Нерішучість України призводить до екстремізму

Протягом останніх сімнадцяти років Україна є незалежною державою. За цей час вона запровадила багато демократичних перетворень. Та одне питання є болючою суперечністю цим демократичним процесам.

На противагу своїм сусідам — Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії, а також Чеській Республіці та Сербії — Україна відмовляється визнати русинів (карпаторусинів) окремим народом. Така політика являє собою елементарне порушення прав людини.

Протягом усіх 17 років уряд України відкидає усі вимоги визнання русинів (карпаторусинів).

Ці вимоги здійснювалися в різних формах: численні запити русинських громадсько-культурних організацій Закарпаття, кілька запитів від демократично обраної Обласної ради Закарпаття (включаючи ухвалення 7 березня 2007 року абсолютною більшістю голосів (71 проти 2) рішення про визнання русинів національністю на території Закарпаття.

Уряд та Верховна Рада не прийняли до уваги жодної з цих законних вимог, натомість доручивши Міністерству юстиції знайти юридичні підстави для своїх дій, чи то бездіяльності.

Востаннє Міністерство юстиції висловило свою позицію в листі до Секретаріату Ющенка від 6 березня 2008 року, що рясніє внутрішніми суперечностями. Наприклад, у листі стверджується, що кожен громадянин України має право на свою власну національну самоідентифікацію.

Натомість, зазначено в листі, існування нації (в листі переплутано поняття "нація", "національність" та "національна меншина") не може диктуватися органами влади, ні державними, ні місцевими.

Тут починається низка суперечностей. Мінюст стверджує, що Україна ніколи не відкидала існування етнічної групи під назвою русини, уважно уникаючи самого питання про русинів як окрему національність.

Незважаючи на те, що органи влади не можуть вирішувати питання існування національностей, для невизнання русинів Міністерство юстиції знайшло підстави. Це цитата з листа Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ, в якому стверджується, що "русини є органічною складовою української нації", тобто її "субетнос" або "етнографічна група".

Міністерство юстиції також вказує на те, що не існує "офіційного переліку національностей України". Однак воно погоджується з фактом існування такого переліку для перепису населення 2001 року. Та оскільки русини класифікуються як етнографічна група, вони не увійшли до переліку 130 національностей та народностей, опублікованому Державним комітетом статистики України.

В результаті відмови України визнати русинів, люди вимушені вдаватися до відчайдушних,іноді екстремістських кроків. Русини Закарпаття нещодавно відновили вимоги не лише про автономію, а навіть "суверенну державу".

Ми, русини, підтримуємо територіальну цілісність України, та її зусилля на шляху до демократизації та зближення з Європою. Та невже Україна очікує стати членом Європейського Союзу, якщо її влада, чи то через ідеологічну заскорузлість, чи через зволікання, відмовляється визнати карпаторусинів окремою національністю?

У 19 столітті царська Росія класифікувала українців (яких вона називала малоросами) не як національність, а як етнографічну групу росіян. У 21 столітті для України та етнічних українців немає сенсу повторювати ті самі аргументи проти карпаторусинів, які росіяни в минулому вживали супроти українців.

Визнання карпаторусинів окремою національністю задовольнить елементарні людські права карпаторусинів і стане важливим кроком України на шляху її євроінтеграції.

 

Павло Роберт Маґочій, голова Світового конгресу русинів, для УП