Кризові реалії і реальна загроза узурпаторських виборів

П'ятниця, 13 лютого 2009, 10:28

2009 рік для України – це рік чергових виборчих перегонів. Традиційно всі попередні вибори, як парламентські, так й президентські, апелювали до майбутнього та водночас маніпулювали популістичними обіцянками.

Економічна криза змінює цю псевдоідеологію та поширену технологію виборів. Вибори стають вже не стільки обіцянкою майбутнього "прориву", "фронту змін", "кроків до людей", а портфелем перманентних загроз, які нависають над крихкою конструкцією сьогоднішнього стану речей.

В життя українців увійшли нові реалії – фінансове банкрутство, економічна рецесія, корпоративний дефолт та інші.

Домінуючим настроєм стає страх втратити і острах втрат.

Для держави – страх втратити незалежність країни перед загрозою нового розподілу сфер геополітичного впливу на європейському просторі, втрата позицій в енерго-силовій грі з Росією.

Для бізнесу – страх занепаду економіки від рук горе-урядовців, страх втратити власність від нових перерозподілів.

Для людей – страх втратити "власність-в-кредит", зарплату та/або роботу.

Контекст кризи та ризиків стає домінуючим в суспільстві. Традиційний українець перетворюється на "кризового українця", який боїться економічної катастрофи, втрати соціального статусу, зниження економічних і соціальних стандартів.

Українець шукає гарантій і гаранта свого безпечного економічного існування. Тому на часі влада гарантій як гарантія стабільної влади.

Президент як глава держави має виконувати роль не просто гаранта незалежності, Конституції тощо, а бути президентом захисту від кризи та від страху кризи.

Для держави – це має бути турбота про збереження економічного благополуччя, забезпечення макроекономічної стабілізації.

Для людей – захист їхнього економічного статусу та соціальних стандартів.

Особливістю сучасної української політики є наявність реліктів так званої російсько-радянської владної моделі – "влада-власність", коли влада та власність знаходяться у нерозривному зв’язку. Якщо не розділені влада і власність, то жодна модель перерозподілу влад за Конституцією не може гарантувати ані демократії, ані незалежного суду, ані прав власності тощо.

У нинішніх умовах влада є шляхом до власності, а власність є шляхом до влади.

Дехто намагається досягти влади, щоб отримати в ручне управління власність та економіку. І в цьому сенсі вибори 2010 року, з одного боку, можуть бути шляхом до нового перерозподілу власності і нового раунду так званої перерозподільчої гри. Або альтернативно – стабілізацією правил гри, налагодженням машини з експлуатації вже розподілених активів на користь як власників, так й простих громадян.

Перший шлях – шлях до влади як до перерозподілу власності. Небезпека безкінечного переділу, перерозподілу власності, економічних війн посилюється в умовах кризи, коли відбувається декапіталізація активів та посилюється адміністративний та популістський вплив влади та уряду на економіку.

Саме за Тимошенко сьогодні стоять нові "голодні" групи, які тільки чекають стартового пострілу, щоб вступити в перегони за перерозподіл економічних активів та власності.

Другий шлях – це європейсько-цивілізаційний вектор на утвердження системи правил та прав власності, економічних свобод, масового підприємництва, захисту інтересів новоствореного українського середнього класу.

Саме за умов кризи необхідно поширення та закріплення правил гри, збереження наявних ресурсів, дооформлення такого політично-правового устрою, який би мінімізував ризики втрати ресурсів та сприяв би їх збільшенню. Це базовий інтерес українського бізнесу та суспільства.

Тому об’єднавчим суспільним запитом стає мінімізація можливостей для узурпаторської моделі виборів 2010 року, з якою асоціюється у свідомості громадян Тимошенко. Хоча, по суті, як на мене, вона вже не стільки асоційована, скільки повністю інтегрована в цю узурпаторську схему як кандидат на вищу владу в країні.

Подібна модель виборів означає: перемогти, розчавити, подавити всі інші центри сил (політичних, елітних), особливо в бізнесі, захопити верховну владу, забрати у всіх вірогідних суперників їхні ресурси і жити "припєваючи".

Президентські вибори 2010 можуть бути виборами "економічного поліцейського", економічного диктатора, на що претендує Тимошенко, та "поліцейсько-луценківського" капіталізму.

Симптоматичним є вислів Луценка на інтерівській "Свободі слова" про "розкуркулення", а також заява соратника прем’єрки Турчинова на останній колегії МВС щодо необхідності готуватися до силового розв’язання кризи, що означає не що інше як силовий перерозподіл власності та активів українського бізнесу.

Необхідно запобігти цьому негативному та катастрофічному для економіки сценарію, змоделювати вибори 2010 року як вибори економічного судді, рефері, модератора правил і прав власності, гаранта відновлення економічного зростання, гарантій бізнесу та простій людині.

У 2009 році завданням для всіх еліт є наступне: мінімізувати вірогідність узурпаторської моделі і максимізувати можливість компромісно-договірної моделі виборів. Алгоритм реалізації може бути наступний: маючи демократично-виборну модель на рівні мас робимо перехід до компромісно-договірної моделі стосунків на рівні еліт.

Після успішної реалізації компромісно-договірної моделі переходимо до реалізації стратегії конституціоналізації з метою убезпечення від свавілля верховної влади у сфері законодавства і судочинства: приймається нова Конституція та нарешті проводиться реформа судоустрою.

Президентські вибори 2010 року потрібно розглядати саме у антикризовому контексті. Всі президентські кандидати мають продемонструвати не стільки ефект роздачі обіцянок, скільки вміння управляти ризиками, турботливість до переживань та сподівань "кризового українця".

Сьогодні суспільство, країна стає великою страховою кампанією.

Управління країною у такому контексті – це страхування ризиків. А тому майбутні вибори – це не стільки вибір обіцянок, скільки вибір ефективного забезпечення і управління ризиками від економічного краху, дефолту, банкрутств тощо.  

 

Автор Віктор Балога, голова секретаріату президента України



powered by lun.ua
Головне на Українській правді