Нація. Рівень третій

Рівень перший – виживання в умовах гноблення. Колись українці були вільними. Але то було давно і традиції вільного життя народ втратив. Свідомість нації сформувало постійне гноблення. Сьогоднішні українці є результатом злочинного експерименту по побудові комуністичної утопії. Весь світогляд, вся внутрішня сутність народу, його мораль, все мало єдину мету – вижити.

Радянська система розвалилася, але вона по собі залишила вкрай спотворену, непридатну для розвитку суспільну свідомість.

Рівень другий – свобода. Проголошення державної незалежності України дало нації свободу. На Майдані була відстояна особиста свобода українців, це відкрило можливість для розвитку, тобто до цілеспрямованої діяльності по вдосконаленню суспільної свідомості і суспільних взаємовідносин до такого стану, коли все в країні почне злагоджено працювати на матеріальну заможність і духовне збагачення нації.

Руйнація

Необхідних для суспільного розвитку якостей, українці не мали і не мають. Суттю суспільного світогляду залишилося очікування комунізму. Цій комуністичній суті надається різний зовнішній вигляд – від ультралівого до фашистського.

Головною ознакою існуючого світогляду є переконаність у тому, що хтось, якимось невідомим чином, має забезпечити людям процвітаюче життя. Всі сьогоднішні політичні партії та лідери, незалежно від назв, по суті, обіцяють людям комунізм – оберіть нас, і ми забезпечимо вам щасливе життя.

А що вимагається від людини? Та нічого – віддати владу і не питати про те, яким саме чином оте щастя буде досягнуте.

Ті, хто отримав владу, також наскрізь просякнуті прагненням комунізму – нічого не робити і все мати. У них, в порівнянні з іншими можливості для цього більші – вони мають можливість грабувати суспільство, його майно. Більше того, вони навчилися отримувати особисту користь за рахунок створення злочинних по своїй суті норм суспільних правовідносин.

Ось так, спільними зусиллями нації, в її прагненні до життя по комуністичному, руйнується держава, руйнується суспільна матеріальна база, набуває вкрай потворних форм суспільний устрій.

Перехід до вищого ступеню суспільних взаємовідношень

Напередодні початку перебудови стан справ у Радянському Союзі був тотожний нинішньому в Україні. Влада у своїй діяльності дійшла повного маразму, руйнацію сором’язливо називали застоєм, на розвішані скрізь гасла про те, що КПРС працює, народ плювався, імперія котилася в небуття.

Потім з’явився Горбачов і затіяв перебудову. Знання і плани були відсутні. Зрозуміло було одне – так далі жити неможна, збудована на протиріччях і нелогічностях імперія далі існувати не могла, прогресивні зміни стали критично необхідні.

Автор пам’ятає як на голому ентузіазмі Горбачов здійснював перебудову. Суспільна наука, котра б мала забезпечити вивіреність шляху розвитку, демонструвала дрімучу убогість, народ прагнув повернення Сталіна, ДКНСники готували свою ширку.

Згадую двох клоунів, один з них суворо, з притиском вимовляв "Нєль-ль-зя!".  А другий з радістю, з викликом, з гордістю і самоствердженням йому відповідав "Ль-зя-я-а!", "Ль-зя-я-а!". Разом з ними суспільство почало усвідомлювати – на зміну диктатурі приходить свобода.

А потім совість нації в Україні об’єдналася і утворила Народний Рух України за перебудову. І коли журналісти крупним планом показали ходячі ходуном руки Янаєва, то всі народи імперії зрозуміли – у ДКНСу "Все пропало".

Жодного журналіста за те не звільнили, навпаки, під звільнення потрапили ДКНСники.

Ось так це було, так ми підтримали і отримали свободу.

Сьогодення

Сьогодні ми стоїмо на порозі наступного ступеню розвитку. Ситуація дуже нагадує той, котрий був на початку перебудови – існуюча суспільна система себе повністю вичерпала і накопичила незміряну кількість проблем.

Так само, як і тоді, суспільство чекає обіцяного колись комунізму, суспільна наука, як така, відсутня, світоглядні некрофіли прагнуть залізної руки з дубовою головою, ДКНСники плетуть свою ширку, паразити грабують народ і встановлюють для нього кабальні закони, кандидати в президенти пропонують програми побудови комунізму, президент намагається обговорити свій проект Конституції, одним словом – болото.

Нація, перехід на вищий ступінь розвитку

Це трапилося. Ніхто в Україні на це не звернув уваги. Політики зайняті приготуванням локшини для народу, науковців не існує, журналісти в пошуках банальних сенсацій, народ в очікуванні можливості з насолодою поставити в бюлетені галочку проти "Геть усіх!".

Хоч хтось же повинен був помітити, що Україна вже на порозі зміни суспільного устрою на більш досконалий.

А це сталося після святкування Дня Незалежності, коли президент сказав, що не наполягає на своєму проекті Конституції, і пропонує народу самостійно написати той головний закон, за котрим він житиме далі.

Історики мають зафіксувати, саме з цього моменту в Україні розпочалася спроба переходу до демократії. Чи буде він успішним, чи підтримає його нація, чи зможе, як у комп’ютерній грі, перейти на вищий, третій рівень, чи ослизнеться і скотиться назад, на перший, втративши і свободу і незалежність?

Мова йде про надзвичайно серйозні речі, про зміну суспільного устрою, зміну віджилого тоталітаризму на устрій, з допомогою якого досягли процвітання найбільш розвинуті країни світу.

Слід зауважити, що перехід до демократії буде більш складний і потребуватиме суттєвої інтелектуальної роботи від більшості членів нашого суспільства. Мова йде про те, щоб допомогти більшості населення стати відповідальними громадянами, тобто малесенькими, але повноцінними частинками держави, здатними здійснювати ефективне управління всіма суспільними справами в Україні.

Має змінитися все – і рівень суспільної освіти громадян, і перетворення політичних партій на збудовані "знизу", в основі котрих будуть знаннях і воля рядових членів. Докорінно зміниться діяльність чиновників, з вседозволеності і безконтрольності вони потраплять в умови жорсткого і кваліфікованого громадського контролю.

Хабарники, продажні судді та правоохоронці відчують себе в такій небезпеці, котра набагато перевищуватиме вигоду від вчинення ними корисливих службових злочинів.

Так, розвиток завжди складніший чим руйнація, так, будуть ті, хто клястиме ініціаторів розвитку, як колись кляли Горбачова. Але автор дуже сподівається, що не вони визначатимуть обличчя нації.

Слід чекати, що найкращі представники українського народу, незалежно від політичної належності та світоглядних вподобань, об’єднаються в потужний суспільний громадянський рух за розвиток громадянського суспільства, за перетворення України в демократичну країну.

Нація має зробити цей крок як заради свого виживання, так і заради майбутнього. І кожному буде за честь докласти до того свої особисті зусилля. Прийшов час покласти кінець руйнуванню країни.

Зусилля кожного будуть сторицею віддячені гідним рівнем життя та справедливістю суспільних законів.

Сьогодні президент проявив ініціативу по розвитку України до наступного, більш високого суспільного рівня. Якщо він буде на те згодний, нам варто об’єднати з ним зусилля по творенню нової, досконалої України.

Але, ми завжди повинні бути готовими самостійно йти шляхом розвитку країни і бути готовими негайно відмовити у довірі будь-кому, хто побажає збочити з цього шляху, в тому числі, і президенту.

Ми маємо створити успішну країну, а не окремих успішних лідерів. В цьому наше покликання, в цьому наш інтерес, і в цьому наша гордість за себе і свою країну.

Світ вже давно відмовився від печерного суспільного устрою, коли плем’я залежало від вожака. Сьогодні досягають успіху тільки ті нації, в котрих весь народ творить потужну процвітаючу державу, з гідними умови для життя всіх членів суспільства.

Сьогодні ми в стані нестійкої рівноваги. Всі існуючі кандидати в президенти кличуть нас у стабільне тоталітарне минуле. Один, дуже невпевнено, дуже невміло, кличе у стабільне процвітаюче майбутнє.

Вибір за нацією. Не президента, свого майбутнього. Вісімнадцять років свободи – то більш ніж достатній термін. Мабуть, давно вже настав час переходити до дорослого життя, до демократії.

 

Сергій Трегубенко, для УП