Яку демократію ми визнаємо?

1 перегляд
Петро Камінь, для УП
Понеділок, 30 березня 2009, 09:21

Найбільш поширеними в пресі та публікаціях є слова "демократія та демократичність". Демократичний – фактично стало синонімом виразів "народний, рідний, наш".

Однак, роздивляючись навкруги, оцінюючи ситуацію в державі, яка зветься демократичною, не можу змовчати про негаразди, яких здавалося б не повинно бути при демократії, тобто владі народу.

Втім, слово "любов" відноситься як до мами, дружини, дітей, Батьківщини, так і до вовка у ставленні до ягняти. Отже, і з словом "демократія" необхідно ближче познайомитись.

Листаючи стару літературу, наштовхнувся на книгу Петра Мірчука "За чистоту позицій українського визвольного руху" , видання 1955 року у Мюнхені. Здивувався, що вже тоді в лавах ОУН йшла жвава дискусія стосовно нового ладу, який мав би бути в майбутній самостійній, соборній Україні.

До самостійності було ще так далеко, однак розуміння слова "демократія" було змістовнішим, ніж сьогодні. Тому приведу витяг з цієї книги, який дослівно висвітлює офіційні документи Третього великого збору ОУН 1943 (!) року.

"Ми боремося за те, щоб внутрішній лад в Українській Державі був побудований на здорових демократичних засадах. Ми за справжні вільні вибори, за свободу політичних і громадських організацій, за правдиву свободу слова, друку, зборів , релігії і переконань, за незалежні суди, за справжній захист прав людини.

Ми вважаємо, що здоровий демократичний лад створює найкращі передумови для всебічного розвитку творчих сил народу й одиниці, сприяє вихованню високої політичної культури народу, забезпечує попередження творення антинародних кіл і кляс, уможливлює якнайменш болісно пройти внутрішнє оздоровлення, високо підносить гідність і цінність людини.

В той же час ми проти форм розкладової демократії, яка призводить до знесилення державної влади, ставлення партійних інтересів вище загальнонаціональних, до занепаду культури, деморалізації народу, до розрушення основ, на яких будується здорове суспільство і сама демократія, що в результаті закінчиться або поневоленням народу або тоталітаризмом в середині країни …".

Отже, проаналізуймо разом , якою демократією ми з вами користуємось, яке суспільство будуємо?

Почнемо з системи виборів. Вибори за партійними списками, в результаті яких вплив громадян на формування законодавчого органу та органів місцевого самоврядування значно скорочується – це здорова демократія чи розкладова ?

Проведення через очолені публічними лідерами блоки та партії депутатів-шоферів та коханок, на які народ не має абсолютно ніякого впливу – це крок до кращого життя чи стрибок в нікуди? Чи достатньо назвати вибори демократичними, щоб вони були справді корисні народові? Певно, що не достатньо.

Здавалося б, що нічого страшного в такій системі виборів немає: через 4-5 років політична сила, яка не виконала своїх обіцянок зміниться на іншу, і все піде на краще. Певна рація в цьому є, однак, де гарантія, що наступна політсила також не буде просто іншою по назві та людях, однак незмінною у некомпетентності та яловості?

Чи виграє Україна від постійної зміни одних поганих партій на інші протягом довгого часу? Чи не може стати це причиною втрати суверенітету? Питання риторичні.

"…Свобода політичних і громадських організацій, правдива свобода слова…". Як в Україні з цими категоріями демократичності? Все добре. Збирайся, організовуй, говори. Сотні громадських організацій та партій – що ще, здавалося б, потрібно для демократичного розвитку держави?

Однак назвіть мені хоч одну масову та впливову громадську організацію в Україні? Авторитету "Червоного хреста", напевно, не досягла жодна громадська організація часів незалежності!

Організація українських націоналістів сьогодні має авторитет в суспільстві завдяки діяльності героїв минулого – Коновальця, Бандери, Шухевича, "Гельсінська спілка" завдяки Гориням, Лук’яненко,Стусу. Але все це герої "своєї доби". Доби великої, де кувалася Незалежність.

Що ж маємо тепер? Жодна громадська організація не може фінансуватись самими членами організації, хоч би вони й були фанатично віддані своїй мрії.

Відповідно, громадянський рух сьогодні – це просто імітація активності людей за рахунок коштів, отриманих з царського плеча олігархічних та владних осіб. Для відволікання людей від справжніх цілей та проблем.

Не хочу нікого принизити, але найчастіше, людей активних та патріотичних використовують задля маніпуляції суспільством. Під різними соусами. Не краща ситуація і з партіями.

Основними гравцями України політичної є партії-конгломерати – Партія Регіонів, ВО "Батьківщина", Народна партія Литвина.

Партії, декларовані цілі яких не збігаються з фактичними діями. А деякі, як Компартія – взагалі ставлять за мету фактичну розвал України та повернення під протекторат сусідньої держави.

Іноземна мова у парламенті, демонстративне використання червоних значків депутатів неіснуючого Радянського Союзу не тільки не несуть за собою втрату депутатського мандату але й просто публічного осуду.

Отже, політичні партії замість розбудови держави самі несуть найбільшу загрозу існуванню України. Інтереси партії в більшості випадків вище інтересів загальнонаціональних, що підтверджується неодноразовим зверненням до парламентів сусідніх держав з осудом свого президента або декларацією підтримки війни Росії проти Грузії з боку ПР та БЮТ.

Можливо це й демократія, але якщо вона знесилює державну владу – мусимо прискіпливіше придивитись до неї.

Об’єднаю свободу слова та політичну культуру. Нинішня демократія дозволяє заполонити пресу та телебачення (які мають конкретних господарів) будь-чим.

Свобода слова не залишила в Україні жодної недоторканої теми або постаті. Взаємне приниження президента та прем’єр-міністра, обвинувачення будь-яким депутатом іншої посадової особи без відповідальності за свої слова привели до повного нівелювання політичної культури у вищих ешелонах влади.

Як не парадоксально, але культура взаємовідносин залишилася тільки між простими людьми, адже сварки та взаємозвинувачення мало поширені між ними.

Коли в прямому ефірі депутат Шуфрич говорить про президента "…я не поважаю Ющенка як чоловіка…", вважаючи це демократичним і принижуючи президента, він принижує при цьому мене, мою сім’ю, мільйони людей, яких представляє глава держави.

І ні до чого тут Віктор Ющенко!!! Йдеться про президента моєї країни!

Вам до смаку така демократія?

"Здоровий демократичний лад створює найкращі передумови для всебічного розвитку творчих сил народу й одиниці". Що маємо сьогодні? Розвал колгоспів сприяв розвитку творчих сил? Ваучерна приватизація створила передумови для творчості? Продаж флотів зробив нас сильнішими?

Земельні ділянки, в більшості до сих пір не оформлені законно, – стимулюють людей до роботи? Сотні дозволів та ліцензій при бажанні людини організувати бізнес та самостійно заробляти собі на життя – це демократія?

Продаж в приватні руки стратегічних об’єктів створило передумови для здорового розвитку держави?

А продаж надр, в результаті якої навіть відро піску ми не маємо право взяти – це теж для нашого блага? Хто ризикне назвати все це демократією? Можемо назвати, але додати уточнення: сьогодні в Україні глибоко вкоренилася РОЗКЛАДОВА ДЕМОКРАТІЯ, яка нічого спільного не має з кращою долею українського народу.

Наслідком неї є вимирання та поневолення народу. Не природне вимирання і поневолення, а створене штучно групою виконувачів чужої волі. Безжальної і холодної до наших дітей. Ви всі згодні віддати својх дітей та онуків цій групі псевдодемократів? Я однозначно проти!

Слава Україні!

 

Петро Камінь, член ОУН (р), для УП (позиція –особиста)



powered by lun.ua
Ніс Клеопатри
Ярослав Грицак. Публічний інтелектуал із Галичини
Гра з "фашизмом": чому Угорщина підвищує ставки у тиску на Україну
Руслан Кошулинський: Кампанію будемо вести бандерівським методом – дійти до кожного
Усі публікації