"Комплекс" Майдану

Віктор Янукович та Юлія Тимошенко, висуваючись у президенти, несподівано актуалізували тему Помаранчевої революції, намагаючись її адаптувати до нових реалій. Хоча, здавалося, після п’яти років політичних чвар, які призвели до інституційної кризи влади та занурили суспільство у глибоку депресію, уже ніхто не наважиться "чіпати" тему Майдану.

Юлія Тимошенко: знову до боротьби

Висунення Юлії Тимошенко було стилізоване під події 2004 року. Хоча лідер БЮТ у своїй промові і намагалася зіграти на емоціях п’ятирічної давнини, стверджуючи, що "Майдан – не просто дорога від Грушевського до Хрещатика", а "це дорога через серце, душу, нашу свідомість", проте викликати той запальний і водночас світлий дух Помаранчевої революції їй не вдалося.

Можливо, тому, що він розвіявся разом із невиконаними обіцянками. Але Тимошенко поспішила відгородитися від шлейфу того негативу, який тягнеться уже декілька років за помаранчевою владою.

"П’ять років тому ми вийшли на Майдан за мораль у владі. А отримали зовсім інше... Так, можливо, яскраві походи на Говерлу, можливо, розбудову музеїв, можливо, вишиті рушники і все те, що дороге нашому серцю.

Але якщо все це без моралі – це вже не справжній патріотизм... Не наша з вами провина, що той лідер, якого ми обрали, не захистив Україну так, як ми того очікували.

А став він одним з об'єктів у домашніх колекціях наших місцевих українських олігархів, серед старожитностей і керамічних слоників", – спробувала перекласти Юлія Володимирівна усю провину на Віктора Ющенка.

Тимошенко не обмежилася лише сентиментальними спогадами та нападками на того, з ким вона раніше стояла разом на цьому Майдані. Вона вдалася до революційної риторики. Її бажання повернутися у рідну стихію – стихію боротьби – цілком зрозуміле.

"Саме з нашого Майдану має піти хвиля боротьби за Україну. Кожен з вас має донести до кожного селища і міста частинку цієї доброї прекрасної інфекції боротьби за свободу!", – закликала вона.

Але чи можна сумістити образ полум’яної революціонерки з посадою прем’єр-міністра? Питання риторичне.

Віктор Ющенко теж боротиметься

Майдан, який скандував п’ять років тому "Ющенко!", тепер вигукував, хоч і з меншим ентузіазмом, "Тимошенко!".

Ющенко не втримався і відреагував, коли приніс свої документи у ЦВК.

"Чи не соромно брати по 100 гривень, щоб прибути на святу площу України – Майдан незалежності – і провести на декілька мільйонів доларів шоу лідера виконавчої влади?", – сказав він, виступаючи перед меншим майданом біля ЦВК.

Ющенко відповів і на закиди Тимошенко, зазначивши, що нинішні події в українському політикумі, парламентська й урядова політика несуть загрозу для двох найважливіших для кожного громадянина України речей – незалежності держави та свободи.

Президент вважає, що сьогодні "ми повертаємось до того, чого навіть не було у страшному 2004 році".

Фактично, він бачить свою місію у тому, щоб знову "рятувати Україну". Парадоксально, але тепер його опонентами є його колишні соратники.

Віктор Янукович: острах поразки

У Віктора Януковича інша проблема – він ніяк не забуде свою поразку.

І це може бути фатальним для нього у цій не менш драматичній, аніж у 2004-му році, виборчій кампанії. Під час виступу на з’їзді він також згадав Помаранчеву революцію.

"У 2004 році до України експортували революцію. Ставка була зроблена на групу політиків, готових заради влади до будь-яких авантюр. І вони захопили цю владу, за що сьогодні розплачується увесь український народ", – нагадував своїм однопартійцям лідер Партії регіонів.

Він пішов навіть далі, щоб окреслити проблему, так би мовити, глобально.

"В контексті процесів, які ознаменували собою початок ХХІ сторіччя, майданний експеримент в Україні, як і "кольорові революції" загалом, призвели до послаблення безпеки та стабільності в усіх регіонах, де вони мали місце, або де планувалися.

Епоха "помаранчевого" проекту завершилася. Світ змінюється. Роль політиків у оновленому світі полягатиме у тому, щоб зробити його максимально безпечним і справедливим", – вочевидь, Янукович таким чином посилав сигналиприсутнім на з’їзд ігостям із "Единой России".

Чи варто викликати привиди минулого?

Отже, ключові персони Помаранчевої революції сьогодні взялися дружньо "викликати її дух". Але це може закінчитися актуалізацією уже дещо призабутих тем про розкол та сепаратизм, а також інших конфліктних тем. Тим паче, що "російське питання" у той чи інший спосіб, і це уже очевидно, використовуватиметься усіма ключовими учасниками президентських перегонів.

І якщо у цій ситуації роль Сєвєродонецька буде відведена Криму, то навряд чи обійдеться лише сепаратистськими заявами, як п’ять років тому. За таких обставин розтиражовані деякими медіа у 2004-му карта розділеної України чи заголовки на кшталт "Планы Ющенко: нас похоронят в ядерной могиле!", "Наших ветеранов США считают захватчиками" або "Захистимо Україну від помаранчево-коричневої чуми" можуть здатися нам дитячими пустощами.

Сьогодні в інформаційний простір уже вводяться фрейми "військова загроза", "тероризм" тощо, а поряд з ними такі як "сильна влада", "стабільність", які активно використовує більшість кандидатів.

Навіть образи Януковича та Тимошенко трансформувалися відповідним чином.

У Януковича: від управлінця радянського зразка (губернатор, прем’єр за президентства Кучми), до "проффесора" та слабкого кандидата, який падає від яйця і у результаті таки програє, аж до лідера опозиції і до сильного лідера, який зможе навести лад та повернути стабільність (принаймні так позиціонував себе Янукович у виступі на останньому партійному з’їзді).

У Тимошенко: від "газової принцеси" до Жанни д’Арк, згодом до полум’яної революціонерки, і, нарешті, до сильної лідерки, яка бореться всупереч усім із кризою, корупцією й іншими лихами.

Таким чином і Тимошенко, і Янукович самі дають козирі у руки своїм опонентам для критики. І навіть дискусія щодо процедури та манери висування цих кандидатів виникла не на порожньому місці. Бо коли сильного лідера підтримують одностайно, це викликає як мінімум певні запитання.

Наприклад, про те, чому не були проведені (а якщо проведені, то чому про це не повідомлялося) регіональні партійні конференції, на яких обговорювали можливих кандидатів від партії.

Віктор Ющенко тут у виграшній позиції – він самовисуванець. І за обставин, коли опоненти звертаються до образів сильних лідерів, йому нічого не залишається, як знову "рятувати демократію та свободу", що він уже взяв на озброєння у своїй виборчій риториці.

Але за усім цим жонглюванням різними символами стоїть привид минулого. Уже не раз говорилося про згубність домінування минулого над майбутнім. І якщо хтось думає, що лише Ющенко грішить цим (згадуючи Голодомор, трипільську культуру тощо), то він дуже помиляється.

Бо "сильний лідер" та "стабільність" – це теж минуле. Ми мали відносну стабільність за режиму Кучми (завдяки визначеним правилам гри, які ніхто не наважувався порушувати) та відносно сильного лідера (за тих президентських повноважень, які мав Кучма). Чим це все завершилося, усі пам’ятають.

Відтворюючи не лише символи, а й схеми взаємостосунків та спосіб міркування з минулого, ми замикаємо коло, з якого дуже складно буде вирватися. У 2010 році ключовими гравцями виборчої кампанії знову будуть ті політики, що й у 2004-му – Ющенко, Тимошенко, Янукович, можливо, із дещо зміненими образами.

Замість того, щоб влаштувати змагання ідей розвитку, вони продовжують війну в медіа, руйнуючи віртуальний простір один одного заради власного домінування. Це означає, що п’ять років відбувалося тупцювання на місці. І ситуація може бути законсервована у такому вигляді років на десять, що не може не поглиблювати і без того депресивні настрої.

Хоча не всі так вважають. Наприклад, відомий культуролог Оксана Пахльовська переконана, що "Помаранчева революція унеможливила рух пострежимної України до закритої системи".

Так, вона погоджується, що "реванш за будь-яких умов є частиною революційного перетворення, навіть радикального; далеко не мирна Французька революція, де голова короля злетіла з ешафоту, закінчилася Термідором і Реставрацією", проте додає – "однак вона змінила історію Європи".

Оксана Пахльовська, як і низка інших українських інтелектуалів, вважають, що кардинально змінити ситуацію в країні можуть лише зміни у суспільстві – "вкорінення нової відкритої ментальності, нового погляду на речі, нової діалектики у стосунках зі світом", іншими словами "осучасненого знання". А це шлях довгий і повільний – бо еволюційний.

Отже, нас чекають ще не одні "революційні" вибори, через які країна має пройти, аби набути власний історичний досвід і нове знання.

Діана Дуцик, політичний оглядач УНЦПД, для УП