Суспільний портрет українця
Успішне майбутнє України пов’язано тільки з одним показником – рівнем розвитку української нації. Він же, в свою чергу, складається з простої суми рівня розвитку всіх членів суспільства. Намагатися представити справу так, що країна залежить від якоїсь невеликої групи людей, так званої еліти, то тільки маскувати прагнення тієї групи отримати владу з метою пограбування нації.
Немає на сьогодні завдання більш важливого для України, чим розвиток її народу. Все інше, то спроби подумки перескочити в майбутнє, реально залишившись у прогнилому минулому.
Потрібно прямо і відверто казати: українська нація надзвичайно сильно відстала у своєму розвитку від сучасного світового рівня. З нашим рівнем розвитку ми не можемо мати кращий рівень життя, чим маємо. Більше того, він зависокий для нас.
Ми зруйнували основу вкрай недосконалої тоталітарної суспільної моделі – Радянський Союз з його КПРС. Але ми не підготували народ до життя в умовах демократії.
Замість переходу до більш досконалої системи, ми отримали хаос і засилля суспільного мародерства. І це руйнування продовжується у вигляді незавершеного пограбування, котре потім перейде у нещадну експлуатацію. Перехід до жорстких форм експлуатації на сьогодні стримується лише побоюванням швидкого прозріння народу і його протидії завершенню процесу пограбування.
В цьому матеріалі розмова піде про суспільну складову життя українця.
Спробуйте замалювати портрет особистого життя українця. Вийде досить логічна, цілісна та взаємоузгоджена картина. Людина вміє вчитися, заробляти та витрачати гроші, встановлювати контакти та налагоджувати взаємовигідне співробітництво з іншими людьми. В цілому виходить цілком гармонійна картина. Але ж це все не взялося з нічого, воно напрацьовувалося тисячоліттями.
Проте, для успішного життя цього вкрай недосить. Щоб людині гарно жилося, їй потрібно жити в гарній країні. Ось чому українці намагаються для заробляння коштів поїхати в суспільно розвинуті країни, адже там за ту ж роботу винагорода в сотні разів вища, а умови незрівнянно кращі.
Виникає запитання: чому вони налагодили в себе успішні суспільні взаємовідношення, а ми ні? І знову відповідь дуже проста – вони вміють це робити, ми – ні.
Спробуйте тепер змалювати суспільний портрет українця. Вийде повна каліка, ні рук, ні ніг, ні голови, тільки тулуб з його потребами. Це потворне створіння нічого не може і не вміє, абсолютна недієздатність. Єдине, на що воно спроможне, так це сподіватися, що хтось за нього виконає його суспільну роботу – встановить раціональні суспільні взаємовідношення в країні, наведе порядок і скаже – "Живи, калічко".
Найбільш успішний суспільний устрій – це демократія. Найголовніше, це те, що потребою розвитку опікується все суспільство. Відповідно, країна отримує найбільші з усіх можливих темпи покращення свого стану. Увага концентрується на об’єднуючих факторах, протиріччя і шкідлива для розвитку діяльність зводяться до мінімуму.
Чому ж Черчіль стверджував, що "демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх інших форм, які були випробувані час від часу"? Тому, що демократія більш складний суспільний механізм, ніж тоталітаризм. Їздити на ішаку, в порівнянні з автомобілем чи літаком, досить просто. Але ж і результати незрівнянні.
Тоталітаризм простий – обрав собі керівника, і чекай обіцяного щастя. Людям, що знаходяться в полоні тоталітарного світогляду, неможливо пояснити, що їхні сподівання марні, таких керівників не існує в природі. А якщо і трапиться аномалія, то система або швидко забезпечить його перевиховання у типового тоталітарника, або буде продовжувати існувати згідно своїх правил, повністю його ігноруючи.
Демократія складна тим, що потребує від всіх членів суспільства кваліфікованого і добросовісного виконання всіх громадянських функцій по управлінню країною – отримання знань, вироблення стратегії і тактики розвитку, пошук придатних для виконання цих планів чиновників, видачі їм завдання, здійснення контролю за виконанням, поточне корегування, заохочення та покарання, розподіл результатів суспільної діяльності.
Складна демократія і для чиновників – адже вони не можуть безпосередньо реалізовувати свої забаганки. Натомість, якщо виникла якась корисна пропозиція, то необхідно спочатку переконати у її доцільності суспільство, а вже потім виконувати наказ того ж суспільства.
Так, демократія дійсно незручна і населенню, і чиновникам. Так, вона потребує додаткових зусиль і витрат. Але вона дає можливість жити в тисячі разів якісніше.
Віддача від демократії сторицею окупає затрачені на неї зусилля, це надзвичайно вигідна справа. Ті народи, котрі досягли високого ступеню розвитку суспільної свідомості і опанували її, сьогодні мають чудові умови життя.
То ж чому ми не запроваджуємо у себе демократію? Знову все просто – тому що переважна більшість про її суть навіть і не чули, про розуміння ж, марно і говорити.
Знову і знову постають одні й ті самі запитання. Чому ми не розвиваємося, чому не можемо вийти за межі убогого тоталітарного мислення, чому продовжуємо будувати те, що по своїй суті не може принести користь?
За що, в кінці-кінців, платяться гроші і даються вчені звання професорам суспільних наук? Нещодавно вже не професори, вже два академіки Національної академії наук України, один з яких ще і Герой України, звернулися до суспільства з проханням захистити їх від свавілля влади Рейдерська атака на продовольчу безпеку країни.
Що ж це за Академія така, котра не здатна запропонувати суспільству успішну концепцію розвитку країни, що ж це за Герої та Академіки України такі, котрі, як співав Висоцький, чекають, коли неосвічені люди "Приїдуть до вас, з лопатами і вилами, трохи покумекають, і виправлять дефект"!
Знову питання і питання. Так звана еліта, що це таке і звідки вона може взятися? Що таке культурний і освітній рівень нації? Це зрозуміло, це те, що визначає її рівень цивілізованості і швидкість розвитку.
Базуючись на своєму культурному рівні, нація обирає до складу найвищих чиновників найбільш компетентних своїх представників. А якщо світоглядний рівень нації вкрай низький, на рівні народжених ще у позаминулому сторіччі примар комунізму, котрі вже давно не блукають цивілізованою Європою, то звідки візьметься компетентна "еліта"?
Як, яким чином неосвічена нація зможе відрізнити демагогів від фахівців, як вона зможе проконтролювати діяльність всевладних чиновників та вчасно зупинити політичних шахраїв? Та ніяк, відповідні результати чого ми постійно і спостерігаємо.
В таких умовах виникає засилля політичних шахраїв, котрі рвуться до влади з єдиною метою – грабувати країну. Це зрозуміло. Але абсолютно незрозуміло, чому в Україні до цього часу не виникло жодної політичної сили, жодного лідера, котрий проголосив би за головну свою мету розвиток суспільної культури і освіченості нації?
Чому ніхто, абсолютно ніхто не почав розвивати демократію? Чому всі діють за винятково тоталітарним принципом – "дайте мені владу, і я зроблю вас щасливими"!?
На який рівень життя ми розраховуємо, якщо обираємо суспільних посадовців за симпатичністю облич, брехливістю нереальних обіцянок і привабливістю фантиків партійної символіки?
Всі проблеми українців сьогодні мають одну причину – відсталість суспільного розвитку. Так, ми здобули Незалежність, так, ми відстояли на Майдані свободу. Але ми залишилися глибоко тоталітарною країною. І цей тоталітаризм має дуже конкретне помешкання – людська свідомість. Доки ми не змінимо її на демократичну, доти розвитку чекати не варто, доти продовжуватиметься руйнація України.
Сьогодні ми стоїмо не порозі нової, успішної ери нашого розвитку – ери демократії. Суспільство чекають великі і дуже позитивні зміни – це швидкий розвиток, котрий ніщо у світі не зможе зупинити. І той момент, коли демократичний розвиток набуде швидких темпів залежить від всіх нас, від нашої готовності до нього.
Майбутнє процвітання України знаходиться в свідомості кожного з нас. І тільки від нас залежить чи будемо ми і далі чекати манни небесної, чи почнемо змінюватися самі, тим самим змінюючи наше життя.
Безліч народів успішно розвиваються. Вже давно на часі і кожному українцю поставити собі питання – а чого я чекаю?
Від автора особлива подяка усім майбутнім кандидатам у президенти за убогість їх діяльності, котру вони демонструють на підтвердження даного матеріалу.
 |
Сергій Трегубенко для УП
