Ювілейні роздуми "хулігана"

До 20-річчя становлення Народного руху України

Якось непомітно наблизилася 20-та річниця знаменних подій, які змінили обличчя світу наприкінці ХХ століття. Падіння Берлінської стіни, Оксамитові революції в Європі, а в Україні – становлення Народного руху...

В мою пам’ять ці переломні для всього геополітичного простору зміни врізалися камерно. В прямому і переносному смислах. Саме в ці дні, двадцять років тому, я опинився в ув’язненні. Мені пришивали звинувачення в хуліганстві, хоча насправді заарештували й посадили за опозиційну діяльність.

Тоді проходила виборча кампанія "на съезд народных депутатов СССР". У Києві відбувалися мітинги, які ми разом із молодіжним товариством "Громада" й Українською Гельсінською спілкою організовували на площі Жовтневої революції – тепер це Майдан Незалежності. Наше гасло було досить відверте, просте, зрозуміле всім: "Голосуйте проти комуністів, голосуйте за зміни!"

А унікальним був підхід Сергія Федоринчика із "Зеленого світу". Він казав: "Ілько, ви вчиняєте неправильно. Тебе посадять за те, що ти сваришся з комуністами. Роби, як я".

Він накупив чималенько примірників Закону про вибори, по 10 копійок, і роздавав ці брошури перед Київською міською радою направо й наліво. Агітація Федоринчика полягала в тому, що він пояснював киянам: вони можуть голосувати як "за", так і "проти". І це було для громадян відкриттям. Виявляється, вони мають право і навіть можливість голосувати "проти"! Виходить, вони мають право власного вибору!

Проте закінчилося це для винахідливого Федоринчика так само: нас посадили в один і той же день, в одну й ту ж камеру, за таким же надуманим звинуваченням у хуліганстві, на ті ж 15 діб...

А в сусідній камері перебував славний дисидент і мій друг Сергій Набока. Він як досвідчений ЗЕК швидко налагодив дружбу з сусідами-арештантами і взяв наді мною шефство – передав жменю сигарет. Ми вели роз’яснювальну роботу – тепер уже серед співкамерників.

Із-за грат надійшла вістка про те, що газета "Прапор комунізму", перетворивши агітаторів-арештантів на монстрів, насправді прославила нас. Це була розлога історія про "хуліганські дії незаконного зборища агресивно настроєних осіб". Та публікація з’явилася 5 березня 1989 року.

Українці вже рухалися від того, що можуть безкарно голосувати і "за", і "проти", до того, що наша країна наближається до європейських стандартів, а світова спільнота підтримує шлях до незалежності.

Сьогодні, мимохіть озираючись на драматичні події 20-літньої давнини, переконуєшся: на зламі 80-90-х років відбулися зміни, які визначили майбутнє країн Центральної та Східної Європи на багато десятиліть уперед. Колишня НДР, Польща, Словаччина, Румунія, балтійські країни визначилися зі своїм майбутнім. Сьогодні вони є членами НАТО і Європейського Союзу. Саме Україна, вийшовши зі складу СРСР, поставила жирну крапку на існуванні "імперії зла".

Як на мене, ці зміни 20-річної давнини набагато грандіозніші й масштабніші за Помаранчеву революцію. Нам справді є чим пишатися. Тому що Україна – є! Ми живемо в епоху, про яку мріяло багато поколінь. А навіть у 90-х роках було багато сумнівів і серед українців, і за межами України щодо того, чи будемо ми існувати як держава.

Але Україна – є! І вона демократична. Хоча багатьом здається (часами і мені також), що те, що відбувається в нашій країні, – це бедлам. Однак це – демократія. З українською специфікою. Хіба все так чинно-гладко в Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії, які були не колоніями, а все-таки державами, хоч і сателітними?

Україна визнана світовою спільнотою як єдина держава пострадянського простору, яка прямує демократичним шляхом розвитку. Тож наша демократія є шансом для інших країн колишнього Радянського Союзу – і Білорусі, й Росії, і далі, на схід від Росії. Наші успіхи дають їм шанс...

Наразі замислюєшся й над утраченими Україною можливостями. На мій погляд, річ у тім, що ідея української державності була підтримана і просунута не тільки активною меншістю – представниками Народного руху та дисидентами, до яких і я належав, але й компартійною номенклатурою.

Вона швидко докумекала, що настав зручний час поміняти гасла та прапори і під синьо-жовтими кольорами подовжити керівництво, володарювання і розкрадання однієї з найбільших країн Європи.

Але це вже інша історія…

Ілько Кучерів