У пошуках правителя

З кожними наступними виборами українців переслідує одна і та ж нерозв’язна дилема – за кого проголосувати, яке з зол виявиться найменшим у цьому виборі.

Апостоли черні

В Україні, у розпал передвиборчого часу, ще активніше актуалізується і обговорюється тема "еліти" в цілому та політичної еліти, зокрема. В ці дискусії втягується більша половина суспільства.

Учасники та автори дискусій намагаються дати визначення поняттю "еліта", окреслити її образ, сформулювати її завдання і методи, а головне – визначити чи відповідає сучасна українська еліта рисам еліти як такої.

Більшість експертів погоджується з тим, що доба комуністичного тоталітаризму перервала спадковість між тогочасною аристократією та її сучасним відповідником. Навіть пересічний українець розуміє, що ті люди, які наразі називають себе елітою – це група самозванців.

З цим важко не погодитися, адже, подивившись на діяльність сучасної псевдоеліти, не виникає жодних ілюзій щодо її походження та суті.

Українська псевдоеліта – це здебільшого прошарок торгівців, плебсу, які, захопивши владу, використовують її як інструмент для перетворення своїх картелів на монополії.

Сучасна псевдоеліта – це продукт юрби або, як стверджує український філософ Донцов, "маса, яка сама породжує собі на згубу апостолів черні, які ведуть її за своїми егоїстичними примхами".

В той же час проблема еліти тісно пов’язана з самим суспільством. Бездуховна, егоїстична юрба не здатна породити тип високодуховного альтруїста-правителя, вона в змозі творити тільки механічну одиницю юрби, егоїстичних симулянтів, для яких існує лише поклоніння золотому тільцю і світ задоволення та слави.

Така сума одиниць юрби наразі і є українською елітою, саме про таку юрбу писав Ортега-і-Гасет в "Бунті мас": "Юрба раптом стала видима і влаштувалася на кращих місцях у суспільстві. Раніше, якщо вона існувала, то лишалася непомітною, займала задній план суспільної сцени; тепер вона вийшла наперед аж до рампи, і це вона – головний діяч. Вже немає чільних героїв: є тільки хор".

Вирішуючи ребус

Невдовзі українців знову чекає нерозв’язна дилема, такий собі український ребус – кого обрати українським президентом.

Спостерігаючи за передвиборчими дискусіями, складається враження, що пересічному представнику українського електорату потрібен на чолі держави не освічений професіонал, дипломат, гідний представляти державу в світі, послідовний правитель, який спрямовує свій погляд у майбутнє...

Ні, масі потрібен слухняний усміхнений виконавець, який згоден змінити державну мову на будь-яку іншу, роздавати і розпродувати державне майно, "дати" дешеві ціни на ковбасу чи поступитися частиною країни.

На жаль, більшість запитів українського виборця саме такого штибу.

В свою чергу, претенденти на українську булаву декларують пусті гасла та обіцянки, стверджують, що вони працюють більше за всіх (чомусь найактивніше під час виборів), готові "вислухати кожного", готують країні індустріалізацію.

Навіть не вдаючись до ґрунтовних методів аналітики, зрозуміло, що це все цинічний блеф та неприхований фарс. Яким чином можливо вислухати кожного українця, який має проблеми?

"Головні" претенденти на посаду президента України є представниками політичних партій, що презентують певну кланово-олігархічну групу. Вони володіють значною частиною підприємств, на яких працює велика кількість українців. От і виникає запитання: чому перед тим, як рятувати та відновлювати українську індустрію, не можна навести лад на своїх підприємствах?

Чому спочатку не вислухати шахтарів і металургів своїх підприємств? Чи, можливо, вони не потребують допомоги або ж задоволені своїми умовами праці? Ні, вони кричать і вимагають змін, мітингують, відбивають напади рейдерів і чекають на правовий та соціальний захист, але власникам не до цього…

Утім, передвиборчі декларації – це лише слова, спекуляції під виглядом соціальної реклами, які не стоять на порядку денному у тих, хто їх виголошує. Це лише форма пустих закликів без змісту, за якими прихована цинічна брехня.

Штрихи до портрету нової еліти

Майбутнє України за новою елітою. Не тією, яка з’являється на світських заходах і гламурних вечірках, тижнях моди та відкритті ресторанів, а за тією, яка віддано працюватиме для загалу і для держави.

Елітою, якій будуть притаманні риси провідної верстви за Донцовим – шляхетність, мудрість та мужність. Елітою, яка, перш за все, вимагатиме від себе, а не від інших. Буде покладатися та розраховуватиме на свої духовні і фізичні сили, вдосконалюватиме їх.

Еліта, яка відкине ниці, вульгарні цінності, замислиться над своїм та майбутнім прийдешніх поколінь.

"Коли мова про "добірні меншини", лицеміри та шахраї звичайно спотворюють значення цього виразу, наче вони не знають, що добірний чоловік – це не вередун, який вважає себе вищим від інших, а той, хто вимагає від себе більше, ніж інші, хоч він сам, може, й неспроможний сповнити цих вищих вимог.

І немає сумніву, що найрадикальніший поділ, який можна провести в людстві, – це поділ на два типи: ті, що від себе багато вимагають і беруть на себе все нові труднощі та обов'язки, і ті, що від себе нічого особливого не вимагають, а що для них жити – це бути щомиті тим, чим вони вже є, без зусилля самовдосконалитись, трісками, що їх несе течія", – так влучно характеризує провідну верству Ортега-і-Гасет.

З такої провідної верстви і такими особистими рисами має вийти український правитель, а не простий керівник-службовець, якого поливатимуть брудом усі охочі. Людина, яка прагне змін, матиме свій план розвитку та безупинно втілюватиме його у життя.

Правитель, який власним прикладом і вчинками здобуде підтримку кожного українця. Правитель, який за словами автора "Бунту мас" обере шлях найбільших вимог: "Це мені нагадує, що правовірний буддизм складається з двох відмінних релігій: одна – суворіша і важча, друга – лагідніша і тривіальніше: Махаяна – то "велика колісниця" чи "великий шлях" – і Хінаяна – "мала колісниця", "малий шлях".

Вирішальним є, чи ми покладемо своє життя на одну колісницю, чи на другу, чи підемо шляхом найбільших вимог, чи найменших".

В той же час, правитель – це не сатрап, деспот чи самодур. Правитель – це, перш за все, шляхетний інтелігент ( від латинського intelligentia, intellegentia — інтелект, розум, здатність до розуміння), освічений професіонал, мудрий та достойний керівник, який здатен адекватно зважати на події сьогодення та відповідати на їх виклики.

Правитель – це представник нації, свого народу, який поважатиме його та діятиме виключно в його інтересах. Боронитиме його честь та дбатиме про кожного представника нації, де б він не перебував.

Як писав український філософ Григорій Сковорода, правителем має бути людина не з "гнилим серцем" смерда, а з чистим та щирим серцем представника еліти, яка здатна до правління. "Хочеш бути царем – нащо тобі єлей, вінець, скіпетр, гвардія? Це тінь, масло, – дістань же собі серце царське!".

Українська нація потребує саме таких правителів, і якщо вони прийдуть до правління не зараз, то обов’язково в майбутньому. На таких чекає Україна.

 

Олександр Саліженко, для УП