Качка, що кульгає на обидві ноги
Все, до чого він доторкається, перетворюється в … попіл.
Жив у VII столітті до н.е. такий собі грецький цар Мідас, який, згідно міфології, мав унікальний дар: все, до чого він торкався, перетворювалось на золото. Спершу, коли в нього з'явився такий дар, жадібний цар дуже зрадів: він ходив своєю рідною країною, торкався до всього, що траплялося на очі, і підраховував прибутки.
Але пізніше виявився і інший бік медалі: цар Мідас мало не вмер з голоду, тому що їжа, до якої він торкався, теж перетворювалася в золото. Зрештою розум переміг жадобу: цар звернувся до бога Діоніса, щоб той позбавив його надприродного дару.
Час "царювання" Ющенка дуже нагадує події цього древньогрецького міфу: те, що спершу здавалося політичним золотом, виявилось м'яко кажучи попелом.
В хронічних поразках держави Україна та нинішнього українського істеблішменту можна звинувачувати кого завгодно і що завгодно.
Але головна відповідальність за всі політичні та економічні негаразди в країні повинна лежати на першій особі держави – президентові цієї держави. Інакше навіщо було брати на себе відповідальність за долю держави на цілих п'ять років?
Те, що президент ніяким чином не хоче нести відповідальність за стан справ в країні, а скоріше, веде себе як сторонній спостерігач, критик та експерт з усіх внутрішньо- та зовнішньополітичних питань, зрештою стало причиною того, що Україна поступово де-факто перетворюється з президентської на парламентську державу.
Абсолютно закономірним також є ситуація, що склалася останнім часом, в якій президент фактично усунений від реального впливу на перебіг політичних та економічних подій. І знову ж таки не через дії явних чи уявних ворогів Ющенка, якими називаються Тимошенко, Янукович, Кремль тощо, а саме через бездіяльність або деструктивну діяльність президента та його секретаріату.
Ще недавно пропрезидентська фракція блоку "Наша Україна – Народна Самооборона", одним із варіантів назви якого перед останніми парламентськими виборами був "Блок Ющенка", наразі стала по суті антипрезидентською.
На наших очах здався останній плацдарм Ющенка – рідна партія "Народний союз Наша Україна", яка створювалась після феєричних революційних подій 2004 року під Ющенка і для Ющенка.
Явно послідовно закономірним є той факт, що розпад партії прискорився саме тоді, коли сам президент публічно її очолив.
Тимошенко поки набирає оберти, залучаючи на свою сторону все нові сили та нових союзників із різних таборів. Звичайно, то – ситуативні союзники, які хутко втечуть з корабля, якщо той почне тонути.
Янукович, після того, який в третій раз за своє політичне життя, практично тримаючи владу в руках, в черговий раз лоханувся і умудрився в останній момент втратити все (!!!), намагається просто зобразити "гарну міну за поганої гри" та втримати фракцію та партію від "серйозної внутрішньопартійної дискусії". Ще одна така ганебна поразка, і він – політичний труп. Показовою є нейтральність позиції Ахметова щодо ідеї створення коаліції ПР із БЮТ.
Ні Ющенко, ні Янукович вже не можуть стати центрами політичної консолідації в країні. Якщо економічна та фінансова криза змете теперішній уряд Тимошенко, нас чекає скоріше повна пертурбація теперішньої влади, ніж проста зміна "шила на мило", як ще надіються обидва Віктора.
І хай вони облишать свої "дівочі мрії".
Але такий хід подій – шанс для політиків нового покоління, які здатні нарешті зламати всевладдя злодійкуватих чиновників в країні.
Наразі бачиться найбільш ймовірними два варіанта розвитку подій в Україні найближчим часом: або уряд Тимошенко зуміє опанувати та зупинити економічну та фінансову кризу в Україні (що є дуже нелегким завданням!), або навесні нас чекає черговий неформальний Майдан.
І тоді дістанеться всім: і президенту, і уряду, і опозиції, і парламенту, і місцевій владі і т.д., і т.п.
Те, що про нинішнього президента згодом будуть складатися міфи, подібні до міфів про царя Мідаса – очевидно. Надто контраверсійним став час президентства Ющенка.
До речі: справжній, не міфологічний цар Мідас, в кінці свого царювання перебив своїх співвітчизників та став тираном. Закінчив життя самогубством, випивши бичачу кров.
Сергій Сорока
