Доборолась Україна до самого краю

Понеділок, 23 лютого 2009, 18:05

"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
"І ми не ми, і я не я"

Тарас Шевченко

Чим далі в ліс тим більше дров, кажуть росіяни, чим далі криза у наших головах, тим дивніші думки приходять у наші "кризові" голови.

Я б не дивувався, коли б про диктатуру говорили претенденти на її ведення, проте Богдан Червак представляється читачам УП як публіцист, а не як націоналіст, яким він є (Туга за диктатурою).

Іншим цікавим, та незрозуміло з якого боку доречним, є розмірковування пана Грабовського на тему винищення мафії в США. Грабовського набагато важче звинуватив у симпатіях із якимись "ізмами", проте, як кожен інтелектуал, він також може піддатися зачаруванню порядком та владою, чому сумним прикладом є Хайдегер, Деріда чи Ріфеншталь.

Для більш детального ознайомлення, відсилаю наших публіцистів та інтелектуалістів до Markа Lilla. "Lekkomyślny umysł. Intelektualiści w polityce". Proszynski i S-ka. Warszawa. 2001, де він детально розповідає про те, як відомі філософи романсували із тоталітарними системами і чим це закінчилось для них.

Або до роботи Чеслава Мілоша "Поневолений розум" (Zniewolony umysł), але це все прелюдія до предмету теперішньої розмови.

Диктатура завжди була, є і буде — цю аксіому, варто пам’ятати завжди, незалежно від конкретної ситуації у якій ти перебуваєш сьогодні. Якщо ми будемо називати речі не по іменах, а так, як ми цього забажаємо, тоді втратимо почуття реальності.

Проституція залишиться проституцією, незважаючи на ціну "за послугу" в 100 гривень, чи 100 доларів. Хибною є думка, що якщо продатися дорожче, або назватися якось по-іншому, то суть зімнеться. Нажаль, це не правда. Проте у нас ще й досі функціонує мораль: "якщо красти мільйони, а не шапки, можна стати прем’єром". Прикро, що ця думка наразі культивується.

Не існує трішки вагітних, казав мій професор, так само немає доброї диктатури, навіть якщо додати до неї "пролетарська" чи "закону". Тому що трагікомічною є принцип російського права: "вас як судити: за законом чи по справедливості?".

Суспільство, яке це толерує, перебуває у шизофренічному стані, а люди, які це пропагують, говорячи про необхідність диктату закону, забули про те, що сталінська конституція була одна із кращих свого часу. Закон не диктує, його або виконують або ні, третього немає.

Пан Червак захоплюється Наполеоном ІІІ, режимом Ататюрка, Пілудського, Франко і Салазарі, і визнає, що часу на аналізу у нього немає, тому я зупинюся лише на декількох деталях санації Пілсудського (думаю, якби я почав говорити про звірячу діяльність Франко то наразився б на закиди у лівих поглядах).

Чим відмінною була діяльність маршала і начальника Польської держави Юзефа Пільсудського, від Гітлера, Сталіна, Муссоліні чи Піночета? Відповідаю: серед усіх названих, тільки Гітлер прийшов до влади через вибори.

Маршал Пілсудський дійсно причинився до впорядкування економічного та політичного становища країни. Але якою ціною? Ціною того, що організував перший концентраційний табір на зразок Дахао?

Табор Береза-Картузька був організований для затримання і утримування без судового припису публічних осіб, які загрожували державі. Кого арештовувати та доправляти до табору вирішувала поліція, або місцева адміністрація. Остаточне рішення про термін ув'язнення ухвалювала адміністрація табору. За різними даними, у таборі трималося від  800 до 7 тисяч осіб.

Головними і найвідомішим інтернованими цього табору були польські націоналісти: Вітольд Боровський, Адам Добошиньський, Хенрик Россман, а також українські націоналісти, Євген Коновалець, Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Донцов, Роман Шухевич.

Дивно, що зараз хтось вважає слушними пацифікації українських земель і ігнорування національного питання у міжвоєнній Польщі.

Перспектива таборів інтернування для когось видається привабливою, для когось ні, та у будь-якому випадку це ганьба та найбільш ниций прояв влади.

А благородна диктатуру Франко може комусь і близька, проте прем’єр Сапатеро і правляча соціалістична партія не поділяють думки, щодо того, що потрібно було вбивати понад 200 тисяч і змушувати сотні тисяч до еміграції (до речі, нещодавно був прийнятий закон, який дозволяє відновити громадянство всім особам іспанського походження та їхнім нащадкам, які були змушені відмовиться від іспанського громадянства та емігрувати через політичні переслідування). Чи це не каяття за роки кривавого порядку?

Коли хтось каже, що зараз саме той час, щоб вести диктатуру закону, здорового глузду або диктатуру ще чогось, ця людина або не цінує своєї свободи, або зневажає свободу інших.

Складні часи вимагають складних рішень. Для цього необхідні вольові та відповідальні  люди, які здатні йти на компроміси та ухвалювати стратегічні рішення не одноособово, а колегіально.

P.S.  Переходити на особистості підчас дискусії це остаточність і такі аргументи найслабкіші. А всім поціновувачам диктатур далеко їхати не треба, наші сусіди прекрасно втілюють принципи порядку та одноосібної відповідальності. Тверезійте панове не все те, що порядок є диктатурою.

 

Євген Білоножко, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді