Украіна: Демократія у небезпеці
Пять років тому цього місяця помаранчеве море украінців затопило вулиці Києва. Протестуючи проти спроби,тоді адміністративної машини президента Леоніда Кучми сфальсифікувати результати виборів, вони вимагали поваги до свого права вибирати лідера власної країни.
Вони продемонстрували світу свою волю до свободи, справедливості та демократії. Вони привели до влади нових лідерів, але ці лідери не виконали більшості обіцянок даних людям на морозному Майдані.
Розчаровані та зневірені українці знову ідуть до виборчих дільниць у січні. Але цього разу, ті хто прагнуть сильної руки можуть перемогти тих, хто бажає захистити свою далеку від ідеалу демократію.
За пять років, що минули, прагнення людей побачити колишніх політичних лідерів покараними за колишні злочини залишились незреалізованими. Обіцянка правосуддя, яка стала мантрою Помаранчевої революції, була зраджена.
Більшість злочинів режиму колишнього президента Кучми залишаються непокараними у той час як більшість звинувачених у їх організації досі зберігають привілейований статус та насолоджуються матеріальним комфортом. Деякі навіть отримали нагороди та підвищення по службі від нової влади.
Навіть більше, теперішні лідери України зберігають імунітет і задіяні у корупції з тим самим відчуттям безнаказаності як і їхні попередники.
Згідно останнього звіту Трансперенсі Інтернешинал за рівнем корупції Украіна знаходиться на тому ж щаблі, що й Росія, Сієра Ліоне та Зімбабве, не демонстручи жодного прогресу з 2004 року.
Не зреалізовані реформи та повсемісна корупція мала страшний розїдаючий ефект на українську громадськість. Згідно останнього опитуання Дослідницького Центру Пю понад дві третіх українців переконані, що лише лідер сильної руки може вирішити проблеми країни. Для контрасту лише кожен пятий українець вірить сьогодні у позитив демократії.
Настрої в Україні значно виділяються, навіть при тому, що певне розчарування у демократії та капіталізмі спостерігється практично у всіх країнах колишнього соціалістичного блоку. Лише третина українців підтримують перехід України до ринкової економіки та багатопартійної демократії.
З колись багатообіцяючого демократичного лідера у регіоні Україна трансформувалась у приклад розчарування для громадських активістів у сусідніх країнах. Білоруські активісти та російські опозиціонери більше не можуть переконувати своїх прихильників, що ефективний громадський протест може принести реальні зміни для країни.
Відповідаючи настроям населення та керуючись власними інтересами, лідери президентської кампанії 2010 року обіцяють відновити Путінського стилю вертикаль влади з централізованим політичним контролем.
Більше того, вони далекі від відкритості у прийнятті рішень і демонструють слабке бажання боротись з корупцією, особливо у власному оточенні. Вони ховають своє справжнє багатство публікуючи сумнівні декларації про доходи, які стали предметом багатьох матеріаліврналістських журналістських розслідувань.
Але день-за-днем українським журналістам стає все складніше та складніше виконувати свою роботу. Навіть напередодні виборчої кампанії український суд заборонив критикувати одного з кандидатів у президенти, теперішньго премєр-міністра України.
Пізніше рішення було переглянуте, але лише після протестів громадських та правозахисних організацій. І все ж телевізійні репортажі на телебпченні часто не покривають найсерйознішої критики лідерів кампанії.
Найголовніше досягнення Помаранчевої революції, свобода преси, сьогодні у небезпеці. Спромігшись одного разу відвоювати свої права та свободи на очах всього світу, українці ризикують втратити їх знову.
Усе це повинно підштовхнути Європейські та інші демократичних націй до формулювання чіткої, конструктивної та реалістичної політики щодо України.
Їхні заклики до чесних та прозорих виборів сьогодні не будуть мати великого ефекту на керівництво України без реальної вимоги до них тримати своє слово.
Хто б не став президентом України вона повинні бути під пильним наглядом і вони повинні знати про це вже зараз. Ще один медовий місяць з українським лідером схожий до того, який був з Кучмою у 2000 чи з Ющенком у 2005 може призвести до повного розвалу ще далеко не тривкої української демократії.
І якщо наступний лідер України буде не здатний чи не бажатиме принести зміни у країну і стане на шлях авторитарного минулого, єдиним виходом для Заходу буде підтримувати молодих лідерів та фокусуватись на громадянському суспільстві, що активно розвивається.
Це принаймі гарантуватиме збереження тих мізерних здобутків помаранчевої революції. І навіть, якщо українці загублять свій шлях сьогодні, здобуті базові демократичні свободи гарантуатимуть, що їхнє майбутнє залишатиметься у їхніх руках.
Колонка написана для The Wall Street Journal
