Дав слово – тримай!

За "газовою війною" без уваги залишилася дата, яка має пряме відношення до її розгортання. 10 років тому, 27 січня 1999 років вступив в силу Договір і Протокол до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності та відповідним екологічним аспектам для України.

Принагідно варто нагадати, що завдання, які містяться в Договорі є обов’язковими для виконання не тільки всіма країнами членами ЄС та тими країнами, які подали заявки на членство у Євросоюзі.

Правила і принципи, що там містяться, включені до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, як одна з правових основ двостороннього співробітництва у галузі енергетики, щодо завдань процесу Енергетичної Хартії.

Їх основу складають намагання до відкритих ефективних і надійних енергоринків, які реалізуються, в тому числі, і за допомогою, розробки чітких загально прийнятних правил по транзиту енергоносіїв.

Тобто, Договір і Протокол, які є юридично зобов'язуючими документами, не залишили країні-транспортеру жодного шансу порушувати добровільно прийняті зобов’язання.

Тим більш, сприяти чи створювати прецеденти, що несуть загрозу енергетичній безпеці країнам – споживачам газу. Мова йдеться про стабільне і передбачувальне його постачання і прозора та зрозуміла на нього ціна.

Тому, як показав хід сьогоднішньої "газової війни", європейці спокійно сприймають заяви української влади про її "героїчні" зусилля щодо забезпечення їх країн газом за рахунок своїх можливостей.

Це ваш, панове, обов’язок, відповідно до ратифікованих документів.

Не збігом обставин є те, що рівно два роки тому, 23 січня 2007 року, на ПАРЄ розглядалося питання, щодо небезпечності дій у використанні енергопоставок, як інструменту політичного тиску.

Необхідність розгляду питання на сесії, виникло в ході аналогічної газової кампанії. Тоді європейці були збентежені феноменом у сучасних міжнародних відносинах щодо зобов’язань і вирішили нагадати обом сторонам про їх дотримання.

На мій погляд, в більшій мірі Україні, адже Росія не ратифікувала Договір. Як учасник того засідання, у своїй доповіді на сесії Верховної Ради вважав за необхідне більш докладніше розповісти про хід обговорення з ремаркою про те, що жоден з членів української делегації не прийняв участі в дискусії.

Напевно не дозволила політична домінанта питання у газопостачанні для України, коли головні її актори були далеко від сесійної зали ПАРЄ. Лише вони володіли, як і тепер, хто й про що має право домовлятися з Росією всупереч змісту ПАРЄвської дискусії.

Вона ж вимагала діяти згідно принципів ринкової економіки: прозоро, на конкурентній основі, не допускаючи дискримінації в транзиті, та передбачати для третьої сторони можливість доступу до газогонів.

Але прийняті в ході дебатів рекомендації, українська влада не поспішала перекласти і оприлюднювати для своїх громадян.

Лише друга "газова війна", більш жорстока і нищівна як для України і Росії, так і для західно-європейської спільноти, дає зрозуміти всім до чого може привести нехтування прийнятими зобов’язаннями у сфері енергобезпеки та їх надмірна політизація.

Вона показала українському суспільстві, партнерам у Європі неспроможність і непрофесійність дій влади в Києві у веденні переговорів, коли на ринку немає вибору.

Показала, як боротьба за владу, чисто по-українські, за досягнення своїх егоїстичних забаганок, може мати негативні наслідки не тільки в Україні, але й за кордоном.

Нагадала, що дотримання положень Хартії, пов'язаних не тільки з газозабезпеченням, а й з енергозбереженням, пошуком альтернативних енергоносіїв є не просто декларацією або рекомендацій.

Це є спосіб життя, сьогоденного виживання і їх неможливо вирішити за рахунок внутрішніх змагань, на кшталт, хто підпише більш вигідний договір від української влади за відновлення газопостачання.

Як засвідчив візит прем’єра до Москви, вигідних і вигідніших вже не буде.

 

Віталій Шибко, народний депутат України 4-го скликання, для УП