацювати з Китаєм.
Це вразлива логіка, адже Китай і ШОС це не одне й те ж саме, це далеко не тотожні величини. Можна не мати нічого спільного із аморфною організацією імені Шанхаю, але дуже добре співпрацювати з КНР, як це робить ціла купа країн Західної Європи, США і Канада, що не є і, напевно, ніколи не стануть членами ШОС.
Не витримує критики також аргумент, що Китай "страшенно побоюється НАТО" і оголосить нам бойкот, якщо Україна туди вступить. Ці автори суперечать собі, бо вони самі розповідають, як активно Китай вибудовує свої відносини з ЄС, а там абсолютна більшість країн є членами НАТО.
Між іншим, тій таки Росії з її геополітичним "романом" з Китаєм (у тому числі в межах ШОС) варто було б побоюватися КНР більш, ніж НАТО, бо не НАТО, а Китай є реальною об’єктивною загрозою російським територіям на схід від Уралу, і китайці не дуже приховують свої плани.
Крім того (і це головне), ШОС не гарантує своїм членам жодного захисту, коли йдеться про воєнні виклики, на відміну від НАТО.
А якщо говорити про нейтралітет, то цей статус несе в собі дві головні проблеми. По-перше, проблему визнання іншими державами, блоками і міжнародними організаціями. По-друге, проблему реального гарантування і забезпечення нейтралітету.
Мало оголосити себе нейтральною державою, треба щоб це ще було визнано іншими країнами. Причому визнано не тільки вербально, але й фактично, себто щоб цей нейтралітет шанували.
Проте, навіть такий визнаний нейтралітет не дає жодних гарантій за форс-мажорних обставин. Досить лише нагадати долю нейтральної Бельгії, що двічі (у Першу і Другу світові війни) ставала жертвою збройної агресій з боку Німеччини.
Себто Німеччина визнавала бельгійський нейтралітет лише у мирний час, але з початком війни він негайно втрачав будь-яку цінність.
Можна згадати долю в 1939 році нейтральної позаблокової Фінляндії, що стала об’єктом нападу Червоної армії СРСР, а також фактично нейтральні й позаблокові Литву, Латвію і Естонію (які мали угоду про військову співпрацю тільки між самими собою), що аж ніяк не врятувало їх від радянської окупації.
А от після 1945 року нейтралітет Фінляндії став компромісом між СРСР та Заходом, де обидві сторони фінський нейтралітет гарантували і пильно стежили одна за одною щодо його можливих порушень. Таким самим компромісом між США, СРСР, Британією і Францією став нейтралітет Австрії після 1945 року.
Швеція залишалась після Другої світової війни нейтральною, але мала секретну угоду з НАТО про спільну оборону на випадок радянської агресії. В Москві добре знали про існування такої угоди. І тим не менше радянські підводні човни неодноразово порушували шведські територіальні води, аж поки один із них не сів на мілину поблизу військової бази...
Проте хто гарантує, хто визнає нейтралітет України?
Найважливішим тут є визнання з боку Російської Федерації. Але оскільки нейтралітет є несумісним з перебуванням на теренах нейтральної держави будь-яких іноземних військових формувань, то для Росії визнання українського нейтралітету означає негайне виведення Чорноморського флоту з території України, бо без цього ніхто у світі не повірить у нейтральність України.
Проте російські лідери неодноразово заявляли, що й після 2017 року свій флот виводити з Криму не будуть. Отже, чекати російського визнання нашого нейтралітету не випадає. А український нейтралітет, не визнаний Росією, не має жодної цінності.
Гарантією нашої нейтральності могла бути власна ядерна зброя, причому єдиною реальною гарантією. Однак ми дозволили позбавити себе третього за потугою у світі ядерного арсеналу.
Нинішня ж українська армія здатна захистити країну тільки у складі НАТО, адже всі режими, починаючи з Кравчука, її послідовно руйнували шляхом шокових реформ і нескінченних скорочень.
Усі склади Верховної Ради демонстрували феноменальну (гідну пацифістів Центральної Ради!) байдужість до війська і потреб національної оборони. Роками нашу армію роззброювали, постійно зменшуючи кількість танків, бронетранспортерів, артилерійських і ракетних систем, бойових літаків і гелікоптерів, кораблів тощо.
За 17 років незалежності жодного разу фінансування Збройних Сил не вийшло на рівень 2% ВВП, як вимагає українське законодавство (хоча депутати в екстазі патріотичної демагогії зажадали витрачати на оборону навіть 3% ВВП, але словами все і закінчувалося – як завжди...).
У нас помилково вважають, що нейтральна держава – це якесь патологічно пацифістське утворення, де можна розпустити армію, жити тихим патріархальним життям. Це не так.
Так ж таки Швеція має сильну, добре озброєну армію та потужний військово-промисловий комплекс. На світових ринках озброєнь шведські товари мають заслужено високу репутацію: зокрема винищувачі та ракетні катери.
Потужне військо має традиційно нейтральна Швейцарія, з усіх боків оточена країнами НАТО, та нейтральною Австрією.
Як сказав військовий аташе посольства Швейцарії в Києві полковник Томас Бухкелі, після всіх скорочень і реорганізацій (!) нині під прапором альпійської республіки стоять 200 тисяч військовослужбовців (для порівняння — в Україні 155 тисяч), є загальний військовий обов’язок, десятки тисяч резервістів і перепідготовка призовних контингентів мало не все життя.
До речі. український письменник Юрій Андрухович, подорожуючи Швейцарією, описував, як вразило його видовище переповнених у п’ятницю електричок, що везли додому на вихідні дні тисячі обвішаних зброєю молодих хлопців і зрілих чоловіків у камуфляжах.
То їхали на відпочинок солдати і резервісти армії мирної нейтральної Швейцарії, країни, що на відміну від України, має ідеальне для нейтралітету геополітичне розташування в центрі Західної Європи.
Нейтралітет дуже дорого коштує, значно дорожче за колективну оборону. Але то є свідомий вибір швейцарської нації, що, звісно, перебуваючи в складі НАТО, витрачала би на оборону значно менші кошти. Розуміють це й шведи, що вже серйозно замислюються про приєднання до НАТО, як і їхні сусіди фіни.
В умовах нейтралітету Україна повинна мати зовсім інше військо.
Не нинішніх 155 тисяч військовослужбовців (що для України з її територією і населенням, геополітичної ситуацією є нонсенсом), а щонайменше 700-800 тисяч, які б мали на озброєнні 5-6 тисяч танків, стільки ж іншої броньованої техніки, 10-12 тисяч артилерійських систем, 2-3 тисячі бойових літаків і гелікоптерів, кілька бригад тактичних ракет, 5-7 есмінців, 15-20 фрегатів, 10-12 підводних човнів і потужну систему протиповітряної оборони у складі винищувальної авіації, РЛС, ракетних комплексів і засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Не завадило б створити і власну систему протиракетної оборони.
Все це потягне на 35-40% державного бюджету як мінімум. Звісно, доведеться припинити всі розмови про контрактну армію, ба більш, треба буде розглянути питання про обов’язковий призов до війська жінок (як це робиться в державі Ізраїль).
То можна краще все ж таки інтегруватися до НАТО? Адже в нинішніх реальних умовах говорити про нейтралітет України означає або демонструвати нерозуміння ситуації, або свідомо діяти проти національної безпеки України.
P. S. А кого не переконують сухі теоретичні аргументи, нехай погляне на долю поки що нейтральної і позаблокової Грузії…
Чи врятувала її нейтральність і позаблоковість? А Володимир Литвин, буквально за 1-2 дні до початку російської збройної інтервенції в Грузії, виступаючи на ТБ міста Севастополя, розповідав про принади нейтралітету для України…
 |
Ігор Лосєв, доцент Києво-Могилянської академії, кандидат філософських наук, для УП
