Нізащо. Ніколи. І не тут

– Йолопи ! – сказала Оксана Забужко. – Пишуть, що в неї коса, як у Лесі Українки! А Леся носила косу зовсім не так. Так носила Марко Вовчок!

Ця розмова відбулася ще до того, як в обіг увійшли 200-гривневі купюри і українці звикли до Лесиного образу. Ми посміялися – певною мірою з солідарності, бо, як і більшість чоловіків,  не особливо концентруємося на жіночих зачісках, навіть грішним ділом не завжди помічаємо, коли наші кохані відвідали перукарню.

Втім, на дозвіллі зазирнули-таки до хрестоматії – і справді, Марко Вовчок мала на голові точно таку зачіску, як Юлія Володимирівна, вірніше навпаки – зачіска Юлії Тимошенко дуже нагадує косу Марії Вілінської.

Епізод цей пригадався нам під час роботи над рейтингом секс-символів української літератури.

Уявіть наше здивування, коли на стіл потрапив матеріал про Марію Вілінську. Що? Марко Вовчок – секс-символ? Облиште! Жінка, яка писала про кріпаків та називалася чоловічим псевдо, – це щось аморфне, безстатеве. Однак по мірі знайомства з біографією письменниці брови наші злітали на лоба.

Судіть самі: увезти Куліша від дружини за кордон, там кинути його заради Тургенєва, а далі – Герцен, Толстой, Добролюбов, Флобер, Меріме, Пісарєв! Поляк Олевінський вкоротив собі віку через неї, Жуль Верн подарував ексклюзив на свої переклади російською, а Тарас Шевченко, кажуть, незадовго до смерті купив Марії золотий браслет вартістю 500 рублів (тодішніх!!!), щоправда, зробивши вигляд, що це від громади.

І що ви скажете про цю жінку з косою? Отож бо. Погано ми вивчаємо життя своїх класиків – може, варто підкоригувати шкільну програму, щоб зацікавити дітей літературою?

Феномен Марко Вовчок настільки зацікавив нас, що ми знову взялися за портрет. Зрозуміло – зображення старих часів поступаються за якістю Плейбою, але все одно дають змогу скласти враження про жінку. А враження просте – нічого особливого.

Цікаво порівняти образ "української Жорж Cанд" з оригіналом – власне французькою Жорж Занд, тобто Авророю Дюпен. Там – коротка зачіска, чоловічий крій одягу, капелюх, – одне слово, феміністка. А тут – коса на голові, сукня, лагідний погляд.

І раптом сталося видиво – чи то сонячний промінь так впав, чи очі вчасно зморгнули – з портретів посміхнулися зовсім не Марко Вовчок та Жорж Занд, а Юлія Тимошенко і Кондоліза Райз.

А що? Ці представниці слабкої статі зазіхають на традиційну чоловічу територію – політику, так само, як їх попередниці свого часу зазіхали на споконвіку чоловічу літературу. І використовують для цього два шляхи.

Одні - Жорж Занд, Кондоліза Райз – наслідують чоловіків, носять костюми, коротку стрижку, говорять переконливо і послідовно. Вони ніби наголошують, що можуть бути такими ж, як і чоловіки, а тому гідні конкурувати на чоловічій території.

Жорж Занд та Кондоліза Райз - наслідують чоловіків та носять костюми

Інші ж - Марко Вовчок, Юлія Тимошенко – всім своїм виглядом заявляють, що перш за все є жінками, підкреслюючи це як одягом і зачіскою, так і висловлюваннями.

Марко Вовчок та Юлія Тимошенко - одягом і зачіскою підкреслюють свою жіночність

Ми, як уже казали, не дуже розуміємося на перукарському мистецтві, втім, як і більшість чоловіків. Тому не можемо класифікувати зачіски за ступенем жіночності.

Однак якщо ти не знаєшся на зброї, це не означає, що вона не діє на тебе. А жіноче волосся – це справжня магічна зброя. І про цю його властивість знали усі народи в усі часи.

Не дарма волоссю приділяється стільки уваги у обрядовій частині різних релігій – починаючи з тотальної заборони жінкам показувати волосся закінчуючи постриганням волосся ченцям або гоління голови у покарання за злочин. Отже, волосся – потужний засіб впливу на оточення, і кожна жінка це знає.

Колись Юлія Тимошенко носила костюми і коротку зачіску. Особливих політичних успіхів за нею у ті часи не значилося.

Тимошенко у 90-ті роки

Але потім вона викинула на смітник образ бізнес-вумен, заплела косу і у такий спосіб відкрито і нахабно оголосила себе жінкою. А суперники проґавили цей момент, продовжуючи спілкуватися з нею по-чоловічому. І одразу стали програвати.

Політологи зараз активно ділять шкуру виборців, які відвернуться від БЮТ в результаті непослідовної політики її лідера. Але поки що – от лихо – виборці не хочуть слухатися послідовних політологів, а залишаються прихильниками мінливої прем’єрки.

Аби розібратися з цим феноменом давайте замислимося – у чому, власне, звинувачують Юлію Володимирівну її недоброзичливці? У тому, що її "ні" означає "може бути"? Але цим, власне, дівчина й відрізняється від дипломата, так само, як і від політика.

"Ніколи, нізащо і не тут" – вам знайома така жіноча філософія? То чому ж ви дивуєтеся, що Юлі пробачають неправдиві обіцянки, інтриги, істеричні нотки та іншу чисто жіночу поведінку?

Таємниця проста: в очах людей вона – передусім жінка. Про це кричить її зачіска, одяг, інтонації. А політик, прем’єр та таке інше – це вже потім.

Політологи не враховують те, що у кожного з нас на кухні є своя Юлія Володимирівна, яка поводиться точно так. Спробуйте з нею посперечатися. Спробуйте її переконати. Спробуйте їй дорікнути чи згадати старе. Ви відчуєте на собі різницю у стилі жіночої та чоловічої поведінки.

Той, хто коли-небудь сварився з дружиною, може погодитися – у скандалі перемогти її неможливо. Скандал – це жіноча територія. Якщо дружина перейшла межу, чоловікові залишається два виходи: або вхопити за косу і вплинути за допомогою гарапника, або ж вибачитися, приголубити і сказати, що вона – найкраща. Більшість наших знайомих обирає другий варіант.

Уявіть собі, що ви ідете вулицею. А там чоловік кричить на жінку. Кому з них ви будете співчувати? Зрозуміло – жінці. Ви не знаєте причини конфлікту – можливо, на неї варто не тільки кричати, а навіть прибити, проте все одно чоловік, який скандалить з жінкою, одразу стає неправим в очах людей. Це фізіологія – наприклад, діти у домашніх сварках найчастіше беруть бік матері, і тільки з віком можуть зрозуміти батька.

А тепер оцініть з цих позицій українські політичні конфлікти. Ми з вами бачимо як чоловіки сваряться з жінкою. Яка наша реакція?

Недарма партія Регіонів, яка добре знає правила караоке-політики, у питаннях коаліції та БЮТ виставляє на фасад Анну Герман. Але навіть Герман не наважується втравлюватися у перепалку, розуміючи, що коротка стрижка, костюми, ба навіть політично коректні темні сукні у конфліктах одразу пересувають у її на чоловічу позицію – позицію переможеного.

Пані Герман - улюблениця депутатів та Таблоїда

Ми не будемо порівнювати Анну Герман та Юлію Володимирівну – це птахи різного польоту. Але принагідно згадаємо одне політичне телешоу, на якому нам довелося бути присутніми.

Герман обурилася через те, що опонент дозволив собі некоректне висловлювання,  і вимагала вибачень перед нею як перед жінкою. Ведучий підтримав її. А ми здивувалися. Бо переконані, що політика – це війна.

Коли Жанна д’Арк вела за собою лицарів, їй діставалося не менше, ніж простому солдатові. Складно уявити собі, що вороги-англійці були джентльменами на полі бою і пропускали даму вперед. Скоріше навпаки – кожен з них намагався поцілити саме у неї, щоб відзначиться. "На війні, як на війні," – певно, говорила Жанна. І ми повторили тоді за нею. Не хочеш отримати по голові – не лізь у політику.

Але феномен Тимошенко як раз і полягає в тому, що вона вийшла на поле бою, відкинувши обладунки і шолом. Замість шолому – коса, замість кіраси -  рюшики. Вона примусила українців ставитися до себе передусім як до жінки, а не як до воїна. Саме тому до неї не липне порівняння ані з Орлеанською Дівою ані з Залізною Леді.

Замість шолому – коса, замість кіраси -  рюшики

Ну а що ж опоненти?  Здається вони цю її особливість не бачать, як то кажуть, в упор. Дивно. Чи вони не помічають, що програють кожну сутичку? Чи не оцінюють, що програють навіть тоді, коли мають більш логічну і обґрунтовану позицію? І програють передусім в очах людей, а по-їхньому кажучи, виборців.

Здається, з опонентами сталася природна річ – під впливом підкреслено жіночої агресії у них прокинувся чоловічий гормон (зрозуміло, у тих, у кого він був). І поведінка у суперечках стала підкреслено маскулінною – хлопці форсують голос, проте говорять нерозбірливо, плутаються у думках і запізнюються з відповіддю.

Цікаво, що стиль своєї першої леді одразу взялися копіювати депутати БЮТ. Голос деяких з них став вищим, з’явилися істеричні нотки, і аргументація стала суто жіночою – розлого, про все одразу і ні про що, стрибки з теми на тему, чіпляння до слів. Коли слухаєш по радіо сварки за участі депутатів БЮТ, іноді складається враження, що спілкуєшся з власною дружиною.

Юлія Володимирівна своєю косою змінила основи сучасної політики. Вона докорінно перевернула критерії оцінки виборців. Виявляється, люди спокійно можуть пробачити політику все те, що звикли пробачати жінкам у повсякденному житті – брехню, скандальність, злу пам’ять, посмішки та сльози замість аргументів. Треба тільки, щоб виборці бачили перед собою перш за все жінку, а потім вже політика.

Отже ми маємо цікаву ситуацію – на політичній арені традиційна чоловіча система координат, успішно атакована жіночою. Добре це чи погано – будемо дивитися. Але враховувати цей факт необхідно. Бо Україна може стати колискою жіночої революції у світовій політиці – коли замість перевдягатися у чоловіків жінки застосовуватимуть фемінну аргументацію, яка оперує не тільки і не стільки логікою, скільки емоціями та інтуїцією.

Зверніть увагу, що жінки, які в українській політиці діють за "чоловічим сценарієм", не багато чого досягли. Тетчер з жодної не виросло. Бо Україна – не Британія. З наших жінок виходять дуже погані чоловіки.

До речі, якщо перечитувати повісті Марко Вовчок після знайомства з сексуальними подвигами авторки, тексти вже не здаються по-шкільному занудними.

Майте це на увазі.

 

Брати Капранови