Відділимо зерно від полови

Російські історики все частіше дають політичні коментарі або на досі чомусь засекречені документи про Голодомор 1932-1933 років, або ще не опубліковані

Справді, останнім часом із Москви досить часто лунають заяви, котрі свідчать про зрослий інтерес істориків, архівістів, державних і політичних діячів до проблем Голодомору 1932-1933 років.

І цей особливий інтерес найшвидше є позитивним явищем і не може не радувати всіх тих, хто професійно займається даними проблемами.

Не могли українські вчені, громадські діячі не звернути особливу увагу й на повідомлення керівників Росархіву щодо підготовки трьохтомного видання, присвяченого проблемам голоду на території Радянського Союзу в 1930-1934 роках.

Щоправда, не може насторожувати той факт, що документи ще не опубліковані, а висновки щодо відсутності цілеспрямованої геноцидної політики Кремля по відношенню до українського селянства вже зроблені. І треба сказати, що зроблені вони вже давно.

Спершу політичним керівництвом Російської Федерації, а вже потім інтерпретуються нашими російськими колегами, схоже, в руслі політичного замовлення.

Проте, якщо в наших російських колег досі залишається певний інтерес і невтолене наукове бажання з'ясувати істинний стан справ, то ми можемо їм запропонувати – як, до речі, це вже неодноразово робили у вузькому колі спеціалістів – практику поглибленого спільного вивчення проблеми голоду в Російській Федерації.

Українські науковці, маючи вже величезний досвід у дослідженні даної теми, можуть всіляко сприяти цій благородній справі.

В результаті спільної роботи це дало б змогу відкинути зерно від полови, з'ясувати істинний сенс політики кремлівських вождів, котрих нині чомусь називають в російських підручниках історії "ефективними менеджерами" й порівняти масштаби й наслідки голоду в різних регіонах СРСР.

Досі мої російські колеги стверджують, що голод 1932-1933 років був виключно наслідком помилок і прорахунків, пов'язаних із здійсненням колективізації та індустріалізації.

Українське історичне наукове середовище розглядає Голодомор у значно ширшому контексті й пов'язує його виникнення й здійснення зі злочинною сутністю комуністичного режиму, одним із проявів руйнівної сили комуністичної ідеї. Злочин Сталіна і його оточення полягав не в прорахунках, а в маніакальному прагненні силою змінити природу людства.

Без сумніву, Україна, яка всіма силами пручалась спробам насильницького експерименту, була піддана найсильнішому тоталітарному удару.

Продовжують і надалі дивувати апріорні заперечення геноцидної природи Голодомору в Україні, які надходять із російського боку.

Бажаючи успіхів російським колегам у зростаючому бажанні вивчення проблем голоду, пропонував би їм звернути увагу на кілька проблем, наукове прояснення яких наблизить до відповіді на питання про сутність голоду та його характер в різних регіонах СРСР, а також і в Україні.

По-перше, чим можна пояснити, що іноземні дипломати у своїх звітах та листах у 1933 році постійно підкреслюють масштаби голоду саме в Україні, його особливу природу, нерідко протиставляють катастрофічну ситуацію в Україні відносному благополуччю за межами республіки?

Іноземні дипломати не мали підстав жодним чином викривляти ситуацію. Чому ж вони підкреслюють особливість катастрофи в Україні?

По-друге. В Україні зібрано понад 200 тисяч свідчень очевидців Голоду. Ці свідчення говорять про повсюдний і масовий характер вилучення всього їстівного в селянських господарствах України.

Не лише зерна, але й овочів, навіть щойно звареної їжі. Масовість таких свідчень із усіх регіонів України доводить системний і плановий характер даного методу терору.

Чи застосовувалось повне вилучення усього їстівного в інших регіонах СРСР? Наскільки масовий і тотальний характер мала така практика? Де вона застосовувалася й чи є цьому підтвердження свідченнями очевидців?

По-третє. В Україні відомі документи, в тому числі доповідні записки ГПУ, ЦК КП(б)У, існують численні наукові дослідження, які фіксують географію Голодомору, подають страшну картину голоду в більшості районів тогочасної УСРР. Встановлено півтора десятки тисяч населених пунктів, які були охоплені Голодомором.

Чому в Росії досі відсутні документи, дослідження, які б розкривали масштаби голоду в конкретних регіонах? Чи існує досліджена статистика населених пунктів, які постраждали від Голодомору?

По-четверте. На території Центральної Чорноземної області РСФСР, охопленої голодом у 1933 році, за переписом 1926 року проживало біля 9 мільйонів 119 тисяч росіян і 1 мільйон 650 тисяч українців.

За переписом 1937 року на цій же території проживало 11 мільйонів 925 тисяч росіян і 709 тисяч українців. Тобто за 10 років росіян збільшилось на 2,8 мільйонів осіб. В той же час українців зменшилось більш ніж на 940 тисяч осіб.

Ще жахливіша картина на Кубані, яка була заселена українцями та постраждала від Голодомору 1932 – 1933 років.

На території, яка згодом увійшла до складу Краснодарського краю, за переписом 1926 року проживало 1 580 895 українців, а за переписом 1939 року на цих землях зареєстровано лише 143 744 українці.

Яким чином можна пояснити таке радикальне зменшення кількості українців на територіях Росії, які були охоплені голодом у 1932 – 1933 роках?

По-п'яте. Який національний склад населення конкретних регіонів Росії та Казахстану, що постраждали від голоду у 1933 році, за переписами 1926 і 1937/1939 років?

Які втрати Казахстану від голоду і чи є підрахунок цих втрат. Ми знаємо, що постраждали степові райони, у яких у великому відсотку проживали українці.

Відомо, що велика кількість казахів, які займалися скотарством, з початком м’ясозаготівель відкочовували до Китаю і не повернулися. Чи входять вони до числа безповоротних втрат? Скільки відкочувало, а скільки фізично померло від голоду у Казахстані у 1932 – 1933 роках?

По-шосте. Українські науковці з'ясували, що в Україні використовувалася спеціальна тактика блокування по кордонах республіки й окремих її районів, сіл. За документами, які є в нашому розпорядженні, блокування розпочалось ще з лютого 1932 року. З Криму почалося обмеження ввозу продовольства в Україну.

Таке обмеження ввезення продовольства в Україні діяло й у 1933 році. 23 січня 1933 року спеціальною директивою був заборонений виїзд селян із України і заселеної українцями Кубані.

За два місяці дії постанови було затримано понад 220 тис. селян, що намагались виїхати із охоплених голодом регіонів.

Чи застосовувалось блокування територій в інших регіонах і який воно мало характер? Чи обмежувалося ввезення продовольства, як в Україні? Наскільки масовими були арешти голодуючих, що намагались вирватись за межі блокованих регіонів?

По-сьоме. Чому в 1932 – 1933 роках селяни масово втікали з України й не було зворотного процесу з Росії? Натомість було планове, організоване переселення селян в Україну.

Вичерпні відповіді на ці питання значно зблизять позиції російських та українських вчених, знімуть політизацію питання, раз і назавжди дадуть чесні наукові висновки. Хочу побажати успіхів моїм російським колегам у дослідженні цієї благородної теми. Сподіваюся, що істина нас об'єднає.

Владислав Верстюк, доктор історичних наук, заступник голови Українського інституту національної пам'яті