Конституційне реформування versus конституційне шулерство

8 переглядів
Олег Проценко, для УП
П'ятниця, 19 червня 2009, 17:12

В Україні наявний парадоксальний консенсус, який має дві складові. Перша. Як свідчать соціологічні дослідження, для більшої частини українських громадян зміни до Конституції не є найактуальнішим питанням сьогодення.

Та, водночас, та сама більшість розуміє, що порядку і балансу в органах влади немає і це негативно позначається на політичних і соціально-економічних процесах у державі.

Друга складова. Ніхто з політиків не заперечує, що державний механізм хворий у своїх інституційних основах і потребує ретельного перегляду конституційного механізму. Проте і політики, і політичні експерти твердять: в нинішніх умовах (зокрема, ускладнених кризовими явищами не лише загальноукраїнського, а й світового значення), приступати до Конституції недоречно.

Мовляв, за аналогією, конституційні зміни, як і гроші, люблять тишу.

Насправді ж, якщо не всі, то більшість конституцій світу з’являлися за подібних обставин і були не передумовою, а наслідком криз. Для прикладу, згадаймо історію "патріарха" всіх Основних законів – Американську Конституцію.

Хіба не у розпал війни 1777 року Другий Континентальний конгрес затвердив Статті Конфедерації? Хіба конституційний конвент 1787 року не творив у той саме час, коли урядові війська розправлялися з повстанцями Шейса, а штати не доходили згоди поміж собою?

Розкладіть по роках – від 1789 по 1875 – гостроту і динаміку французької історії та ухвалення 12 конституцій!

Ідеальних умов для написання конституцій ніколи не буває. Та й що таке ідеальні умови, якщо відсутня політична мудрість, а найголовніше – політична воля. Саме тому, ні вчора, ні сьогодні досягнути чогось подібного в Україні не вдається.

Як сильно не прагнули б "філадельфійського конвенту", все одно виходить або "заколот у Конча-Заспі", або "домовленості у "Зоряному". Отже, справа, напевно, не в тому, що час непідходящий, а в тому, що цілі, які ставлять учасники процесу, подеколи абсолютно не ті.

Таким чином, очевидним стає висновок: парадоксальним консенсус робить подвійна природа такої згоди.

З одного боку, цей консенсус щирий, а значить спрямований на результат – розв’язати проблему недосконалості конституційного регулювання. З іншого, – він нещирий, бо сам конституційний процес лише використовують як інструмент, як знаряддя в чиїхось політичних руках і йдеться не про ефективність функціонування державного організму, не про справедливість суспільного договору, а про обслуговування за рахунок конституційних змін окремих політичних амбіцій.

Відтак, є всі підстави на основі цього парадоксального консенсусу з подвійною природою говорити про те, що в країні відбувається два паралельних процеси: конституційного реформування і конституційного шулерства.

Розвиток цих процесів безумовно увійде в аннали конституційної історії України, але без сумніву, що другий з них буде залапкований, як і "політреформа" 2004 року.

Конституційне реформування

Залишивши осторонь всі політичні преференції, однак прийдемо до висновку, що лише зміни до Конституції, які внесені на розгляд Верховної Ради президентом Ющенком, носять характер конституційного реформування. Більше того, можна припустити, що ці зміни для самого Глави держави є не лише (і не в першу чергу) політичним, а моральним зобов’язанням.

Саме йому (за іронією долі) довелося стати гарантом Конституції зразка 2004 року, того Основного Закону, який проштовхнув кучмівський режим, залишаючи владний Олімп. Це була бацила, яка повинна була осісти в конституційному організмі держави і з часом стати підґрунтям оцього самого конституційного шулерства.

Глава держави запропонував формат Конституційної Ради, а її проігнорували (і "поховали") більшість парламентських політичних сил. Він завжди наполягав на публічності та комплексності цього конституційного процесу, а наштовхнувся на банальний конституційний заколот, суть якого зводиться в основному лише до зміни форми правління.

Зрештою, президент Ющенко стояв на позиціях всенародного референдуму щодо змін до Конституції, а постав перед фактом переписування Основного Закону держави за її межами.

Президентський проект змін до Конституції не можна назвати бездоганним. Але ж сказано було колись Руссо, що найкращі закони для людства могли б написати тільки боги.

Проте, окрім відкритості і публічності, окрім ідеології розширення демократії, прав і свобод людини, цей документ відрізняється системністю та комплексністю підходу.

Що становить його основу? Реформа публічної влади, зміцнення місцевого самоврядування, децентралізація влади і максимальне її збалансування на центральному рівні.

Найбільш резонансним, звісно, у цьому проекті виявилося запровадження двопалатного парламенту. І навіть, якщо припустити, як це подають критики Ющенка, що в Сенаті він бачить власне політичне майбутнє, це далеко не зменшує позитивної ролі і ваги самої верхньої палати.

Якщо поставимо цю новацію не в поточний політичний контекст, а в контекст реформи публічної влади на нових територіальних засадах (в якому вона планується і має перебувати), то все стає на свої місця.

Запровадження двопалатного парламенту – це формування території політичного штилю (виваженості) на противагу політичним штормам Ради, це розширення принципів представництва для регіонів держави.

Конституційне шулерство

У ході іншого процесу планувалися радикальні кроки з реформування Основного Закону. Проте самі по собі вони були насправді лише частиною більшого цілого, а фактично, страховим полісом, у процесі підписання Великого Договору між двома політичними силами – ПР та БЮТ.

Годі було й мріяти про відкритість та публічність цього процесу. Годі віднайти у запропонованих змінах системний підхід, покликаний удосконалити конституційні механізми, дати суспільству Закон на майбутнє.

Цього нема, бо переслідувана його авторами мета полягала у речах діаметрально протилежних, а саме: ретельно прописати домовленості між двома політичними силами, з огляду на політичні амбіції лідерів, і формулу поділу країни згори до низу між двома партійно-бізнесовими угрупуваннями.

Власне тому що ПР та БЮТ мислили у категоріях виключно повноважень, вони і не дійшли згоди. Якщо виходити з таких міркувань, то їхня спроба була від початку приречена на невдачу.

Більш як століття тому, перший президент французької Третьої республіки Адольф Т’єр виніс більш слушні уроки зі свого вивчення Французької революції, аніж вітчизняні політики із власного досвіду кількох попередніх років.

"«Історія свідчить, – писав Т’єр, – що слід або подрібнювати владу до безкінечності, або, якщо вже поставити одного главу, то наділити його достатньою владою, аби не заохочувати прихопити лишньої".

Натомість БЮТ і ПР моделювали своєрідну дворівневу диктатуру: перший рівень режиму формується в стінах парламенту, другий – на рівні перших осіб держави, тобто прем’єра та президента.

Але "Пропало все!". Нещодавня демонстрація майстер-класу конституційного шулерства зазнала провалу. Конституція диктатури, яку готували БЮТ та Партія регіонів мертва. (Можливо й тимчасово!).

Живим лишилося лише конституційне шулерство. Тимошенко блискуче видихнула невдачу і керівник її фракції "відверто" зізнався, що насправді БЮТ більш як рік працював над абсолютно іншим проектом Конституції України. Зовсім не екзотичним, але спрямованим на посилення ролі прем’єр-міністра.

Від кількості перехресних неузгодженостей голова йде обертом. З визнанням провалу "ширки" Тимошенко оголосила, що йде у президенти і впевнена у власній перемозі. Але в такому разі вона має всі підстави підтримати президентський проект змін до Конституції. Адже в ньому хоч і не йдеться про повернення до суто президентської форми правління, але й не закладаються основи надмірного домінування "канцлера".

Тобто, посада президента залишатиметься визначальною. А ніхто не ставить під сумнів те, що саме "визначальне" найбільше приваблює Тимошенко. Але ні, принаймні зі слів Івана Кириленка. Йдеться про посилення ролі прем’єра.

Невже Тимошенко не переконана у власній перемозі? Схоже, що проект змін до Конституції від БЮТ, який планується внести на розгляд парламенту, може стати лакмусовим папірцем щодо особистої віри та намірів Тимошенко.

І це знову буде конституційне шулерство, спрямоване на власні політичні пронози, а не довготривалу перспективу для держави.

 

Олег Проценко, Центр політичного консалтингу, для УП



powered by lun.ua
Митрополит Київський Епіфаній. Як в Україні з'явилася автокефальна Церква
Біле золото. Як у Дрогобичі видобувають сіль у середньовічний спосіб
33 українські книжки 2018 року, які варто подарувати дитині, підлітку чи родині
Як створити пасивний дохід
Усі публікації