Невирішені питання на вісімнадцятому році незалежності

П'ятниця, 6 лютого 2009, 12:17

Рівень і умови нашого життя визначають дві складові, особиста і суспільна. Чим краще ти працюєш, тим краще живеш. Це особиста складова. Проте, рівні зусилля в різних країнах приносять в сотні разів відмінну винагороду.

Це вплив суспільної складової. Варто відмітити, що суспільна складова в значно більшій мірі, чим особиста, визначає рівень життя. Звідси витікає дуже простий висновок – щоб покращити своє життя, в першу чергу потрібно покращити суспільні умови.

Найбільш злочинним результатом комуністичного експерименту стало знищення людської спроможності навести лад у своїй країні. По своїм руйнівним наслідкам, воно страшніше руйнування Батурина, поразки під Крутами і Голодомору разом взятих. Бо ті трагедії завершилися, а ця продовжує і сьогодні нищити наше життя.

Тоталітаризм. Його сутністю є нездатність народу навести ефективний порядок у своїй країні. Причини можуть бути різні. Це може бути насилля з боку іноземних загарбників чи внутрішніх узурпаторів влади. Але це може бути і банальна відсутність у народу необхідних знань та вмінь.

Незалежність і Майдан на певний час забезпечили нам свободу дій. На цьому їх функції вичерпалася. Далі, механізми боротьби проти поневолення, мали бути змінені механізмами вдосконалення країни. Цього не відбулося саме через відсутність у народу розуміння як це робити.

Ніхто не шукає опікуна для передачі йому в управління особистого гаманця. Проте, ціла країна займається пошуком опікунів-розпорядників для свого суспільного майна. І вони знаходяться. В результаті наше спільне багатство стає їхнім. Той, хто не контролює своє майно, його втрачає.

Той, хто контролює чуже чи спільне майно, стає його власником. Те ж саме можна сказати і про суспільні взаємовідносини. Діючі правила встановлюють ті, хто взявся опікуватися їх прийняттям та підтриманням. Звісно, все робиться на власну користь.

Зовні тоталітаризм виглядає надзвичайно привабливо, і цим пояснюється його живучість. Потрібно тільки одноразово вибрати правителя з необхідними позитивними якостями, і буде вам щастя!

Демократія ж надзвичайно марудна справа. Потрібно набувати і постійно вдосконалювати знання по суспільному управлінню, витрачати свій час та кошти, відстоювати те, що вигідно усім та боротися проти крисятництва.

Якби тоталітаризм здатен був принести суспільству користь, я б першим був за нього. Але це неможливо через одну людську особливість. Безконтрольна, з боку роботодавця, людина працюватиме виключно на свої потреби. Не існує людей, здатних безкорисливо працювати на інших.

Навпаки, людині властиво першочергово дбати про особистий інтерес. Візьміть, наприклад, виробничі взаємовідносини. Успішний власник обов’язково здійснює такі функції, як визначення мети, способу її досягнення, схвалення плану дій, контроль виконання і розпоряджання результатом. Якщо він цього не буде робити, то втратить усе.

Чому ж ми, власники своєї країни, чинимо як дуже поганий господар? Чи це не наша країна? Тоді чия? І хто ми? І чому на вісімнадцятому році незалежності ми все ще шукаємо відповіді на ці запитання?

Мета може бути різна, шляхів досягнення безліч. Наприклад, мета – особисте збагачення. Шлях – крисятництво у всіх його видах, від прохання в людей довіри, отримання влади і прихватизації спільного, до примітивної корупції.

Про моральний бік справи мову не веду, мораль є узагальненням довготривалої користі. З точки зору того, хто йде до особистого збагачення за рахунок всіх, крисятництво є корисним, а отже і моральним.

Коли ж більшість починає так діяти, стає зрозуміло, що нове багатство не створюється. Більше того, нищаться умови для виробництва національного продукту. Це шлях до зубожіння, це наш сьогоднішній національний шлях.

Чи існує мета і шлях, котрі ведуть до загального процвітання, до створення потужної суспільної складової? Так. Але розмову про них потрібно починати з відмови у довірі всім без винятку лідерам. Там, де є місце вождям, царям, диктаторам, лідерам нації чи регіону, є місце тільки їхнім інтересам.

Носієм і втілювачем загальнонаціональної мети може бути тільки народ. Демократія - це не довіра лідерам, це створення умов, коли незалежно від власного бажання носій влади змушений діяти виключно у відповідності з волею людей.

Шлях. Його можна розпочинати і з протилежного напрямку. Можна на власному досвіді перевірити все, що людство визнало помилковим. Можна піти за лідерами, котрі поведуть народ шляхом першочергового задоволення своїх особистих інтересів. Але є найкоротший шлях до мети, котрий ми і спробуємо прокласти для народу України.

Першим є прагнення. Щоб нам почати колективно рухатися до мети, кожен повинен не тільки зрозуміти, а і відчути, образно, в деталях побачити те життя, до якого він прагне. Це чуттєвий бік справи, котрий забезпечує мотивацію і спонукає до активних дій по досягненню мети.

Другим є знання. Прагнення, річ необхідна, але сліпа. Від здобуття незалежності, нам постійно дають привабливу мотивацію, але потім спрямовують у вигідному їм напрямку. Єдине, що може зарадити, це знання. Його повинен мати народ, кожен з нас.

Немає іншого шляху до мети. Спроба покластися на когось, рівнозначна втраті зору, рух до мети перетворюється на рух сліпців у напрямку чужих інтересів. Я стверджую, саме знання є тим головним, що відрізняє народи між собою. В концентрованому вигляді ці знання можуть називатися культурою, звісно у широкому розумінні, – економічною, політичною, правовою, світоглядною тощо.

І саме знання лежать в основі того, що одні, вщент зруйновані країни, швидко відроджуються, а інші, зовні благополучні, руйнуються. На сьогодні, це наше головне завдання – отримати знання по ефективному управлінню суспільними справами.

В Україні сприяють отриманню таких знань ті, хто цим найменше вихваляється. Це мас-медіа. Публікації в "Українській правді" та інших виданнях, відповідні телепрограми – це джерело знань для громадян. Другим джерелом є аналітичні центри, котрі надають достовірну соціологічну інформацію, зокрема Центр Разумкова. Це ті сили, котрі працюють на демократію, на Україну, на її громадян і на їх щасливе майбутнє.

Надзвичайно шкідливою є діяльність тих, хто вводить людей в оману, проголошуючи, що вони вирішать проблеми, котрі може вирішити тільки згуртований і володіючий знаннями народ.

В першу чергу, це всілякі вожді та лідери нації. По-друге, це тоталітарні політичні партії.

Я не буду їх перераховувати. Просто скажу, що демократична партія це така, головним продуктом діяльності котрої є ідеологія, світогляд, збудований на достовірних і перевірених практикою знаннях.

Головним завданням партії є поширення цих знань в народі. По мірі поширення таких знань, в країні створюється ситуація опосередкованого управління. Тобто, влада, незалежно навіть від свого бажання, вже не може чинити невідповідні суспільному світогляду дії та ухилятися від вчинення необхідних.

Інакше – пряма сутичка, котра завершиться не на користь знахабнілої влади. Повна, завершена демократія характеризується тим, що влада перетворюється в найнятих виконавців, котрим народ дає завдання і постійно контролює його виконання.

Ось уже вісімнадцятий рік ми йдемо шляхом тоталітаризму. Результати бачимо. Практично всі існуючі сьогодні рецепти є тоталітарними. Їх реалізація може привести тільки до зміни персонажів цієї довготривалої трагедії. Потрібно міняти жанр – з трагедії тоталітаризму на оду демократії, оду нашому народові і його здобуткам.

 

Сергій Трегубенко, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді