Без гарантій

Останні світові конфлікти (війна в Іраку, Грузії, операція "Литий свинець") є підтвердженням того, як резолюції ООН ігноруються країнами, які беруть участь у конфліктах.

Хоча за невиконання резолюцій ООН на країну-порушника мають накладатись санкції - як економічного, так і військового характеру. Для цього було створено Комітет по санкціям Ради Безпеки ООН. Він на практиці застосовував різні механізми примусу виконання резолюцій для країн-порушниць, в більшості країн Африки.

Втім,резолюції Ради Безпеки ООН не виконують не тільки в Африці, їх, наприклад, ігнорують і країни з великої вісімки - Росія, США та Ізраїль.

Про авторитетність та світову значимість такої міжнародної організації, як ООН, багато говорити не потрібно, більшість світового співтовариства є членами цієї організації, наразі 192 країни.

Про перебування в цій організації кожна з країн-членів не забуває нагадувати при першій нагоді в політичних переговорах, а тим паче, в міжнародних конфліктах. А в доктринах більшості країн Європи на одному з перших місць стоїть діяльність в ООН. Через те, що це є один із основних факторів, які гарантують мир та безпеку даній державі.

Відразу після її створення, членами ООН стали 50 країн, які розробили і, відповідно, підписали Статут ООН.

Перебуваючи в Раді Безпеки Об’єднаних Націй, деякі країни (які мають право вето), стверджувалися як держави світового значення (Франція, Германія, Росія, Китай).

Ця організація видала ряд документів, які в теперішній час є одними із основних імперативів у міжнародних відносинах, а саме: "Декларація прав людини" (1948), "Міжнародний пакт громадських та політичних прав" (1966), "Договір про нерозповсюдження ядерної зброї" (1968), "Конвенція прав дитини" (1989), "Кіотський протокол" (1998).

В усіх конфліктах, які виникали наприкінці ХХ століття – початку ХХІ століття, ООН намагалась вести активну миротворчу місію, направлену на збереження миру у світі та захисту прав людини.

З часом,  першочергові цілі організації, її мета і завдання стали нівелюватися, а більшість резолюцій, які ООН видавала відносно того чи іншого конфлікту, просто ігнорувалися.

А сама організація перетворилася в засіб, з допомогою якого впливові держави лобіювали власні політичні інтереси. Також зазнала краху репутація ООН, коли в рамках програми "Нафта в обмін на продовольство" в корупційних махінаціях був запідозрений син секретаря ООН Кофі Анана – Койо.

Після початку війни в Іраку, ООН вимагала від США дотримуватися "Декларації прав людини", зокрема, закриття в’язниць, в яких незаконно утримувалися полонені. На що Вашингтон порадив Раді Безпеки, щоб вони не витрачали час на критику США, а краще слідкували за дотриманням політичних і громадських прав в інших недемократичних державах.

Війна в Іраку стала початком внутрішньо-організаційного конфлікту та погіршення стосунків між США та ООН. Намагання США змусити ООН "грати" на своєму боці, викликало обурення у європейських членів організації. Америку звинуватили у тому, що вона намагається перетворити ООН у засіб втілення і досягнення цілей власної політики.

Ігнорування міжнародного законодавства, договорів та декларацій країнами-агресорами – перш за все свідчення того, що ці країни втілюють агресивну геополітику для здобуття контролю над стратегічно важливими територіями, під прикриттям різних оманливих загроз та приводів.

Росія, наприклад, у офіційній "Концепції зовнішньої політики" ставить своїм категоричним імперативом в формуванні зовнішньополітичних відносинах Статут ООН та міжнародне законодавство.

Але у конфлікті з Грузією, Росія відмовилась підтримати проект резолюції, винесений Францією на затвердження Ради Безпеки. Згідно проекту резолюції, від Росії і Грузії вимагали припинення вогню та виведення Росією військ за лінію конфлікту.

Безкарність в ігноруванні резолюцій Ради Безпеки дає привід ігнорувати ці резолюції і іншим державам світу. Останньою з таких, став Ізраїль. З початком ізраїльської операції "Литий свинець" Рада Безпеки прийняла резолюцію, в якій вимагала припинення вогню та відкриття кордону для доставки в сектор Гази гуманітарної допомоги.

Ізраїль, високо оцінивши прагнення світової спільноти, відмовився виконувати цю резолюцію, аргументуючи свої дії тим, що перемир’я в даний час просто неможливе.

Як США та Росія, Ізраїль веде власну політику, яка направлена на досягнення своєї мети в геополітичних інтересах, не зважаючи на резолюції та позицію ООН. Невиконання рішень ООН та ігнорування думки світової спільноти країнами-членами організації, в питанні забезпечення миру та виконання міжнародного права, є підставою, щоб ставити під сумнів гарантію власної безпеки.

Українським політикам варто враховувати тенденції зовнішньої політики інших держав відносно України та проблемні ситуації, які можуть виникнути при конфліктах, і не покладатися на світову спільноту у допомозі вирішення проблем.

Адже події останнього десятиліття показують, що світова спільнота, в особі міжнародних організацій, втрачає авторитет у вирішенні конфліктів та не гарантує миру. Якщо у подібні конфлікти буде втягнена Україна, слід розраховувати  тільки на резолюцію, але гарантій її виконання небагато.

 

Олександр Саліженко, для УП