У лихого два обличчя

Та хто ж, нарешті, ти!?
– Я – частка тієї сили, що одвічно прагне зла і вічно звершує добро.
Мефістофель

Здавна в народі помітили, що в усякому лихому неодмінно міститься зерно доброго. Приховано добро і в тій кризі, яка охопила сучасний світ.

Та й Україні криза, беззаперечно і неодмінно, несе добро. Принаймні, вже в найближчій перспективі. Ще більшою мірою це стосується майбутнього українського етносу і нації.

Адже ані кожен з нас, ані український етнос, ані наш народ в цілому вже ніколи не будуть такими, якими були до початку кризи.

А до кризи, ніде правди діти, ми всі і кожен із нас по-своєму йшли наполегливо і невідворотно. Взяти хоча б один той факт, що ми остаточно колективно спотворили світ і людське єство в мороці безпросвітної неправди і невігластва.

Тож, очевидно, так далі жити вже стало неможливо. Тому ми неминуче маємо і безумовно станемо іншими. І Україна буде інша. А отже, як тому і належить бути, криза триватиме до тих пір, поки ми не станемо іншими, поки зерно добра не дасть добрі сходи.

Щоправда розгледіти зародок добра в кризі, особливо на самому її початку, не так вже й легко. Тим більше в умовах, коли переймаєшся винятково днем сьогоднішнім: що в казан смачненького покласти та за які-такі статки купити, або втримати вже куплену чергову непотрібну річ.

Але ж ми вже звикли, чи нас до цього привчили, що жити тепер треба по-модному – здебільшого в кредит, купуючи, часто за "небесними" цінами, автомобілі, чергові новинки побутової техніки, круті мобіли.

Авжеж, нехай всі думають, що ми теж не ликом шиті: і статки у нас круті, і ми круті, і "таргани" у нас круті. Це для держави ми завжди бідні і про нас мало дбають, а про людське око ми вічно заможні і в шоколаді – нехай інші заздрять.

Тож наразі для "крутих перців" переживати є про що. Своїми загребущими руками економічна криза міцно тримає кого за кишені, а кого й, так би мовити, за горло.

А коли вже так, то навряд чи кому до того, аби розбиратися, звідки ото в кризи руки-ноги ростуть. Ще менше людей цікавить, чому саме їм – чесним і безневинним – дошкуляє ця криза.

Тому не дивно, що простому смертному, а такими, як тільки мова заходить про відповідальність, виявляються всі без винятку – від безробітного до президента, навіть випадково не спадає на думку ідея про те, що він заслуговує саме на те, що має і що з ним відбувається.

Навпаки, тою чи іншою мірою, але практично кожний переконаний в тому, що він чи вона заслуговують на значно кращі умови і обставини життя. От тільки зовнішні обставини та чинники заважають жити краще. Жити веселіше. Жити так, як того бажається. Бути праведними і святими, адже ж: це не ми такі – це життя таке.

Тому винними в усіх негараздах і клопотах простого смертного виявляються всі і вся, тільки не він сам.

Але життя мудріше за кожного з нас і за всіх нас разом взятих. Не воно, якби ми того не хотіли, або й не вигадували собі, підлаштовується під нас, а ми проживаємо його таким, яким воно є, а не таким, яким ми його бажаємо собі і іншим.

Воно повертає кожному сторицею саме те, на що він заслуговує. Це аксіома.

Тож криза, щоб про неї не думали і не розповідали розумні, особливо розумні або й хитромудрі, не є ані штучним явищем, викликаним до життя чиєюсь нібито бездарною діяльністю або заради досягнення своєї вигоди чи примхи. Ані результатом змови утаємничених орденів і організацій, ані простим збігом обставин того, що примітивні матеріалісти називають історичним розвитком.

Навпаки, всілякі світові таємні і публічні організації, уряди, корпорації, олігархи і іже з ними – всі-всі до одного як і їхні старання є інструментом в руках життя, за допомогою якого воно наводить лад серед людей і в свідомості самих людей.

Тож криза, з виникненням якої бездумно пов’язують низку факторів та обставин природного і штучного характеру, насправді, є нічим іншим як черговим інструментом в руках життя.

І поки життя сповна не впорядкує відповідно до свого замислу людську спільноту на землі, воно не випустить зі своїх рук цей інструмент. Хіба що, врешті-решт, трапиться так, що змінювати вже буде нічого і ні для кого.

Але останнього, безумовно, не трапиться, бо саме б життя не починало змін, не будь вони результативними в кінцевому варіанті.

Отже, основна функція кризи, яка є лише частково фінансово-економічною, бо насправді вона охоплює всі доступні осмисленню і рефлексії сторони людського існування, змінити світ і людину.

В той же час для кожного з нас і в кожен наступний момент ця криза набиратиме мінливих обрисів та ознак від "фінансово-економічного потопу" до "поглинача" всякого змісту існування і діяльності; від дрібного решета, через яке будуть просіяні всі людські чесноти, до "плавильної печі", в якій гартуватимуться дух і тіло людини, а також дух етносу чи нації.

Врешті-решт, що стосується кожного окремо взятого індивіда, то добрі перспективи мають лише ті, в кого зберігся потенціал до очищення від дріб’язковості злигоднів сьогодення та оновлення.

Якщо слідувати давньогрецькій версії відмінності між людьми, виписаній Платоном в його "Державі", то вона полягає в різниці домішок "металу" в єстві людини. Висоту її благородства визначає наявність "золота", глибину ницості або обмеженості і обтяженості земним – наявність "заліза".

Ця криза покликана переплавити "залізо" споживача хоча б в "мідь" продуцента. В кращому ж випадку – відкрити шлях людському духу до справжньої свободи, розриваючи пута ситуативної свободи: що хочу, те й творю. Та, поступово спростовуючи свободу вибору: вчиняю так, бо нездатний передбачити наслідки.

Оскільки ж сучасній затурканій буденним людині надто тяжко хоча б переглянути ієрархію своїх життєвих цінностей, виходячи з власної ініціативи, то наразі тотальна криза стала, або має стати своєрідною нагайкою, яка неодмінно спонукатиме до певних дій і роздумів практично кожного.

І в цьому контексті вона стане для частини населення "квитком" до оновлення та "спасіння", хоча б з огляду на те, що часто "рішучий крок вперед є результатом доброго штурхана в спину".

Зрештою, криза може послугувати і послугує для окремих індивідів своєрідним дзеркалом, в якому знайдуть всю повноту свого відображення їхні "проблемні місця". А, знаючи "ворога" в обличчя, значно легше з ним мати справу. Залишається тільки вступити з ним в боротьбу.

В цьому контексті криза спонукатиме до реалізації окремими особистостями безвідмовної закономірності справжнього прогресу, вираженій в суфійській мудрості: аби чогось досягти, збільшіть вашу необхідність в тому.

Якраз криза і стане вододілом для тих, хто хоче досягти нових ціннісних висот, але до кризи не мав достатньої необхідності та/або аргументів, та тими, кого влаштовував докризовий стан справ. Останні ризикують бути розпорошеними в часі і бутті.

Тож як справу не поверни, криза змінить і нас, і наше існування. Вона спонукатиме до формування нового світогляду, нових підходів до життя і змісту існування та взаємодії іншими.

Першим кроком до відродження самобутності української нації стане поступове навернення українців до рідної землі. Поки що ж криза гонить багатьох з великих міст на малу батьківщину, а далі примусово-добровільно переселятиме в село.

А вже років через 15-20 українське село буде чи не найзатишнішим простором існування для духовно цілісної людини. Але до цього ми ще маємо сповна пройти терновими шляхами тілесних поневірянь і душевного розпачу.

На порозі "затяжної перспективи" постійної і звитяжної роботи над собою є добра новина і для злиденних духом. Наразі, як не крути, в Україні запанував їх час! Тепер вони можуть з тріумфом сказати: "Звершилося!". Адже, по-перше, вони, як і належить злиденним духом, мають почувати себе майже пророками.

Щоправда заднім числом. Бо чи ж не злиденні духом на кожному кроці віщували, що в цій країні нічого доброго не варто чекати: всі негідники, продажні і так далі і тому подібне. І лише вони саме втілення моралі і соціальної цноти.

По-друге, в Україні, якщо вірити класикам марксизму-ленінізму, відбувся комунізм або щось йому подібне. Природно, з національним колоритом. Бо за класичною формулою, державою має управляти кухарка. А у нас, бачте, сантехніки, бджолярі, гінекологи і взагалі представники "робочого люду" керують.

Комунізм в свою чергу, очевидно, слід вважати втіленням раю на землі. Принаймні, до такої думки схиляються чимало сучасних авторитетів. А коли рай, то він неодмінно для злиденних духом – саме тому вчить суперкнига. Звісно, Біблія.

Якщо ж без іронії, то це час садо-мазохистів. Не помітно для самих себе значна частина отримує найбільшу насолоду від того, що страждає, бо саме в стражданнях знаходить хоч якусь тінь змісту свого існування.

Не даремно ж найчастіше люди хваляться не своїми здобутками і звершеннями, а проблемами, з якими їм доводиться стикатися в житті і "рєшать" їх.

Криза змінить життєві пріоритети.

 

Володимир Калуга, для УП